Чоловік довго вважав, що його рідні загинули під час після авіабомбардування маріупольського Драмтеатру. До того ж він не мав доступу до інтернету і зв’язку. Розповідаємо історію Павла з Маріуполя та його родини, які змогли врятувати старенького з пекла війни.
Коллаж: Восточный Вариант
Фотографія, що опублікувала маріупольчанка Марія Кутнякова, облетіла багато регіональних медіа. На ній дівчина порівнює власну руку з рукою свого 71-річного дядька Павла, що провів в Маріуполі 107 днів після початку повномасштабного вторгнення. Його рука значно менша за руку його племінниці, адже за час, доки чоловік знаходився у Маріуполі, він схуд на 15 кілограмів.
Цією фотографією і постом Марія хотіла показати, у якому скрутному становищі насправді живуть маріупольці в окупованому росіянами місті. Особливо важко доведеться стареньким, які практично не вміють користуватись смартфонами, не знають, як зв’язатися з рідними й мають величезну потребу у ліках.
Зараз Павло вже разом зі своєю родиною у Вільнюсі. Історію його пошуків, зневіри у тому, чи живий він, а також порятунку Марія Кутнякова розповіла Східному Варіанту.
Марія, її мама і старша сестра у Маріуполі мешкали на проспекті Будівельників, її дядько жив на перетині вулиць Торгова і Митрополитська. Їхні домівки знаходились приблизно у трьох кілометрах один від одного. Доки у Маріуполі була вода, електроенергія і банально працювали магазини, Марія відносила Павлу продукти.
Коли Маріуполь почали масово обстрілювати, родина Марії не могла вирішити, як вчинити: забрати Павла до своєї квартири чи самим переїхати до нього, щоб піклуватися про чоловіка.
«Ми не придумали нічого кращого, ніж просто ходити через все місто його провідувати, доки над головою літають снаряди. До того ж біля нього було джерело води й ми там набирали воду регулярно», — розповідає Марія.
10 березня в її будинок влучив снаряд. Тоді ж район опинився під інтенсивними обстрілами. Марія з мамою і сестрою якийсь час жили у сусідів, а зранку 16 березня прийшли до Драмтеатру Маріуполя, де хотіли почекати евакуаційних автобусів.
Марія залишила рідних у театрі, а сама вирушила до дядька, щоб попросити зібрати документи і якісь речі, щоб потім просто взяти сумку, прийти до евакуаційних автобусів і сісти на один з них.
Але автобуси не приїхали, а саме в той час, як Марія була у Павла, російський літак скинув авіабомбу на драмтеатр. На щастя, мати й сестра Марії були в тій частині будівлі, що менше постраждала від бомби, тому вони, як каже дівчина, «відбулися забоями та подряпинами».
Марія дивом знайшла рідних у тому хаосі. Люди ще не встигли відійти від шоку, як російські війська почали обстрілювати театр з артилерії.
«Люди бігли куди тільки можна. Хтось кричить “біжіть на залізничний вокзал”, хтось — “біжіть до філармонії”. Ми побігли у філармонію. Але і її намагалися зруйнувати. Я лежала у холі першого поверху і всю ніч чула, як вітраж розбивається від обстрілів», — згадує Марія.
Усі люди у філармонії тоді говорили про одне: потрібно пішки йти до Мелекіного. Це селища за декілька кілометрів від Маріуполя, до якого у середині березня масово виїжджали маріупольці, рятуючись від того, що вчиняли росіяни у місті.
«Ми з родиною не знали, що робити. Йти до нього? Центр тоді обстрілювався. І до того ж Паша міг просто фізично не пройти такий шлях. Ми вирішили вийти до Мелекіного самостійно, а звідти вже намагатись його врятувати», — каже Марія.
Там вони дізналися, що Мелекіне окуповане і знаходитись там довго небезпечно. Декілька днів родина шукала шляхи для того, щоб вивезти дядька Марії, але все марно. Зв’язку з містом не було. Лише через дев’ять днів після виходу з Маріуполя вони опинилися у Запоріжжі, але і там надовго не затримались. Знайомі Марії казали, що Запоріжжя теж ризикує опинитися у тому ж становищі, що і Маріуполь.
Через деякий час родина виїхала з України до Вільнюса.
Спочатку Марія навіть не знала, чи живий її дядько. Родина без кінця передивлялась списки евакуйованих і загиблих.
Район, де він жив, певний час контролювали українські військові, тому він теж сильно постраждав від обстрілів рашистів. Марія намагалася отримати хоч якісь дані про свого дядька через людей, які виїжджали з того району.
«Одна жінка виїхала з вулиці Торгової у квітні. Я їй написала, вказавши точні координати його будинку. Вона відповіла: “А, на цей будинок впала авіабомба, будинок зруйнований. І там труп лежить біля воріт, за описом — ваш дядя”. Але виявилося, що вона щось наплутала, і то був інший будинок», — каже Марія.
Вона декілька разів писала у соціальні мережі з проханням повідомити їй інформацію про дядька або хоча б зробити репост. Врешті решт це спрацювало: її допис побачила донька сусідки Павла і повідомила, що нещодавно бачила Павла живим. Також вона дала контакти чоловіка, що їздив у двір, де мешкав Павло.
Так дядько дізнався, що його рідні — живі. До того він вважав, що вони загинули у драмтеатрі. Через деякий час до Павла на прохання Марії навідалась вже її знайома.
«Вона зняла відео, і ми побачили, який він худий і голодний. Які в нього опухлі ноги…», — розповідає Марія.
Павло хворіє на астму, а також приймає багато інших ліків — для нормалізації тиску, нормалізації функції підшлункової залози і так далі. Якщо запаси ліків від астми ще були, то інші закінчилися. Цим частково пояснюється стан чоловіка. Дійшло до того, що через опухлі ноги йому було важко ходити.
«Вже після того, як ми вийшли з Маріуполя, почали приходити думки: а може варто було прийти до нього і сказати, що ми йдемо. Може варто було залишитись у нього. Врешті решт, його квартиру теж зруйнували», — каже Марія.
Павло дивом вижив, коли у його будинок влучив снаряд. Він лежав на ліжку, вкритий щільною і теплою ковдрою, що захистило його від впавшої на нього стелі.
Нарешті побачивши живого родича, Марія почала продумувати план його порятунку з Маріуполя і піклуватись про те, щоб йому купили та доставили продукти, оскільки сам Павло не міг дійти до місць, де почалася хоч якась торгівля.
«Коли йому вперше сказали, що він, скоріше за все, буде їхати через росію, тому що через Запоріжжя нереально, він обурився і сказав: “Ні. Ніякої росії. Я краще помру у Маріуполі, ніж поїду через росію”. Але я записала йому відео, де переконувала його і давала настанови, чого не варто говорити на блокпостах і як взагалі себе поводити», — пояснює Марія.
Хоча сама дівчина довгий час шукала водія, їй пощастило, оскільки її колега теж мала вивезти свою бабусю з Маріуполя. Вона ж знайшла водія, що повіз її похилу родичку і дядька Марії до Таганрогу.
Павло виїхав буквально з одним пакетом речей, де зібрав найцінніше — улюблену кружку, документи на квартиру і фамільні столові прибори — ножі, виделки тощо.
«росіяни на кожному блокпосту оглядали ці ножі й постійно прикопувались до нього, мовляв, це він холодну зброю везе», — каже Марія.
Ще Павло дуже хотів забрати з собою кота, але в нього не було переноски, але це не найбільша проблема. Він схуд на 15 кілограмів, а це четверть його ваги до початку вторгнення. Йому б фізично не вистачило сил нести кота.
У Таганрозі якісь знайомі колеги Марії купили бабусі та дідусеві квиток до санкт-петербургу. Там вдалося знайти інших далеких знайомих, що купили Павлу квиток до Талліна, де його вже зустріла Марія.
Павло проїхав три тисячі кілометрів. Навіть для молодої людини такий шлях за 4 дні доволі виснажливий, про старих людей годі й казати. Але шансів виїхати через Запоріжжя майже не було.
«Найскладнішими у Маріуполі, за його словами, був інформаційний вакуум. Бо у нього і його сусідів старенькі телефони й вони не могли дивитись якісь новини. “Фенікс” він також знайти не зміг. Весь час він вимушено слухав лише радіо “днр”. І, звичайно ж, йому не вірив. А там транслювалися новини про те, що Запоріжжя вже захоплене росіянами. Він не знав, що і думати», — переповідає слова дядька Маша.
Зараз вона думає, як евакуювати з Маріуполя кота Павла, за яким поки що доглядають сусіди. Родина витратила частину своїх заощаджень на порятунок дядька, тому зараз вони намагаються підзаробити на утримання і майбутнє перевезення кота з Маріуполя.
Якщо ви хочете допомогти Марії у порятунку киці, ми залишимо номер її карти:
5355 2802 0778 3455
Марія зробила пост з фотографією й останнім відомим місцем перебування Павла на своїй сторінці у соціальних мережах і сама зробила репости у близько 40 маріупольських локальних груп. Врешті-решт саме це і спрацювало: якась дівчина побачила її пост через сотні інших репостів і повідомила їй інформацію про родича.
Після того, як Марія знайшла Павла, вона видалила пости з усіх груп, оскільки переживала, що для нього є ризик бути затриманим рашистами через проукраїнську позицію Марії.
Також можна залишати повідомлення про пошук у спеціальних групах, наприклад, «Пошук рідних і близьких Маріуполь 2022» і інші схожі за тематикою. Але маємо попередити, що деякі групи створені окупантами, тому через них вони можуть відслідковувати проукраїнських людей у Маріуполі.
«Я для себе вирішила, що буду шукати будь-які шляхи допомоги заради дяді. Тому писала і в “мнс днр”, і донецьким волонтерам, і так далі. Врешті решт, мені допомогли декільках моїх знайомих, що зараз знаходяться у Маріуполі. Я перераховувала їм на картку гроші, вони знімали готівку там, у Маріуполі, й приносили моєму дяді гроші та продукти», — розповідає Марія.
Також вона шукала у Фейсбуці дописи людей з Маріуполя, які писали, що можуть відвезти продукти на адресу. Декільком таким людям Марія написала, вони відгукнулись на її прохання і справді доставили Павлу їжу.
«Потрібно одразу налаштуватися на те, що ви не зможете найти перевізника, який відвезе вашого родича з точки А у точку Б. Через всі ці блокпости й те, що росіяни закривають міста на в’їзд-виїзд, поїздка з кількагодинної перетворюється на кількаденну», — каже Марія.
Тому вона радить підготуватись до того, що потрібно буде змінити декілька перевізників і, можливо, ночувати у якихось населених пунктах.
Зараз більшість маріупольців їдуть в Україну через росію і Європу, оскільки шляхи до Запоріжжя частково контролюються солдатами рф. Також на тих ділянках ведуться бойові дії.
Через цей сайт можна спланувати маршрут для свого родича.
«Вам потрібно знайти людину у Маріуполі, що зможе зняти готівку для вашого родича, щоб коли за ним приїде водій, він лише тоді міг внести задаток за перевезення. Переказ на карту безпосередньо водію — небезпечний, вас можуть “кинути”», — пояснює Маша.
Вона радить шукати перевізників лише за рекомендацією друзів і знайомих.
Людям старше 65 років не потрібно проходити фільтрацію, влаштовану рашистами. Але з окупованих територій продовжують надходити повідомлення про те, що навіть 70-річних можуть «розвернути» на блокпості окупантів з вимогою пройти фільтрацію.
Павлу вдалося проїхати без фільтрації, але Марія не виключає, що над ним просто зглянулися через його вік.
«Зараз у маріупольських пабліках, що присвячені пошуку рідних, зустрічаються повідомлення такого змісту: “Я хочу порекомендувати ось цю чудову людину, він вивіз мого рідного/передав продукти/допоміг”. Найчастіше це пишуть шахраї», — застерігає Марія.
Також після того, як ви опублікуєте повідомлення з проханням знайти або допомогти рідному, вам можуть писати люди й говорити, що за передплату вони можуть допомогти. У такій ситуації майже неможливо перевірити достовірність намірів цієї людини, на що і сподіваються шахраї. Тому просто застерігаємо вас: будьте обережні з передплатою.
Перші 100 днів минули з того моменту, як на окупованій Луганщині чергові ділки, які звуть… Read More
Одне з найменш знаних міст на Луганщині – це промисловий Алчевськ. За часів незалежності місто… Read More
Фортеця Бахмут – це словосполучення, яке не може лишити байдужим жодного українця. Місто, яке стало… Read More
10 років тому, 9 травня 2014 року, проросійські силовики намагалися захопити будівлю міського управління внутрішніх… Read More
8 травня в Україні відзначається День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні… Read More
Якою буде вступна кампанія для абітурієнтів із тимчасово окупованих територій? У які українські заклади вищої… Read More
This website uses cookies.