Історія
Як обласні краєзнавчі музеї Донеччини та Луганщини працюють під час війни
Як російська збройна агресія вплинула на обласні краєзнавчі музеї Донецької та Луганської областей? Яка доля експонатів, які мали областе та всеукраїнське значення? Чи вдалося евакуювати памʼятки культури? Та де зараз працюють культурні установи?
Східний Варіант розповідає в матеріалі про вплив війни на східні регіони та з якими викликами стикаються музейні працівники в наш час. Про роботу музеїв на Харківщині — читайте на сайті медіа Накипіло.
У чому проблема?
Музеї, які руйнує росія
Не секрет, що російська федерація веде знищувальну війну й намагається позбутися всього, що свідчить про цілісну українську історію та культуру. Саме тому під удари країни-агресорки нерідко потрапляють культурні установи: музеї, театри, бібліотеки, опери, філармонії тощо.
З початку повномасштабного вторгнення в Україні росіяни пошкодили або знищили 46 музеїв. Більшість із них розташовувалася в районі бойових дій, на прифронтових або прикордонних із рф територіях. Деякі піддавались атакам декілька разів. Найбільше музеїв зазнали руйнувань у Донецькій області. Художній музей імені Куїнджі та краєзнавчий музей у Маріуполі, музей компʼютерів, музей історії, Бахмутський краєзначний музей, музей композитора Сергія Прокофʼєва в Сонцівці, музей народної історії Авдіївки, Великоанадольський музей лісу тощо.
Те, що вціліло після атак, росіяни вивозили на територію своєї країни. Особливо ті памʼятки, які стосувалися української історії і які б свідчили про її власну ідентичність.
Краєзнавчий музей у Маріуполі згорів до тла у 2022 році під час боїв за місто. Його фонд складав понад 53 тисячі експонатів: від первісних часів і до сучасності. За попередніми оцінками, приблизно 95 % від них знищено. Ексдиректорка музею, Наталія Капустнікова, підтримала окупантів та власноруч віддала їм вцілілі музейні фонди. Їх вивезли до тимчасово окупованого Донецька, але подальша доля залишається невідомою.
Обласні краєзнавчі музеї в Донецьку та Луганську одними з перших постраждали від російської збройної агресії у 2014 році. Через відсутність дій поліцейських та вчасних рішень влади, міста опинилися під контролем проросійських бойовиків та сепаратистів. Ті, хто залишився вірним України, вимушено виїхав через загрозу власному життю. Евакуацію культурних памʼяток та музейних фондів не проводили — усе залишилося на тимчасово окупованих територіях.
Після початку повномасштабного вторгнення деякі колекції вже вдалося евакуювати. Наприклад, з Краматорська, Словʼянська чи Покровська. Сьогодні музеї Донеччини та Луганщини, яким вдалося евакуюватися, працюють дистанційно, наново наповнюють колекції, проводять виставки в різних містах України.
Окрім втрати музейних колекцій, будівель та рідних територій додаються виклики постійних обстрілів, недостатнього фінансування та кадрового складу. Попри це, музеї сходу працюють далі, щоб зберігати цінні матеріали про свою історію.
Яке рішення?
Подвійна релокація
Логічно припустити, що у 2014 році, коли російська федерація розпочала збройну агресію проти України, музеї не були в пріоритеті влади. Адже мова йшла про збереження державності та відсічі ворогу. Експонати не евакуювали й усі колекції залишилися на територіях, підконтрольних окупантам. Фактично, музеї східних регіонів втратили все, завдяки цьому функціонували до цього. Держава теж не спішила підтримати культурний фонд через більш актуальні виклики.
Тож єдиною причиною, чому Донецький та Луганський обласні краєзнавчі музеї зберегли та відновили тоді свою роботу, стали його люди.
Донецький обласний краєзнавчий музей вважався одним із найбільших до початку російського вторгнення. Його відкрили в 1924 році з ініціативи викладача географії робітничого факультету Сталінського гірничого технікуму О. Ольшаченка. До ідеї долучилися також студенти, робітники місцевого металургійного заводу й тутешні колекціонери. Саме вони передали в музей перші нумізматичні колекції та документи дорадянського періоду.
Спершу музей розташовувався на другому поверсі кінотеатру «Колізей», відвідувачів почали приймати з 1926 року. Із 30-х років ХХ століття музей розпочав дослідження флори та фауни області, його археологічних та геологічних памʼяток.
Під час Другої світової війни більшість колекцій безповоротно згоріла. Але це не завадило відновити роботу музею одразу після звільнення Донецька від нацистських загарбників.
У 1972 році музей переїхав до окремої будівлі, у якій і пробув до початку російсько-української війни. Вона розташовується в центрі міста неподалік «Донбас-Арени» за адресою вул. Челюскінців, 189а. У 1990-му році до музею прийшов працювати тоді ще студент Юрій Коваль. Згодом він став молодшим, а потім і старшим науковим співробітником сектору археології. У 2021–2024 роках Юрій був виконуючим обовʼязки генерального директора Донецького обласного краєзнавчого музею, а зараз на посаді завідувача науково-методичного відділу охорони памʼяток археології, історії та культури.
Він пригадує, що 1990-ті роки були важкі для музею. Через політичні зміни та економічну кризу багато людей не витримувало і звільнялося. Залишалися лише ті, хто був закоханий у професію.
Водночас після здобуття Україною незалежності в донецькому музеї розпочалися суттєві зміни. До цього чи не всі експозиції були радянськими та мали ідеологічний підтекст. Поступово сталася декомунізація, акцент робили вже на українську історію та Україну в контексті Радянського союзу. Створили виставку, присвячену Голодомору на Донеччині.
«Дуже добре була зроблена українська історія в музеї. Показано приклади української культури та знахідок. Це був окремий зал із виставкою «Донбас — це Україна». Традиційно були зали археології, природи, палеонтології. Експозиційні площі були понад 7 тисяч кв. м, близько 150 тисяч одиниць зберігання. Тобто це був один зі значних у країні науково-дослідний, культурно-освітній, виставковий та видавничий центр. І станом на 2014 рік це був дійсно цікавий музей», — ділиться Юрій Коваль.
Окрім музею в Донецьку, в області діяли ще три його філії: Меморіальний музей-садиба В. І. Немировича-Данченка та М. О. Корфа в селі Нескучне, Музей С. Прокоф’єва в селі Сонцівка та Великоанадольський музей лісу в селищі Графське.
Юрій Коваль пригадує, що у 2014 році після проголошення сепаратистами так званої «донецької народної республіки», музей продовжував працювати. Коли почалися бойові дії, музей декілька разів обстрілювали. У ніч із 20 на 21 серпня будівля була зруйнована через ворожий артобстріл: снаряди знищили стіни, дах, підвал, пошкодили перекриття. Постраждали зали природи, частково зал археології.
«Вранці після обстрілу я поїхав на місце. Ми розбирали експонати після обстрілів. Бойовики «днр» говорили, що це українські солдати обстріляли. Хоча вся ситуація виглядала дуже дивно. Навіть людині без військового досвіду було зрозуміло, що вони намагалися зробити таку картинку, щоби показати нібито український вандалізм», — розповідає Юрій Коваль.
Він пригадує, що значна частина наукових співробітників були антиукраїнських поглядів. Якось до будівлі музею приїжджали представники так званої «днр», щоб «вирішити питання» з керівництвом. Тодішній директор Євгеній Денисенко погодився на співпрацю. Пізніше він став директором окупованого Донецького оперного театру. Тож евакуація експонатів була неможлива.
Три філії донецького музею залишилися на підконтрольних Україні територіях. Саме це дало підґрунтя та матеріальну базу для наукових співробітників, щоб відновити роботу музею. Юрій Коваль каже: спочатку працювали в Словʼянську, а з 2016 року — у Краматорську.
«У 2017 році ми отримали перші археологічні матеріали з розкопок курганів, відтак почали формувати новий власний фонд. Завдяки такій базі створили першу експозицію «Людина в просторі степу». Ми виставили ці матеріали, доповнили їх реконструкціями з експериментальної археології. Поступово колекції наповнювалися. Бувало, що люди приходили, звʼязувалися з музеєм, передавали документи, речі, нагороди. Художники передавали щось із мистецтва», — розповідає Юрій Коваль.
Напередодні повномасштабного вторгнення в Донецькому обласному краєзнавчому музеї в Краматорську була виставка «Ген Непокори», яка розповідала про хроніки українського спротиву на Донеччині від першої половини ХХ століття і до 1991 року. А також археологічна виставка «Людина в просторі степу. Доба каменю. Доба бронзи».
У лютому 2022 року російська армія знов почала наступ на територію України. Краматорськ, як і вся Донеччина, опинилися під загрозою. Тож Донецький обласний краєзнавчий музей був вимушений вдруге покидати свій дім та шукати нове місце.
***
Історія Луганського обласного краєзнавчого музею почалася в січні 1920 року. Тоді в будинку подружжя Миколи та Софії Стефановичів було відкрито Музей живописної культури. Першою директоркою стала Софія. Того ж року в місті відкрився ще один музей — природо-географічний. У 1924 році їх поєднали у єдиний Донецький соціальний музей, який у 1938 році перейменували на Ворошиловградський краєзнавчий музей.
Після Другої світової війни музей втратив багато експонатів, його діяльність відновлювали майже з нуля. За радянських часів для музею була побудована окрема будівля, яка мала фондосховище, спеціальну систему вентиляції та експонатні кімнати.
Поступово Луганський обласний краєзнавчий музей став важливим науково-дослідницьким та науково-просвітницьким центром. Станом на 2014 рік музей мав понад 18 тисяч унікальних експонатів, які розповідали історію української Луганщини.
«Там були докази нашої української приналежності й нашої української ідентичності. Це можна було прослідкувати, починаючи від заселення краю, і до сучасного періоду незалежності України. У 2014 році музей це втратив. Ніхто не був готовим до тих подій, які сталися. У першу чергу люди рятували свої життя. А щоб евакуювати експонати, по-перше, потрібен був наказ Мінкультури, по-друге, ми мали підготувати списки з усіма номерами. Мали бути спеціальні пакувальні матеріали. Але під обстрілами 2014 року не було можливості це робити», — розповідає директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова.
Після окупації Луганська роботу музею відновили у 2015 році на базі Старобільського краєзнавчого музею. У тому ж році його директоркою стала Олеся Мілованова, якій поставили завдання збирати базу експонатів та налагодити функціонування закладу. Співробітниками музею з 2015 до 2022 року було проведено понад 50 експедицій Луганщиною з метою поповнити колекції. Пані Олеся пригадує, що їздили навіть на лінію розмежування, ходили до людей, питали їхні історію та історичні цінні речі. Як висновок, за ці роки колекція музею зросла на 10 тисяч експонатів.
У 2022 році до домівки музею знов прийшла війна. Старобільськ був окупований одразу після повномасштабного вторгнення. Працівники музею та його експонати опинилися в окупації. Олеся Мілованова відмовилася від співпраці з окупантами та виїхала на підконтрольну територію. Вдруге була втрачена будівля, експонати та результати багаторічної праці.
Вдруге Луганський обласний краєзнавчий музей відновив роботу на базі музею «Територія терору» у Львові. Для цього пані Олеся відновила документи, печатку, зареєструвала установу. Почався пошук нових експонатів, які могли б представити історію Луганщини.
Як це працює?
«Наша задача — зберегти те, що є, і накопичувати нове»
Після початку повномасштабного вторгнення Донецький обласний краєзнавчий музей зумів евакуювати з Краматорська всі експонати. Заклад не має власної будівлі, однак активно проводить новостворені тематичні виставки у великих містах країни, де проживає найбільше переселенців із Донеччини. Про це розповідає виконуюча обовʼязки генерального директора музею Оксана Муравська.
Оксана прийшла працювати до донецького музею у 2020 році. Вона пригадує, що тоді її вразили сучасні підходи та цікаві експозиції в роботі закладу. Попри втрату колекцій у 2014 році, музей працював і стабільно поповнювався новими надходженнями.
«Ми працюємо в змішаному форматі сьогодні. В онлайні ми постійно на звʼязку зі своїми колегами та партнерами, ми проводимо онлайн-заходи, виставки на території інших інституцій. За останні роки в нас були виставки «Соледар. Сіль. Війна», «Незламність в обʼєктиві», «Обличчя спротиву», «На лінії вогню». Зараз ми готуємо вже пʼятий виставковий проєкт. Вони працюють у пересувному форматі, ми возимо їх усією Україною. Зазвичай пропонуємо колегам із музеїв, але це можуть бути різні заклади культури або хаби наших територіальних громад Донеччини», — розповідає Оксана Муравська.
Найбільший акцент у своїй роботі Донецький обласний краєзнавчий музей робить на сучасну війну та фіксування її подій. Для цього працює відділ сучасної історії, який займається розробкою тематичних виставкових проєктів. Співробітники збирають предмети побуту, особисті речі, фотографії, техніку, уламки, зброю — усе, що розповідає про людей та теперішні події.
«Донецький обласний краєзнавчий музей збирає усні історії очевидців війни. Це архів усних свідчень учасників та очевидців, який ми збираємо з 2022 року й реалізуємо у форматі усно-історичних інтервʼю із цивільними та військовими. Наша задача — зберегти те, що є, і накопичувати нове», — каже в. о. директора.
Окрім викликів другого переміщення, відсутності будівлі та постійної загрози, донецький музей потерпає від нестачі кадрів. Оксана Муравська ділиться, що така робота не високооплачувана, тому знайти працівників непросто. До того ж додається проблема недостатнього фінансування в умовах війни, через що заклад переживає непрості часи.
***
Луганський обласний краєзнавчий музей спочатку відновив роботу у Львові. Для цього шукали нові експонати, які могли б розказати історію Луганщини. Музей проводив освітні та культурні проєкти. Це були виставки про втрати Луганської області під час Голодомору, про зародження та розвиток металургійної справи, промисловостей, про бельгійську спадщину Лисичанська, про європейців у Луганській області, про видатних її мешканців тощо.
Музейники кинули клич усім українцям, що збирають на зберігання експонати, які розповідають про історію та культуру Луганщини. Станом на 2024 рік зібрали понад 200 експонатів.
Нещодавно луганський музей переїхав до Києва і працює на базі одного з луганських хабів. Команда проводить виставки, реалізує проєкти та збирає експонати, які можуть розказати про їхній регіон.
Директорка Олеся Мілованова наголошує, що музеї зберігають істинну історію регіонів та населених пунктів. Саме тому росіяни так наполегливо їх нищать.
«Чому саме музеї руйнують та спалюють? Тому що саме в них знаходиться наша істина, докази нашої національної ідентичності. Ні в бібліотеках, ні в архівах, ні в театрах. А в музеях. Якщо росіяни кажуть, що України ніколи не було й українців ніколи не існувало, то саме в музеях зберігаються матеріали й докази, що ми існували як нація. А вони лише грабували та нищили нашу історію. Тому музеї або спалюють, або розграбовують, або забирають експонати собі на тимчасово окуповані території та перетворюють їх на інструменти пропаганди», — каже директорка.
***
Показово, що Донецький та Луганський обласні краєзнавчі музеї змогли зберегти та відновити свою роботу як у 2014, так і у 2022 роках. Попри втрату музейних колекцій, будівель та доступу до рідних міст, вони продовжують нести історію про українські Донеччину й Луганщину. При цьому протидіють російській пропаганді та фіксують історії свідків та учасників російсько-української війни.
Інга Павлій
