
Розбір
росія вийшла з Європейської конвенції із запобігання катуванням: як це вплине на українців, які в полоні?
1 листопада 2026 року росія офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Попередньо її президент підписав про це закон рік тому, у листопаді 2025 року.
Які наслідки це матиме для українських громадян, які перебувають у російському полоні, Східний Варіант дізнався в адвоката, керуючого партнера АО «Амбрела», експерта ГО «Медійна ініціатива за права людини» з міжнародного гуманітарного та кримінального права Андрія Яковлєва.
«Слід розрізняти дві конвенції запобігання катувань — європейську та оонівську»
На початку листопада росія офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням. Тепер Європейський комітет із запобігання катуванням більше не зможе перевіряти місця позбавлення волі в країні.
Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню — це міжнародний договір, який ухвалили держави-членкині Ради Європи в Страсбурзі в 1987 році. Для дотримання її положень утворили Комітет із запобігання катуванням, який має право відвідувати будь-які місця під юрисдикцією держав-учасниць, де є особи, позбавлені свободи.
Україна долучилася до конвенції в 1996 році, в 1997 — її ратифікували. Росія підписала також у 1996 році, а в 1998 вона набрала чинності.
Після новини про вихід росії з конвенції постало питання, як це вплине на українських громадян, які перебувають у ворожому полоні. І чи означає це, що тепер буде менше відомо про те, у яких умовах і де саме вони знаходяться.
Адвокат та експерт із міжнародного гуманітарного та кримінального права Андрій Яковлєв каже, що реальних наслідків виходу росії з Європейської конвенції про запобігання катуванням майже не буде. Він розповідає, що востаннє Комітет із запобігання катувань перевіряв місця утримання в росії у 2021 році, а після початку повномасштабного вторгнення досить пасивно реагував на те, що держава-агресорка не допускає його експертів до вʼязниць.
«От ми, українці, критикуємо Червоний Хрест, що він нічого не робить, щоби покращити становище увʼязнених та полонених. Що росія його не допускає до вʼязниць, а він мовчить про це. Створений за вказаною конвенцією Комітет із запобігання катувань так само мовчить, що росія його не допускала увесь цей час. Але річ у тім, що, хоч росія і вийшла із Європейської конвенції, але в неї залишилися зобовʼязання про недопуск катувань. Це стосується іншої конвенції — Конвенції проти катувань, яка була ухвалена ООН», — розповідає Андрій Яковлєв.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (CAT) — це міжнародний договір ООН, ухвалений Генеральною Асамблеєю в 1984 році та чинний з 1987. Якщо європейська конвенція була створена переважно для наглядового органу, який проводить моніторинг, то оонівська передбачає визнання катування та механізми покарання за його вчинення.
«Конвенція визначає, що в кожної держави є зобовʼязання забезпечувати дотримання прав людини, недопускати катування. І за цією конвенцією фактично встановлюється універсальна юрисдикція, що інші держави мають право контролювати дотримання прав. І в деяких аспектах справи щодо катування можуть бути підсудні Міжнародному суду ООН за цією конвенцією. І вона передбачає низку механізмів, які Україна поки що не використовує. Наприклад, можливість звертатися до інших держав із вимогою розшуку та затримання осіб, підозрюваних у вчиненні катувань. Такі зобов’язання має, наприклад, Казахстан, який є учасником цієї конвенції», — зазначає експерт.
російська федерація поступово відмовляється від міжнародних механізмів контролю за дотриманням міжнародного гуманітарного права. Раніше вона відмовилася від визнання повноважень Міжнародної комісії зі встановлення фактів, діяльність якої передбачена Додатковим протоколом до Женевських конвенцій. Тепер же вийшла з конвенції, яка забезпечувала діяльність Європейського комітету із запобігання катуванням. І хоча російська сторона фактично не допускала представників комітету до місць утримання полонених, його учасники мали можливість публічно заявляти про перешкоджання своїй діяльності та порушення росією міжнародних зобов’язань.

Андрій Яковлєв наголошує, що катування військових та цивільних підпадає під категорію воєнних злочинів, а також можуть свідчити про вчинення злочину проти людяності. Про це свідчить масштабність та системність катувань росіянами, які фактично зробили це частиною своєї державної політики.
«Ідеться не про поодинокі злочини окремих керівників в’язниць чи військових командирів, а про цілу систему, функціонуванню якої сприяє російська влада. Такі злочини не розслідуються, а їхні виконавці залишаються безкарними. Без залучення всієї владної вертикалі катування не могли б набути таких масштабів. Застосовуючи катування, російська сторона переслідує дві основні цілі. Перша — змусити українських полонених свідчити проти себе та визнавати провину в інкримінованих їм злочинах. Друга — покарати українців за спротив російській агресії та окупації: як військовослужбовців, які чинять збройний опір, так і цивільних громадян», — каже експерт.
Вихід не звільняє росію від інших міжнародно-правових зобовʼязань
З огляду на повідомлення про катування, жорстке поводження, утримання без звʼязку із зовнішнім світом та обмеження міжнародних гуманітарних організацій, вихід росії з Європейської конвенції про запобігання катуванням посилює ризики для тих, хто перебуває в російському полоні. Про це Східному Варіанту повідомили в Офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Водночас припинення участі держави-агресорки не змінює правового статусу українських військовополонених і захищених цивільних осіб та не звільняє рф від інших чинних міжнародно-правових зобовʼязань.
«Зокрема, залишаються застосовними положення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, а також Міжнародного пакту про громадянські й політичні права. Заборона катувань є абсолютною і діє незалежно від обставин збройного конфлікту. Російська Федерація зобов’язана забезпечувати гуманне поводження з утримуваними особами, дотримуватися їхніх прав, надавати належну інформацію про долю та місцеперебування осіб і забезпечувати передбачені міжнародним гуманітарним правом гуманітарні гарантії та доступ уповноважених організацій», — повідомляють в Офісі Омбудсмана.

На військовополонених поширюється захист Женевської конвенції про поводження з військовополоненими (III Женевська конвенція), а на цивільних осіб — Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV Женевська конвенція). Вони були прийняті в 1949 році. Обидві категорії осіб користуються фундаментальними гарантіями гуманного поводження. Попри це, росія систематично порушує ці гарантії та піддає полонених тортурам та негуманному поводженню.
«До Уповноваженого надходять відомості про умисні вбивства та страти українських військовослужбовців після їх захоплення в полон або під час утримання. Такі діяння становлять грубі порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема вимог щодо гуманного поводження з особами, які перебувають під владою супротивної сторони. Також надходить інформація про невизнання належного статусу військовополонених та притягнення захоплених українських військовослужбовців до кримінальної відповідальності лише за правомірну участь у воєнних діях. Відповідно до статті 4 III Женевської конвенції, а також статей 43 і 44 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 року комбатанти, які мають право на статус військовополоненого, не можуть переслідуватися лише за законну участь у бойових діях. Водночас цей імунітет не поширюється на воєнні злочини та інші діяння, за які міжнародне право допускає індивідуальну відповідальність».

Українські військові, які повертаються з російського полону, повідомляють про катування, фізичне і психологічне насильство, погрози, цькування службовими собаками, примушування до самообмови або зізнань, а також ненадання належної медичної допомоги. Їх утримують у пенітенціарних установах рф із режимними обмеженнями, несумісними із гарантіями ІІІ Женевської конвенції.
Окрему проблему становлять обмеження листування військовополонених із родинами, ненадання своєчасної інформації про їхнє місцеперебування та стан здоров’я. А ще — перешкоджання незалежному гуманітарному контролю. Адже ІІІ Женевська конвенція передбачає право делегатів Міжнародного комітету Червоного Хреста відвідувати місця перебування військовополонених і спілкуватися з ними без свідків.
Утримання цивільних українців росією фіксується з 2014 року. Після початку повномасштабного вторгнення це набуло масового характеру. Йдеться насамперед про порушення права на свободу та особисту недоторканність, права на життя, заборони катувань, права на справедливий суд, повагу до людської гідності, приватного та сімейного життя.

«Однією з характерних практик є тримання цивільних осіб без зв’язку із зовнішнім світом (incommunicado), коли факт затримання або місцеперебування особи не підтверджується, її родичам не надають інформації про стан здоров’я, а доступ до правничої допомоги обмежується. За певних обставин такі дії можуть мати ознаки насильницького зникнення та створюють підвищений ризик катувань і жорстокого поводження. Надходить інформація про переслідування цивільних осіб через їхню проукраїнську позицію, журналістську, правозахисну, громадську чи релігійну діяльність, незаконне переміщення затриманих із тимчасово окупованих територій України на територію Російської Федерації, а також випадки продовження фактичного утримання громадян після відбуття призначеного покарання», — розповідають в Офісі Омбудсмана.
Умисні вбивства військовополонених, їх катування, нелюдське поводження, завдання тяжких фізичних або психологічних страждань, а також позбавлення права на справедливий суд можуть вважатися серйозними порушеннями III Женевської конвенції, яка регулює поводження з військовополоненими. Водночас незаконна депортація, примусове переміщення та незаконне ув’язнення цивільних осіб, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, є порушеннями IV Женевської конвенції, спрямованої на захист цивільного населення під час війни.
Такі дії можуть кваліфікуватися як воєнні злочини відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Водночас катування, насильницькі зникнення, переслідування та інші тяжкі злочини можуть також мати ознаки злочинів проти людяності. Зокрема, якщо їх свідомо вчиняють у межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення. Умови кваліфікації таких злочинів визначені статтею 7 Римського статуту.
Чи можна притягнути росію до відповідальності?
За порушення прав українських військовополонених та цивільних осіб передбачено два механізми відповідальності. Перший — притягнення росії як держави до відповідальності за порушення міжнародних зобов’язань. Другий — притягнення до кримінальної відповідальності конкретних осіб, причетних до вчинення міжнародних злочинів. Ці механізми мають різні правові підстави, однак доповнюють один одного. Про це розповідають в Офісі Омбудсмана.
Так, 9 липня 2025 року Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення в справі «Україна та Нідерланди проти росії», у якому визнав практику незаконного позбавлення свободи цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях України. Суд зобов’язав росію невідкладно звільнити або забезпечити безпечне повернення громадян, яких незаконно позбавили свободи на окупованих територіях до 16 вересня 2022 року та які досі перебувають під контролем російської влади.
«Висновки Європейського суду з прав людини можуть використовуватися під час міжнародної адвокації звільнення незаконно утримуваних осіб, зокрема у зв’язку з наглядом Комітету міністрів Ради Європи за виконанням рішення. Інформація про встановлені порушення також має значення для діяльності компетентних національних органів та міжнародних механізмів документування і розслідування, зокрема Міжнародного кримінального суду в межах його юрисдикції», — повідомляють в Офісі Омбудсмана.

Захистом прав українських військовополонених та незаконно утримуваних цивільних займається також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Офіс Омбудсмана опрацьовує звернення родичів полонених, сприяє встановленню обставин їх затримання, місцеперебування та стану здоров’я. Окремими напрямами роботи є забезпечення належних умов утримання, доступу до медичної допомоги, допуску представників гуманітарних організацій та звільнення українських громадян:
«Ці питання порушуються під час комунікації з російською стороною, Міжнародним комітетом Червоного Хреста, структурами ООН та іншими міжнародними партнерами. Зібрану інформацію про можливі порушення прав людини передають компетентним органам».
Як звернутися до Омбудсмана України
- Офіційний сайт: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- Гаряча лінія: 0 800 501 720, 1678 або 044 299 74 08
- Електронна пошта: hotline@ombudsman.gov.ua
- Адреса приймальні у Києві: вул. Інститутська, 21/8, 01008
***
Цей матеріал створений у співпраці з Центром прав людини ZMINA















