Як підприємці з Костянтинівки перевезли бізнес до Києва і допомагають маріупольцям

До 24 лютого родина Поколенків активно співпрацювала з підприємцями Донеччини, але після початку вторгнення росії український бізнес розкидало по всій країні. Наталя і Дмитро перевезли свою майстерню WoodLike, що виготовляє дерев’яні сувеніри та інші вироби, у столицю. У Києві вони продовжують підтримувати старі робочі контакти та шукають нові. А ще — допомагають маріупольцям у Дніпрі з розбудовою хабу.

Східний Варіант розпитав підприємство про історію заснування, а також про нові виклики для бізнесу в умовах війни.

Підприємство з історією

Родинна майстерня Поколенків WoodLike була заснована у 2019 році у Костянтинівці. Дмитро до того декілька років працював інженером на підприємстві, потім — у сфері освіти. Наталя і зараз працює журналісткою у міжнародній організації. 

Але душа Дмитра завжди тяжіла до власної справи. І сфера бізнесу Поколенків була обрана не випадково. Прадід Дмитра був теслярем і у далекі 1920-ті роки виробляв унікальні дзеркала.

«Він розплавляв срібні монети, що тоді використовувались, отримував певний розчин і наносив його на скло. Так виходило дзеркало. Також він виготовляв рами для дзеркал — багети. Одне з його дзеркал і досі висить у нашій майстерні, йому скоро буде 100 років», — розповідає Наталя Поколенко.

Вони з чоловіком неодноразово роздумували про те, щоб віднести залишки срібних монет у музей або продати колекціонерам, але все ж вирішили зберегти ці фрагменти сімейної історії.

Водночас родина завжди любила подорожувати. З кожної поїздки вони привозили з собою цікаві сувеніри.

«Але ми хотіли, щоб приїхавши до нас, люди могли забрати з собою щось добре, тепле і виготовлене крафтовим способом. Так би мовити, на згадку про наш край», — згадує Наталя.

Карта України — для посла Кореї

З асортименту продукції, що за декілька років створила родина, дійсно є що обрати. Це магніти, аксесуари, канцелярське приладдя, новорічні прикраси, дерев’яні бокси, пазли, ігри для дитячого розвитку і багато іншого.

Одна з найпопулярніших продуктів і розробок — мапа України, де поруч з кожною областю знаходиться візерунок української вишивки.

Історія мапи почалась з того, що до майстерні звернулися з українського розмовного клуба «Файно», що діє у Краматорську.

«Ми — соціальне підприємство, тому з радістю підтримуємо різні ініціативи. Цю мапу ми безкоштовно розробили і передали ГО “Файно”», — розповідає Наталя.

Цікаво, що візерунки вишивки на кожній області — це не просто малюнок. Це тисячі маленьких отворів, завдяки чому можна робити вишивку прямо по дереву. Дмитро працював над її розробкою два місяці.

Після того його ідеєю неодноразово цікавились інші підприємці та навіть пропонували продати їм електронний макет мапи. Але родина відмовилась, оскільки це — гордість майстерні.

«Нещодавно ми зробили таку мапу для посла Кореї в Україні. На виготовлення була всього ніч. Нам написали о 23 годині вечора з проханням терміново виготовити мапу, щоб вже зранку її забрати», — розповідає Наталя.

Зазвичай для таких замовлень вони беруть два-три дні, щоб не працювати вночі. Але цього разу, завдяки заготовкам для виготовлення мапи, вони впорались менше ніж за ніч.

Релокація пройшла успішно

Свій бізнес Поколенки відкрили на власні гроші. А згодом отримали грант на придбання УФ-принтера, що друкує задане зображення на деревині.

За тиждень до початку повномасштабного вторгнення родина отримала ще один грант від Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Це дозволило покрити половину вартості від купівлі 3D-фрезера.

«Хоча розвідка на той час вже попереджала нас про війну, особисто я в це не вірила. Або не хотіла вірити. 24-го лютого ми прокинулися від вибухів у Краматорську, що знаходиться у декількох десятках кілометрів від нас. Але найстрашнішим було те, що наша донька на той момент знаходилася у Харкові. Вона навчається в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого. У перший день студенти, що жили у гуртожитку, облаштували у його підвалі укриття, де Марія провела два тижні», — з жахом згадує Наталя.

Марія одразу заборонила батькам їхати за нею, оскільки був ризик, що машину розстріляють прямо на трасі. Врешті-решт вона сама змогла виїхати з Харкова до родини свого хлопця у Кам’янське і наполягала на тому, що батькам теж потрібно виїжджати з Костянтинівки до неї.

Наталя та Андрій, чим могли, допомагали у своєму місті, зокрема друкували у своїй майстерні таблички з написом «Укриття» і іншими важливими вказівками для населення.

Втім, Марія все ж вмовила батьків переїхати до неї. На новому місці організація Наталі провела захід, де люди розповідали про релокацію свого бізнесу.

«Я почула ці історії. Ми з чоловіком почали між собою обговорювати, а може і нам треба… І на початку травня ми повернулися до Костянтинівки, щоб вивезти бізнес», — каже Наталя. 

Дерев’яні заготовки та матеріали для роботи Поколенки спакували у коробки. А от вивезти техніку — це був той ще квест. Наприклад, фрезер важить близько 800 кілограмів. Для того, щоб його завантажити у машину, потрібен спеціальний завантажувач, що використовується для перевезення товарів у супермаркетах.

«Всі, хто міг нам допомогти, вже давно виїхали з міста. До того ж почалися перебої з пальним. Тобто, перевезти обладнання були готові, але через нестачу пального це було важко зробити. Нарешті ми домовились з людиною, що могла це реалізувати, але зранку ціна на послугу виросла на 30%», — каже жінка.

Вони перевезли свій бізнес до Києва, хоч і тут доля підкинула нове випробування. Поколенки зуміли домовитись з орендою приміщення під майстерню, але зранку, коли вантажівка з обладнанням вже заїжджала у столицю, орендодавець подзвонив і заявив, що знайшов інших орендарів.

Але, як виявилось, то було на краще. Поколенки знайшли великий  приватний будинок, де можна було одночасно і жити, і облаштувати власну майстерню.

«Це значно зручніше, оскільки не потрібно нікуди їхати, щоб щось доробити. П’ять хвилин — і ми на роботі. І оте замовлення для посла Кореї ми б не встигли зробити, якби не майстерня у дворі», — зазначає Наталя. До того ж таке розташування дозволяє значно економити пальне. 

Про радості та складнощі бізнесу

У Києві Поколенки вже знайшли нових клієнтів. Їхні магніти тепер продаються на головній площі країни — на Майдані. Вони налагодили співпрацю з тутешніми продавцями сувенірів.

Але і про старі бізнес-зв’язки родина не забуває. До початку повномасштабної війни Поколенки активно співпрацювали з іншими підприємцями Донбасу, в тому числі з відомим куркулем Сергієм Свириденко, що декілька років тому заснував бізнес з виготовлення крафтових сирів, ковбас, паштетів під брендом «Козацьке Подвір’я». Раніше WoodLike виробляли для нього дерев’яні подарункові коробки, а нещодавно виготовили дерев’яний стіл для смаколиків і вина.

«Вони звернулися до нас і сказали, що їм такий потрібен, але грошей немає, тому запропонували обмін. Ми вирішили, що часи справді важкі, а людей треба підтримувати, тому погодились. Ми відправили їм наш стіл, а вони нам — свої сири», — каже Наталя.

В цілому ж зараз для українського бізнесу багато викликів, особливо в тому, що стосується постачання сировини. WoodLike поки працює на тих запасах фанери, що вони замовили незадовго до війни та змогли перевезти до Києва. Де шукати якісну фанеру далі, вони поки не знають. До того ж, ціна на цю сировину підскочила, ще до 24 лютого. Поки важко прогнозувати, чи будуть ще підвищення.

На щастя, з іншими матеріалами проблем нема — лаки, фарби та інші покриття можна купити у будь-якому будівельному магазині.

Магніти з маріупольською душею

Нещодавно асортимент товарів майстерні Поколенків поповнився товарами на маріупольську тематику. Наталя побачила у Фейсбуці малюнки з пам’ятними місцями Маріуполя, які створює художниця Анастасія Пономарьова.

Наталя попросила в Анастасії дозволу на використання цих малюнків для нанесення на магніти. Анастасія погодилась і Поколенки вирішили, що 20% прибутку від продажів цих магнітів вони будуть відправляти на розвиток хабу у Дніпрі під назвою Little Mariupol.

Проєктом керує маріупольський волонтер Кирило Долімбаєв, що колись займався розбудовою музею національного вбрання, бібліотеки та школи бандури на базі Храму Св. Петра Могили у Маріуполі.

З Кирилом Наталя познайомилась взимку, коли побачила його пост у Фейсбуці з проханням допомогти прикрасити ялинку. Поколенки подарували та надіслали йому поштою набір дерев’яних іграшок.

Магніти з маріупольськими пейзажами мають великий попит.

«Я сама не з Маріуполя, але більшу частину того, що вона малює, я знаю, бо була в Маріуполі по роботі. І мені здалося, що саме маріупольцям малюнки мають сподобатись, бо все одно маріупольці будуть зберігати у серці не зруйновані будівлі, а красиві місця, які вони любили. А Настя саме такі малює…», — каже Наталя.