Українські експертки розповіли, як інформаційні маніпуляції Росії впливають на Україну і що хвилює людей на Донбасі (дослідження)

В УКМЦ експертки та дослідниці у сфері протидії дезінформації та гібридним загрозам презентували спільне дослідження Естонського центру східного партнерства, Українського кризового медіацентру та ГО «Детектор медіа», підготовлене в рамках проекту «Протидія дезінформації на півдні та сході України» за підтримки Європейського Союзу.

Під час презентації експертки в УКМЦ розповіли "Східному Варіанту" про результати проведеного дослідження та дії дезінформації і динаміку розвитку та трансформації основних російських наративів про Україну. Також назвали канали їх експорту в український медійний простір.

Читайте також: Цибульська розповіла, як Україна зупиняє поширення проросійської дезінформації

Ключовим об'єктом дослідження для визначення основних російських наративів про Україну та їх експорту в місцевих медіа-простір є телебачення. Незважаючи на стрімкий розвиток соціальних мереж і онлайн-медіа, телебачення залишається основним джерелом новин для значної частини населення: 69% у Росії і 74% в Україні.

"Проросійські дезінформаційні наративи є децентралізованими. Тому канали, які їх просувають, постійно воліють розповідати одні й ті самі історії. Це робитися, щоб з часом переконати більшу частину людей, навіть тих, які раніше не цікавилися цими темами. Всі ці теми присутні на російських телеканалах, але залежно від ситуації, якісь з них можуть просуватися більш-менш інтенсивно", - розповіла керівник групи з аналізу гібридних гроз, Олександра Цехановська.

"Якщо раніше набагато частіше звучала наративна теза про" громадянську війну "(в Україні і на Донбасі), то зараз частіше звучать наративи про Україну як" фашистську і русофобську державу ", і маріонетку заходу. Але якщо мова заходить про війну, то в російських джерелах вона (війна на Донбасі) називається не інакше як «громадянська війна», - каже Цехановська.

Цей наратив (про нібито «громадянську війну» на Донбасі) і ще цікавий тому, що проросійські канали, які ми аналізували, запозичують всі інші наративи до свого порядку денного, наративу про «громадянську війну» намагаються уникати. Це прагматичний момент, тому що в Україні високий відсоток підтримки територіальної цілісності. Все більше кількості людей згідно з соціальними опитуваннями, по Україні в цілому вважають саме Росію агресором, який відповідає за початок війни. Тому пряме просування цього наративу призвело б до того, що ці російські канали втрачали б аудиторію і довіру. І тому вони сфокусувалися на просуванні інших наративів, які є не менш деструктивними", - пояснила керівниця аналітичної групи Олександра Цеханівська.

Чому з Російського інфополя зник наратив про ніби «громадянську війну» на Донбасі

Якщо в 2014-2015 році, під час гарячої фази агресії основним наративом про Україну була «громадянська війна», то станом на 2020-й рік за результатами моніторингу УКМЦ куди більше уваги приділяється наративам про «недодержаву» і «маріонетці Заходу». Це не означає, що інші наративи зникли з інформаційного поля - говорячи про конфлікт на сході, російські політики і ЗМІ називають його виключно громадянською війною, і не забувають про «русофобію» і «фашизм», - але саме ці два можна вважати топовими.

Не в останню чергу це пов'язано з соціально-політичною ситуацією в Україні та світі. Використання наративу про «недодержаву» стабільно зростає в періоди передвиборних кампаній, проведення виборів і підбиття їх підсумків.

Регулярно простежувалися з березня по кінець жовтня 2020-го меседжі, що формують наратив «громадянської війни». Згідно з ним, збройний конфлікт на Донбасі ніяк не пов'язаний з діями Росії, агресором є сама Україна, яка «вбиває своїх» («Вести», Mignews, ZIK).

“Ми питали в людей, яким каналам вони довіряють і це була група каналів Медведчука. Глядачі телеканалів сказали, що найбільше довіряють російським ЗМІ. Приблизно 40% респондентів сказали, що мають доступ до російських ЗМІ, а 12% респондентів сказали що їм, довіряють, але під час відповіді на це запитання люди вагалися, ніби соромилися дати відповідь яка є суспільно не сприятливою, і тому ми вважаємо що цей відсоток більший. Також ми дійшли до висновку що просування дезінформації (РФ проти України) є централізованим і зосереджено на національному рівні на конкретних каналах, сайтах, порталах та медіаресурсах. І те ж саме відбувається в регіонах, є конкретні установки - з верху їх спускають в інші ресурси”, - пояснює Ксенія Іллюк, програмна менеджерка "Detector Media".

Читайте також: «У разі надзвичайної ситуації або війни»: в УКМЦ презентували брошуру, яку поширять на Донбасі

Жителі цільових регіонів неоднозначно сприймають війну на Донбасі.

45% називають її російською агресією, 30% - громадянською війною. Решта респондентів не погодилися з жодним із двох тверджень або ж зазначили, що їм важко сказати. За словами інтерв'юерів значна частина респондентів оперувала поняттями «війна олігархів», «війна Росії і Заходу» тощо не могла «розмістити» себе серед цих інтерпретацій.

У відповіді на запитання про мотиви добровольців, які воювали на Донбасі на боці України, 45% респондентів півдня і сходу України вважають, що добровольці йшли на війну захищати незалежність держави, 31% - що вони проголошувалися, щоб нажитися. Це дозволяє припустити, що жителі цільових регіонів дуже вразливі до проросійських наративів, з одного боку. З іншого - ні політична влада України, ні проукраїнські медіа не мають вирішального впливу на свідомість і настрої цих громадян. Це вимагає як масштабної інформаційної роботи, так і великих успіхів України в економіці, соціальних питаннях, щоб перемагати в гібридній війні, яку ведуть Росія і її агенти впливу в цих регіонах.

Найменш успішними є два російські наративи: про громадянську війну в Україні і про добровольців, які воювали на Донбасі.

Тестування обох наративів особливо важливе через загрозу порушення крихкого перемир'я на Донбасі з боку Росії і відновлення активних бойових дій. Отже, тільки в одному регіоні теза про «громадянську війну» на Донбасі отримала більшість - у Запорізькій області (48%). Однак дуже показовим фактом є те, що в Донецькій області 52% опитаних не погодилися ні з тим, що це «російська агресія», ні з тим, що це «громадянська війна».

Однак відповіді абсолютної більшості на інші питання чітко показують, що в даному випадку респонденти ухилилися від соціальної несхвальної відповіді в даному питанні.

Це один з російських наративів, який якраз і спрямований на посилення тези про «внутрішню» природу війни і на заперечення факту агресії з боку Росії. До слова, лише у Запорізькій області відносна більшість опитаних (41%) погоджується з негативною оцінкою дій та мотивів добровольців. У підсумку можна розділити південні і східні області України на три групи за вразливістю до найпоширеніших російських наративів.

В умовно «червоній зоні» знаходяться Донецька і прилегла до неї Запорізька області. Всі російські наративи в цих регіонах мали підтримку абсолютної більшості опитаних. У «помаранчеву зону» потрапили Харківська та Одеська області. У «жовтій зоні» опинилися Луганська, Миколаївська та Херсонська області. В умовно «зеленій зоні» - Дніпропетровська область.

На основі такого аналізу, дослідники стверджують, що: проросійська дезінформація - централізована і наскрізна. Кремль і його союзники в українській політиці вибудували ефективну, добре скоординовану систему поширення проросійських дезінформаційних наративів. В рамках системного впливу виробляється емоційно привабливий і різноманітний за формою контент, який, крім традиційних медіаканалів, поширюється в соціальних мережах і запозичується іншими медіа далеко за межами зони безпосереднього впливу проросійських політичних сил.

Що турбує людей у регіонах?

Згідно з аналізом тематики повідомлень у соціальних мережах, найпопулярнішими у всіх восьми аналізованих областях були загальноукраїнські теми: коронавірусна епідемія, вибори, війна, ціни на газ і комунальні послуги тощо.

Втім, у кожній області був і свій порядок денний, зокрема свої популярні персоналії. У Харківській області найбільше писали про Геннадія Кернеса (понад 260 тисяч повідомлень), в Одеській - про мера обласного центру Геннадія Труханова (понад 230 тисяч), у Дніпропетровській - про мера Бориса Філатова та олігарха Ігоря Коломойського (103 і 17 тисяч відповідно), в Донецькій і Луганській - про Ріната Ахметова (17 і 4 тисячі відповідно), у Запорізькій - мера обласного центру Володимира Буряка (62 тисячі), у Херсонській - загиблу активістку Катерину Гандзюк (6 тисяч), у Миколаївській - мера обласного центру Олександра Сєнкевича (80 тисяч).

У контексті місцевих виборчих перегонів використовуються як загальнонаціональні дезінформаційні наративи («зовнішнє управління», «нацистська держава» і так далі), так і локальні.

Живучість і ефективність дезінформаційних наративів у локальному медіапросторі значною мірою обумовлена нестачею адекватних місцевих медіа, з яких люди могли б отримувати правдиву інформацію і, зокрема, розвінчання фейків. За відсутності таких громада звертається до центральних медіа (в тому числі і токсичних, на кшталт групи Медведчука), російських джерел або локальних різнотематичних груп на кшталт «підслухано» в соціальних мережах. Пояснюють дослідниці.

Повний варіант досліджень від УКМЦ і Детектор Медіа за посиланнями.

Матеріал створено на основі спільних досліджень естонського центру східного партнерства, Українського кризового медіацентру та ГО «Детектор медіа» в рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру Східного партнерства.

Вибірку з досліджень підготувала Віолетта Цуркан