"Мені важливо протистояти ворогу": як військовослужбовець із Лиману боронить країну та бореться з російською пропагандою

Окрім служби, Віталій активно веде соціальні мережі та розвінчує російську пропаганду. Йому важливо, щоби жителі окупованих територій знали правду та не піддавалися на ворожу пропаганду. Про це та про інші історії зі свого життя боєць розповів «Східному Варіанту».

Проукраїнські мітинги. Євромайдан. АТО

Після школи Віталій Овчаренко вступив до Донецького національного університету на спеціальність «Міжнародні відносини та зовнішня політика». Закінчив аспірантуру, успішно захистив кандидатську дисертацію. Водночас Віталій починає брати активну участь у громадських акціях та мітингах на підтримання проукраїнських та європейських ідей.

«Я займався питаннями свободи слова, інформував суспільство щодо питань євроатлантичної та європейської інтеграції, відвідував конференції. Виходили з однодумцями на акції проти російського вторгнення до Грузії, потім стосовно річниці Голодомору, стосовно закриття телеканалу TVI тощо. Брав участь у Євромайдані спочатку в Донецьку, а потім — у Києві. Бо, на мою думку, усе вирішувалося все ж у Києві. А потім почалася війна…», — пригадує Віталій події 2014 року.

Віталій згадує, як простежувалася російська риторика в політиці президента-утікача Януковича, і як він намагався впроваджувати російські наративи. Віталію, як члену громадянського суспільства та громадянину України, було важливо цьому протистояти: «Я вважав, що наш шлях повинен йти в Європу, в інтеграцію ЄС і НАТО. Я відстоював це власними діями».

Навесні 2014 року разом з іншими активістами в Донецьку Віталій брав участь у вуличному спротиві. Та через переслідування та небезпеку 17 травня йому довелося виїхати до Києва. На сході почалися вже перші бої між українськими бійцями та терористичними угрупуваннями, тому Віталій вирішив мобілізуватися. Але з донецько-лиманською пропискою в столиці цього зробити не вийшло.

Тоді чоловік долучився до добровольчого батальйону «Артемівськ». Стояв на блокпостах у Бахмуті, поза містом та по лінії розмежування, брав участь у боях за Дебальцево. Віталій пригадує, як тоді бійцям доводилося тримати оборону, а потім прориватися скрізь оточення:

«Разом з усім угрупуванням військ проривалися з оточення. Тоді ж 18 лютого був масовий відступ. Ми виходили з міста, проривалися. Там було дуже «цікаво», насправді…».

Служба на Донеччині та боротьба з російською пропагандою

Після виходу з Дебальцевого через травму спини Віталій звільнився зі служби та повернувся жити до Києва. Працював у різних сферах, займався громадською діяльністю, брав участь у написанні законопроєкту про захист української державності від проявів колабораціонізму, який, на жаль, Верховна Рада тоді відкликала.

Після початку повномасштабного вторгнення Віталій повернувся до служби. Він зізнається, що займається зараз різними напрямами діяльності, але якими саме — говорити не може. Віталій проходить службу в Донецькій та Луганській області, а минулого року разом з іншими військовими угрупуваннями брав участь у контрнаступі спочатку в Харківській, а потім і в Донецькій області. Віталій зайшов і до рідного Лиману — у перший день звільнення міста від росіян.

Окрім служби, Віталій активно веде соціальні мережі, спілкується з людьми та займається спростуванням російської пропаганди. У цьому він вбачає важливе завдання — розказати людям правду та позбавити їх від російських наративів:

«Мені дуже важливо показувати звільнені міста, чим відрізняється російська окупація від української влади, а також пояснювати жителям ще окупованих територій, що їм не треба боятися звільнення. Вони не будуть вважатися зрадниками, якщо вони, звісно, не були задіяні у військовій чи поліцейській службі рф. Звичайним людям абсолютно нічого боятися, навіть якщо вони під примусом узяли російській паспорт. Бо російська пропаганда дуже утюжить цим меседжем жителів окупованих територій».

Віталій висвітлює в соціальних мережах справжнє ставлення росіян до українців. Публікує скріншоти з пропагандистських ворожих каналів, наприклад, «Наш Красньій Лиман», де колаборанти та загарбники радіють черговому обстрілу міста, під час якого загинули люди. Але ж Лиман зараз не під «контролем» росії, тому, на їхню думку, можна й порадіти черговому обстрілу, який робить їхня ж російська армія.

Особлива увага приділяється колаборантам та зрадникам із Лиману. Віталій відстежує їх у соціальних мережах та викладає списки, щоб Служба Безпеки України нікого з них не забула. Боєць попереджає своїх підписників, що отримані гроші за здачу позицій не вартують руйнування їхнього рідного міста та років життя, які вони потім витратять на ув’язнення.

«Головне зараз — вижити»

За свої досягнення на фронті Віталій був декілька разів нагороджений, зокрема, і Почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України.

Про подальші плани Віталій не думає. Говорить, що «головне зараз — дожити до кінця війни». Бійцю простіше зосереджуватися на службі та виконанні своїх завдань, а мрії про майбутнє мирне життя може тільки «нашкодити психіці» в таких обставинах.

Імовірніше, після закінчення війни Віталій повернеться жити до Києва. Але про Лиман та рідний регіон забувати точно не збирається.

Слідкувати за новинами Віталія можна через його Телеграм-канал або Facebook.

***