"Маріуполь став для мене другим домом": український воїн про захист Батьківщини, тяжке поранення та 52 операції

Леонід Гичко народився у Житомирі, але виріс та почав службу у Криму. Після окупації півострова військовий перейшов до добровольчого батальйону “Черкаси” та став на захист Донеччини та Луганщини. Попри три тяжких поранення під час служби, Леонід знову і знову повертався на захист України. За увесь час, з 2014 року, він переніс 52 операції. 

У 2014 році став на захист Донеччини та Луганщини

Леонід згадує, як у 2014 році він у складі 237-го батальйону морської піхоти покидав Крим. Військовослужбовці не зрадили присязі, забрали бойовий стяг, техніку та документацію. Тоді з їхнього батальйону до підконтрольної Україні території вийшло 896 бійців.

Майже одразу Леонід долучився до 503-го добровольчого батальйону, у складі якого відправився на Донеччину та Луганщину чинити опір терористам-окупантам. 

“Ми одразу відправились у Донецьку область. Була проблема з технікою. Якби техніка тоді була робоча, можна було б воювати. А ви самі знаєте, якою вона тоді була. Нас громили вщент. Потім нас перекинули у 14-й територіальний батальйон “Черкаси”.  У його складі ми пройшли Іловайськ, Дебальцево, Савур Могилу, Степанівку. А далі командир батальйону запропонував переходили у ЗСУ”, – пригадує Леонід Гичко.  

У той час якраз була створена 43-тя окрема артилерійська бригада. І Леонід вирішив перевестись до неї. Після цього військовослужбовець працював у Донецькій та Луганській області по всій лінії фронту. Чим саме займались – сказати не може, але зазначає: “Ворога душили дуже сильно”. 

Коли у 2015 році терористи-окупанти почали обстрілювати Маріуполь та найближчі до нього селища, група військовослужбовців, де був і Леонід, зайшли на локацію до Хлібодарівки, що у Волноваському районі. Звідси вони почали цільово працювати по ворогу. 

У 2017 році Леоніда перевели до складу 101-ї окремої бригади на посаду командира взводу охорони батальйону державних структур. Того ж року військовослужбовець почав вчитися в академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного на факультеті інженерної підготовки. Отримавши вищу військову освіту у 2021 році, перед Леонідом постав вибір, куди йти служити.

“У мене було 25 частин на вибір. Були “елітні”, були й “не елітні”. Я запитав у жінки, куди поїдемо. У нас тоді вже була маленька донечка. А дружина сказала: “Їдемо у Маріуполь”. Так ми туди й повернулися”, – пригадує Леонід. 

У Маріуполі військовослужбовець проводив багато часу. Тут знайшов друзів. Леонід каже, що Маріуполь став для нього другим домом після Криму. 

З липня 2021 року Леонід почав службу у військовій частині А0989 56-ї окремої мотопіхотної бригади на посаді командира інженерної розвідки. Брав участь в організації захисту українських позицій від Пісків до Волновахи.

У листопаді того року родина тільки-но купила власну квартиру у Маріуполі. Але вже через декілька місяців нове житло повністю згоріло під час блокади міста російськими окупантами. 

“Я – патріот своєї України”

Повномасштабне вторгнення Леонід Гичко зустрів у Пісках. Тоді на їхніх позиціях загинуло дві групи військовослужбовців. У квітні 2022 року Леонід перейшов до 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат», у складі якого проводив оборонні заходи в селищах Піски, Богородичне та у містах Красногорівка, Марʼїнка, Вугледар, Сєверодонецьк, Святогірськ, Попасна, Бахмут.

Дружина та маленька донечка Леоніда змогли виїхати з блокадного Маріуполя на початку квітня. На щастя, добрі люди допомогли евакуюватися родині українського захисника. 

Наприкінці липня Леоніда направили з Бахмута у Піски для виконання бойового завдання. Та українських військовослужбовців почав сильно обстрілював ворог. 31 липня бійці були відправлені на виконання чергового бойового завдання. 

“Ми приїхали на позицію. Чекали ще людей. Але минуло буквально 10-15 хвилин, ми почали розвантажуватися, а наш квадрат почали крити ворожими обстрілами”, – розповідає Леонід. 

Ворог щільно накривав артилерією позиції наших військових. Леоніда відкинуло настільки, що він перелетів через автомобіль. Він чув, як кричали його поранені побратими. Поки це було можливим, бійцям намагались надати першу медичну допомогу. 

“Вони почали мене шукати, і тут знову обстріл. Вони “200”. Я зміг передати по рації, що тут загиблі та поранені. Я ще на адреналіні зі своїми пораненнями витягував їх, але я цього не пам’ятаю. Наших “200” і мене вивіз наш комбат, позивний “Піаніст”, сильний дядько, полковник. Якби не він, я б теж “200” був”, – пригадує Леонід події того страшного дня.

Леонід постійно втрачав свідомість. Він памʼятає, як з нього знімали каску з бронежилетом, і як медикиня сказала: “У нього вся спина у дірках”. Після цього боєць знову втратив свідомість. 

“Прокинувся я вже у Селидове. У мене пробило легені, розтрощена ключиця, спина в осколках, поранення руки, отримав контузію. Звідти мене бігом направили до Дніпра, до першої реанімаційної лікарні Мечнікова, а звідти вже до Києва”, – каже Леонід Гичко. 

За майже рік лікування та реабілітації Леонід пройшов вже 31 операцію. Попереду його очікує ще мінімум п’ять. Для кожної треба відстояти свою чергу. У захисника мінливий тиск (159 на 140,180 на 100), серцебиття скаче від 70 до 140 ударів за хвилину. Через поранення пішла втрата слуху та зору. Усі лікарі кажуть, що попереду його очікує ще багато операцій та дороговартісне лікування.

Попри тяжкі проблеми зі здоров’ям, військовий тримається та готовий лікуватися далі. Поруч з ним знаходиться його родина, яка підтримує та підбадьорює. І хоча іноді доводиться дуже складно, український захисник не втрачає сил. 

***

Минулого місяця сайті електронних звернень до Президента України з’явилася петиція про присвоєння звання “Герой України” Леоніду Гичко за його внесок у захист України та досягнення на службі. Щоб петицію розглянув Президент, потрібно зібрали 25 тисяч підписів. Усі бажаючі підтримати у цьому бійця можуть залишити свій підпис ТУТ.

***