Відьми та чаклуни Донецького краю. Якими були та як з ними боролися

З давніх-давен на Слобожанщині, до якої належала і північна частина Донбасу, особливе місце відводили чаклунству і захисту від темних сил.

Легенди та міфи про чаклунів, відьом, чортів, привидів та іншу нечисту силу не поступалися, а може були ще більш популярні, ніж легенди про заховані на нашій землі скарби.

Деякі випадки прояву чар або появи потойбічних сил навіть потрапляли в поліційної хроніки, а за драматизмом подій навіть не поступалися творам Гоголя.

Легенда про "Слов'янську червону шапочку"

У вісімдесяті роки XIX століття містом Слов'янськом пронеслася чутка, що в саду одного місцевого обивателя, поблизу мінеральних вод, з'явився якийсь хлопчик у червоній шапочці трьох чвертей зросту. Хлопчик цей нібито володів властивостями надприродними: він, наприклад міг раптово з’являтися і так само раптово зникати. Для дорослих він нібито був невидимий.

Остання обставина трактувалася місцевими жителями, втім, по-різному. Одні говорили, що він з’являється з дупла дерева і бачать його тільки чоловіки. Інші запевняли, що він стрибає по деревах. Інші ж стверджували, що хлопчик розмовляє, але тільки з іншим хлопчиком, сином хазяйки саду. Останній, хлопчик 8-10 років, запевняв, що він не один раз розмовляв з дивовижним хлопчиком в червоній шапочці.

4 липня до місця явлення дивного персонажа хлинула маса зацікавлених. Набожні бабусі почали вже тягати пироги до дупла дерева, клали гроші та воскові свічки. Дерево в результаті зрубали, в дуплі нічого не виявилося; але хлопчик, син господині, клявся, що говорив з дивовижним хлопчиком. Показання дитини підтверджував хлопець років 18, який нібито бачив одного разу хлопчика в червоній шапочці та хотів зловити його, але той раптово зник.

Чаклунські чари та волосний суд

Нерідко здавалося, що звичайні жителі якогось села володіли широкими знаннями у сфері знахарства, ворожби та чаклунських чар.

Етнографи XIX століття повідомляють про те, що серед схильного до забобонів населення Слобожанщини особливою популярністю користувався мак — універсальний засіб, що застосовується як для одворота всього поганого, так і для привороту всього доброго. Однак, як показувала практика — зокрема, судова, — навіть такий сильнодійний і, здавалося б, вірний засіб давав збої.

Петро Єфименко, автор замітки на етнографічну тематику «Спроба зачарувати волосний суд», що вийшла у виданні «Киевская старина» за 1884, описував саме подібний випадок.

У 1883 році волосний суд одного з містечок півдня Харківської губернії слухав справу про бійку між селянськими жінками. Одна з сільських мешканок звинувачувала своїх товаришок в «заподіюванні їй образи дією».

Чи то справа була надто заплутаною, то чи судді було ніколи заглиблюватися в деталі, але суд підійшов до розв'язання питання за принципом «щоб нікому не кортіло» і засудив всіх — і обвинувачку, і обвинувачених — до штрафу в розмірі 3-х рублів з кожної за порушення громадської тиші (сума на ті часи неабияка — заробіток прачки за тиждень, а то і за пів місяця).

Але найцікавіше, що застосування чаклунських чар з боку однієї з обвинувачених не тільки не полегшило покарання, а й посилило його. Під час слухання справи жінка посипала навколо судді маком, намагаючись таким чином привернути його на свій бік.

Чи то суддя не зрозумів всієї щирості благих намірів, то чи мак був негожим, але підсумком став додатковий штраф в ті ж 3 рублі ще й за заняття чаклунством.

Суворий урядник Ізюмського повіту

Деякі народні традиції не знаходили розуміння не тільки у судовій, але й у виконавчій владі. На сторінки харківських газет в 1885 році потрапив урядник (нижній поліційний чин) якоїсь волості Ізюмського повіту (куди входили на той час і Слов'янськ, і Краматорськ з округою). Він поставив собі завдання не допускати проведення на ввіреній йому території такого народного дійства, як «вечорниці» — гуляння молоді.

Озброївшись нагайкою, він проводив, як сказали б сучасні правоохоронці, відпрацювання території. Знайшовши хату, в якій проводилися вечорниці, хлопців він розганяв нагайкою, а дівчат відправляв в холодну (приміщення для арештантів).

За однією з версій (також пронизаної забобонами), вечорницями молодь могла накликати неврожаї хліба і посухи. Окремі представники ортодоксального духовенства, а слідом за ними й офіційної влади, такі збори не вітали.

Слобожанський полтергейст

Історії про летючий посуд та інше домашнє начиння, про страшні звуки та безпричинні підпали також властиві слобожанському побутові й не раз відбивалися в поліційних зведеннях.

Так, в одному з містечок півдня Слобожанщини якийсь поліційний чин, на прізвище Жандаченко писав своєму начальству про жахливі речі, що відбуваються в його квартирі:

«Якась невидима сила почала кидати зверху варистої печі різний посуд, цеглу, ножі, чавуни, сокири та інше на підлогу і в стіни. Вважаючи, що це діє сила нечиста, я звернувся до молитов церкви, і в того ж дня розповів про це священнику, який після освячення води прибув до квартири з церковнослужителями для окроплення дому святою водою. Після закінчення чого невидима сила кинула з горища в сінях у двері сокиру з незвичайною швидкістю і шумом...»

На другий день до дому знову прийшов священник. Як тільки він переступив поріг оселі, в нього полетіли різні речі, стали битися стекла, в коморі весь посуд був також розбитий, а мука і пшоно з неї були висипані на підлогу. Бочки з огірками, яблуками, капустою та іншими припасами, що стояли в погребі, були розбиті на дрібні частини.

Ніякі молитви та окроплення святою водою не допомагали. Були покликані ще 3 священники, які, прийшовши в дім, при великому скупченні людей почали молебень. Однак, якщо судити за свідченнями очевидців, нечиста сила не вгамовувалася. У тих, хто прийшов летіли цеглини та дошки, а наостанок в людей полетів наповнений водою чавун, що стояв на печі.

Потім о другій годині пополудні того ж дня невідомо з якої причини в кімнаті в трьох місцях загорілася постіль.

Оскільки Жандаченко в той час зі своєю дружиною перебував у кімнаті, вогонь одразу ж був погашений. Однак, через не більше як 10 хвилин, ліжко знову загорілася в іншому місці... Бажаючи уникнути збитків і побоюючись за своє життя, Жандаченко з сім'єю переїхали до іншої квартири. Протягом 8 діб в спорожнілому домі, за словами залишених в ній сторожів, нічого не відбувалося.

Вважаючи, що небезпеки немає, Жандаченко повернувся до колишнього місця проживання. Перші 2 дні були відносно спокійними. Хіба що, за словами прислуги, в кухні періодично було чути «скорботний і сумовитий стогін людини». Зате на третій день все знову почалося ще з більшою жорстокістю. Як і раніше, стали літати речі. Денщик Василь Корабльов, що прийшов до оселі, був поранений в голову біля вуха ножем, який полетів в нього. Наступного дня о третій годині дня над кухнею загорівся дах. Загасити пожежу не вдалося, оскільки в людей, що збіглися, невідома сила стала метати вогонь і цеглу. В результаті дах будинку і його дерев'яні частини згоріли.

Все це зафіксовано в архівних документах 1895 року. А ось і висновок суду:

“Рассмотрев  обстоятельства дела этого, уездный суд находит, что в январе и июле месяцах 1853 года было место разных явлений и пожаров, причины коих неизвестны и полицейскими расследованиями не открыты, и виновных в сих происшествиях не открыто и даже подозрения ни на кого не заявлено. По сим обстоятельствам, уездный суд, основываясь на 1169 и 1144 ст. XV тома Свода Зак. Угол. изд. 1842 года, полагает: о случаях пожаров и явлений в  квартире капитана Жандака суждения не полагать, впредь до открытия виновных. Но прежде исполнения сего дело это вместе с мнением представить на утверждение г. начальнику губернии".

Можна сказати, що справа не скінчилася нічим.

"Протипожежна" ікона

Однак, справедливості заради треба відзначити що всілякі забобони та міфи були поширені й в церковному середовищі. До того ж все це було не менш популярне, ніж притчі про нечисту силу.

У 1822 році в місті Слов'янську тоді ще Харківської губернії почастішали пожежі від підпалів. Місцеві жителі не знали, що робити.

Тоді одній благочестивій старенькій Бельніцькій було відкрито уві сні, що, якщо напишуть ікону «Неопалимої Купини» і зроблять перед нею молебень, пожежі припиняться. Набожна бабуся, ясна річ, розповіла про сон своєму протоієрею Костичу. Ікону негайно написали, після літургії перед нею зробили молебень. Того ж дня сталася нова пожежа, і негайно була виявлена ​​підпалювачка, недоумкувата дівиця Мавра. Виявилося, що саме вона влаштувала всі пожежі.

Підпали після цього, якщо вірити легенді, припинилися, а вдячні жителі влаштували для ікони, що стоїть в Троїцькій церкві, кіот з підписом: «В память 1822 года за спасение града от пожара».

Ці історії можна продовжувати ще дуже довго. Сотні виписок і висновків суду про відьом, які переслідують молодих парубків, розбійників, що крадуть руку у трупа для того, щоб стати невразливими, примар, що невідомо звідки виникають і куди зникають. Зазвичай для того, щоб розповісти ці історії, ночі не вистачало на посиденьках, коли дівчата і хлопці збиралися на передсвяткові гуляння.

Коли-небудь і ми продовжимо свою розповідь про міфи та легенди нашого краю.

Читайте також:

Легенди та міфи Донеччини: хто ховав золоті скарби в степах краю?

Шахтарський дух і незліченні скарби Карачуна. П'ять міфів Донецького краю