Вихід росії з Європейської конвенції із запобігання катуванням не звільняє її від інших міжнародно-правових зобовʼязань

Першого листопада 2026 року росія офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Попередньо її президент підписав про це закон рік тому, у листопаді 2025 року.
Які наслідки це матиме для українських громадян, які перебувають у російському полоні, Східний Варіант дізнався в адвоката, керуючого партнера АО «Амбрела», експерта ГО «Медійна ініціатива за права людини» з міжнародного гуманітарного та кримінального права Андрія Яковлєва.
З огляду на повідомлення про катування, жорстке поводження, утримання без звʼязку із зовнішнім світом та обмеження міжнародних гуманітарних організацій, вихід росії з Європейської конвенції про запобігання катуванням посилює ризики для тих, хто перебуває в російському полоні. Про це Східному Варіанту повідомили в Офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Водночас припинення участі держави-агресорки не змінює правового статусу українських військовополонених і захищених цивільних осіб та не звільняє рф від інших чинних міжнародно-правових зобовʼязань.
«Зокрема, залишаються застосовними положення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, а також Міжнародного пакту про громадянські й політичні права. Заборона катувань є абсолютною і діє незалежно від обставин збройного конфлікту. Російська Федерація зобов’язана забезпечувати гуманне поводження з утримуваними особами, дотримуватися їхніх прав, надавати належну інформацію про долю та місцеперебування осіб і забезпечувати передбачені міжнародним гуманітарним правом гуманітарні гарантії та доступ уповноважених організацій», — повідомляють в Офісі Омбудсмана.
На військовополонених поширюється захист Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (III Женевська конвенція), а на цивільних осіб — Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV Женевська конвенція). Вони були прийняті в 1949 році. Обидві категорії осіб користуються фундаментальними гарантіями гуманного поводження. Попри це, росія систематично порушує ці гарантії та піддає полонених тортурам та негуманному поводженню.
«До Уповноваженого надходять відомості про умисні вбивства та страти українських військовослужбовців після їх захоплення в полон або під час утримання. Такі діяння становлять грубі порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема вимог щодо гуманного поводження з особами, які перебувають під владою супротивної сторони. Також надходить інформація про невизнання належного статусу військовополонених та притягнення захоплених українських військовослужбовців до кримінальної відповідальності лише за правомірну участь у воєнних діях. Відповідно до статті 4 III Женевської конвенції, а також статей 43 і 44 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 року комбатанти, які мають право на статус військовополоненого, не можуть переслідуватися лише за законну участь у бойових діях. Водночас цей імунітет не поширюється на воєнні злочини та інші діяння, за які міжнародне право допускає індивідуальну відповідальність».
Українські військові, які повертаються з російського полону, повідомляють про катування, фізичне і психологічне насильство, погрози, цькування службовими собаками, примушування до самообмови або зізнань, а також ненадання належної медичної допомоги. Їх утримують у пенітенціарних установах рф із режимними обмеженнями, несумісними із гарантіями ІІІ Женевської конвенції.
Окрему проблему становлять обмеження листування військовополонених із родинами, ненадання своєчасної інформації про їхнє місцеперебування та стан здоров’я. А ще — перешкоджання незалежному гуманітарному контролю. Адже ІІІ Женевська конвенція передбачає право делегатів Міжнародного комітету Червоного Хреста відвідувати місця перебування військовополонених і спілкуватися з ними без свідків.
Утримання цивільних українців росією фіксується з 2014 року. Після початку повномасштабного вторгнення це набуло масового характеру. Йдеться насамперед про порушення права на свободу та особисту недоторканність, права на життя, заборони катувань, права на справедливий суд, повагу до людської гідності, приватного та сімейного життя.
«Однією з характерних практик є тримання цивільних осіб без зв’язку із зовнішнім світом (incommunicado), коли факт затримання або місцеперебування особи не підтверджується, її родичам не надають інформації про стан здоров’я, а доступ до правничої допомоги обмежується. За певних обставин такі дії можуть мати ознаки насильницького зникнення та створюють підвищений ризик катувань і жорстокого поводження. Надходить інформація про переслідування цивільних осіб через їхню проукраїнську позицію, журналістську, правозахисну, громадську чи релігійну діяльність, незаконне переміщення затриманих із тимчасово окупованих територій України на територію Російської Федерації, а також випадки продовження фактичного утримання громадян після відбуття призначеного покарання», — розповідають в Офісі Омбудсмана.
Умисні вбивства військовополонених, їх катування, нелюдське поводження, завдання тяжких фізичних або психологічних страждань, а також позбавлення права на справедливий суд можуть вважатися серйозними порушеннями III Женевської конвенції, яка регулює поводження з військовополоненими. Водночас незаконна депортація, примусове переміщення та незаконне ув’язнення цивільних осіб, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, є порушеннями IV Женевської конвенції, спрямованої на захист цивільного населення під час війни.
Такі дії можуть кваліфікуватися як воєнні злочини відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Водночас катування, насильницькі зникнення, переслідування та інші тяжкі злочини можуть також мати ознаки злочинів проти людяності. Зокрема, якщо їх свідомо вчиняють у межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення. Умови кваліфікації таких злочинів визначені статтею 7 Римського статуту.















