
Історія
Як Маріуполь «повернув» україномовну версію фільму «За двома зайцями», яка вважалася втраченою
Україно-радянський фільм «За двома зайцями» від Кіностудії імені Олександра Довженка вийшов у прокат у 1961 році. Стрічка знімалася українською, однак згідно з тодішніми правилами продублювалася російською. Саме російськомовна версія фільму масово поширювалася в Радянському союзі, через що україномовна стала вважатися втраченою.
Аж тут у 2013 році до Національного центру Олександра Довженка звернулися працівники маріупольського кіноархіву та запропонували до уваги свої збережені кінострічки. Однією з них виявилася оригінальна україномовна версія фільму «За двома зайцями».
Докладніше про історію розповідає Східний Варіант разом із начальницею фільмосховища ДП «Національний центр Олександра Довженка» Тетяною Деркач.
«Маріуполь задивився україномовну версію в прокаті»
Україно-радянський фільм «За двома зайцями» знятий за однойменною пʼєсою письменника Михайла Старицького. За сюжетом збанкрутілий цирульник Свирид Голохвостий вирішує одружитися із заможною, але зовнішньо не привабливою, Пронею Прокопівною, щоб виправити своє фінансове становище. Водночас ухиляє за місцевою красунею Гальою. Свирид планує вхопити «двох зайців» — одружитися з Пронею та отримати кошти її родини, а потім розлучитися та одружитися вже на красуні Галі. Але, як ми всі пам’ятаємо з відомого прислів’я, за двома зайцями погнешся — жодного не впіймаєш.

Спершу радянська влада не хотіла погоджувати зйомку такого фільму. Режисер Віктор Іванов запропонував сатирично показати «стиляг» та їхнє захоплення зарубіжною культурою, щоб зацікавити керівництво. Врешті-решт фільм зняти, його премʼєра сталася 21 грудня 1961 року в Києві, у Дарницькому клубі залізничників (Палац культури «Дарниця»). Спочатку картину хотіли показувати лише в Українській радянській республіці, але успіх у глядачів зумовив переозвучити її російською мовою та випустити у всесоюзний прокат.
Через масове поширення саме російськомовної версії кінострічки, україномовну стали вважати втраченою. І такою вона вважалася майже пів століття.
У 2013 році до Національного центру Олександра Довженка — державного фонду фільмів, де зберігаються фільми українських кіностудій, звернулася очільниця одного з маріупольських кінотеатрів Жанна Данченко. У будівлі цього кінотеатру знаходився фонд маріупольського кінопрокату. Жінка переймалася за долю місцевого кінофонду, тож запропонувала його до уваги «Довженко-Центру».
Представники «Довженко-Центр» під час аналізу маріупольського кіноархіву знайшли ряд важливих картин, які вважалися загубленими. Зокрема й україномовну версію фільму «За двома зайцями».
«Ми дуже здивувалися, тому що фільм вважався російськомовним й не було відомо, де знаходилася українська фонограма. Ми опрацювали перелік фільмів і виявили фільми відсутні у нашому фільмофонді, які готові були прийняти на зберігання, погодивши це з Маріупольською міськрадою. А прокатну україномовну копію “За двома зайцями” тим часом нам передали на тимчасове користування, щоб ми могли відсканувати саме звук», — пригадує начальниця фільмосховища Національного центру Олександра Довженка Тетяна Деркач.

У Маріуполі україномовну версію «За двома зайцями» дивилися дуже часто, відзначає Тетяна Деркач. Про це говорить стан плівки, який отримали спеціалісти: значні потертості та пошкодження через тривалу прокрутку. Це вплинуло на зображення та звук — були шипіння та скрипіння. Та фахівці все ж змогли відсканувати звук саме цієї копії, а зображення взяли з вихідних матеріалів, які були у фонді «Довженко-Центру».
«Наш тодішній генеральний директор Іван Козленко ніби мав передчуття і звернувся до кіностудії Довженка. Виявилося, що в них також є україномовна версія фільму «За двома зайцями». Нас це ще більше здивувало, бо раніше нам не була доступна ця інформація. Ніхто не цікавився, а копія лежала увесь цей час без належних умов зберігання. Тому ми взяли копію маріупольську та з кіностудії Довженка, яка виявилася більш-менш задовільною, відсканували обидва варіанти звукової доріжки та відправили до звукорежисера на реставрацію. Отримавши реставрований звук і відсканувавши зображення нашої копії, ми створили цифрову копію фільму й у жовтні 2013 року організували кінопоказ відреставрованого фільму в рамках кінофестивалю “Молодість” у кінотеатрі “Київська Русь”. Величезна зала кінотеатру була переповнена глядачами, які мріяли побачити оригінальну українську версію фільму», — розповідає Тетяна Деркач.
Згодом для довшого збереження фільму на сучасних потужностях фільм надрукували на нову плівку і створили його нову якісну копію. У тому числі з реставрованим оригінальним звуком та якісним зображенням.
«Ми надзвичайно вдячні, що з нами звʼязалися з Маріуполя»
Кінострічку «За двома зайцями» знімали саме українською мовою, а точніше суржиком. Коли українську фонограму підставляли під зображення, то вона ідеально збігалася з артикуляцією акторів. Якщо ж дивитися фільм російською, то пересічному глядачеві одразу впаде в очі «різниця» між вимовою та рухом губ.

Та за радянських часів, згідно з правилами, у всесоюзний прокат кінокартини виходили російською мовою. Україномовна оригінальна версія гарної якості ймовірно зберігається в московському Держфільмофонді, яку вони вважають своєю власністю. У ті часи була вказівка вихідні матеріали (негативи) всіх фільмів передавати туди «на зберігання». Через це, ділиться Тетяна Деркач, деякі українські стрічки досі не знайдені.
«Нашим завданням, і взагалі місією, є зберігання, дослідження та популяризація українського кіно, а найголовніше — віднайдення й повернення всіх українських фільмів. Цим ми і займаємося від початку створення Довженко-Центру у 1994 року. Але саме з Маріуполя надійшла ініціатива щодо збереження їхнього фонду, де ми і знайшли версію фільму, яка вважалася втраченою. Ми не хотіли втратити такі фільми. Важливо зберегти їх для наступних поколінь, для майбутньої роботи дослідників тощо. Тож, першочергово, це була саме ініціатива з Маріуполя. Ми надзвичайно вдячні за неї і дуже раді, що вона з’явилася», — ділиться Тетяна.

Тоді в маріупольських архівах були знайдені й інші знакові для України стрічки — всього передано 126 фільмів виробництва українських кіностудій.
«Передусім, ця історія — про людей Маріуполя, наших глядачів, які приходили до кінотеатрів, обирали українськомовні версії фільмів і дивилися їх. Саме глядацький вибір найкраще засвідчує, що українське кіно було потрібне людям. Деякі копії настільки часто демонстрували, що вони буквально затерті. Важливо й те, що ці фільми не просто зберігалися у фондах, а дійшли до наших днів саме в українськомовних версіях. Це також багато про що говорить: їх дивилися, вони були частиною культурного життя регіонів. А це значить, що в усіх регіонах України люди дивилися і любили українське кіно. І не мало значення, у якому стані були копії — затерті, зі втраченим кольором чи пошкодженим звуком. Їх дивилися тоді, дивляться зараз і дивитимуться надалі. І дуже боляче усвідомлювати, що частина цих регіонів нині перебуває під окупацією».
***
















