Місія — єднання. Як у Києві для переселенців працює гуманітарний центр Соледарської громади

До 2022 року в Соледарській міській громаді проживало понад 20 тисяч людей. Після повномасштабного вторгнення більша частина громади опинилася під окупацією російської армії, ще частина зараз перебуває на лінії активних бойових дій. Через нищівні бої Соледар та прилеглі села майже повністю зруйновані, більша частина населення виїхала через відсутність умов для життя та окупацію.

У київському центрі «Соледар: дорога додому» зараз зареєстровано понад 1600 осіб. Усі вони отримують допомогу в хабі.

Зі спогадами про бахмутську сіль

Вранці однієї з травневих п’ятниць в одному зі столичних дворів багатоквартирних будинків зібрався натовп. Жінки, чоловіки, діти, літні люди. Вони зібралися не для демонстрації чи зборів, а для отримання гуманітарної допомоги від центру «Соледар: дорога додому». Усі вони — переселенці з Донецької області. Через повномасштабну війну вони втратили житло, роботу, спокій, рідний край. Харчові набори, хоч і невеликі, але є для них суттєвою підтримкою.

Мешканка села Парасковіївка (яке між Бахмутом і Соледаром) Тетяна Сокол у цей день отримала в хабі місячний харчовий набір. Борошно, макарони, пшоно, олія, мʼясні та бобові консерви, печиво, згущене молоко. Усе це вона складає в кравчучку, яку бере із собою на кожну видачу. Такий набір важить понад 10 кг, а додому їй їхати аж до Ірпеня, тому кравчучка в такі поїздки завжди з нею.

Тетяна Миколаївна понад 40 років пропрацювала на Соледарській шахті. Під час навчання в училищі у 1970-тих роках «Артемсіль» доплачував студентам 24 рублі стипендії. Але за це вони мали відпрацювати два роки на шахті після училища. Так Тетяна Миколаївна почала працювати у фасувальному відділі. Фасувати сіль було важкою роботою. Доводилося цілими днями піднімати упаковки вагою понад 20 кг.

Після заміжжя Тетяна Миколаївна перевелася в котельню, де і пропрацювала наступні 40 років. У Парасковіївці вони із чоловіком мали квартиру, добре жили. Біля села знаходилася військова частина, тому після повномасштабного вторгнення територія сильно обстрілювалася російською армією. До літа 2022 року село сильно опустіло. Зачинилися магазини. Не було світла та газу, готувати їжу доводилося на вогнищах. Чоловік Тетяни Миколаївни хворіє на цукровий діабет. Його харчування, як і самопочуття, стало погіршуватися. Тому в серпні 2022 року родина виїхала до Ірпеня, де проживали їхні діти.

«Діти в нас після 2014 року виїхали з Донецька. Оселилися в Ірпені. Але війна застала їх вдруге. Навесні 2022 року вони виїжджали, а потім повернулися. Зараз ми винаймаємо житло недалеко від них», — каже Тетяна Миколаївна.

Кожного місяця вона відвідує хаб, щоб отримати гуманітарну допомогу. Сьогодні планує ще завітати до юриста благодійного фонду «Право на захист», який приймає в центрі, щоби проконсультуватися з питань окупованого житла.

Тетяна Миколаївна сумує за рідним селом. Та вже не знає, чи дочекається його звільнення:

«Коли це буде? Чоловіку — 66 років, мені — 63. Дай Боже, щоб звільнили, звичайно. Дуже шкода нам наших сіл, степів, соляних шахт. Наша сіль — найкраща! Усі це знають. Натуральна. Якісна. У шахтах стільки її запасів… А скільки парків, гарних будинків у нас було… Дасть Бог, то ще побачимо це все».

Дружба в 50 років із Бахмутського до Києва

Поруч із чергою до хабу стоять дві жінки. Обидві — Валентини. Обидві — Андріївни. Вони разом із села Бахмутське і дружать понад 50 років. До села вони переїхали, коли воно ще тільки починало забудовуватися. Тоді й подружилися. Тепер разом проживають у Києві. Відвідують центр «Соледар: дорога додому», щоб отримати харчові набори.

Село Бахмутське сильно зруйноване. «Самі руїни», як каже Валентина Андріївна. Вона показує фотографію своєї квартири — лише фундамент та стіни, які раніше були затишним житлом. Даху немає зовсім, лоджію знесло вибуховою хвилею, а всередині житла все спалене дотла. Валентина Андріївна каже, що вони із чоловіком виїхали до того, як їхня домівка була вщент зруйнована.

«Я виїхала у квітні 2022 року, а потім ще поверталася за своїм чоловіком. Бо він не хотів спочатку виїжджати. Зараз тут, у Києві», — каже вона.

Її подруга Валентина Андріївна залишалася в Бахмутському довше. На її очах у її квартиру залетів снаряд, який розтрощив усе. Понад 6 місяців вона жила в підвалі, допоки її не евакуювали українські захисники. Зараз вона винаймає житло в Києві. Гроші йдуть немаленькі. Після оплати оренди та комунальних послуг грошей на інші потреби залишається небагато. Тому кожного місяця приїжджає до хабу, щоб отримати допомогу.

Питання, яке хвилює обох Валентин, це відшкодування за їхнє зруйноване житло. Зараз воно знаходиться на окупованій території, тому комісії не можуть їх дістатися для формування акту для відшкодування. Це буде можливо лише після деокупації або в разі змінення порядку відшкодування.

«Та чи дочекаємося ми цього?», — питає Валентина Андріївна.

Переселенець Юрій уже отримав свій харчовий набір. Він розповідає, що кожного місяця приїжджає сюди за продуктами. Олія, цукор, борошно, крупи — вдома нічого зайвим не буде. Якістю продуктів чоловік цілком задоволений. Попри похилий вік, Юрій самостійно бере велику коробку продуктів та йде в бік зупинки. На пропозицію допомогти відповідає: «Та не треба. Дякую Я ще сам можу, дивіться!».

Місія — обʼєднати людей

Гуманітарний центр «Соледар: дорога додому» знаходиться в напівпідвальному приміщенні одного з багатоквартирних будинків. Людей обслуговують швидко. Списки оновлюють три фахівчині одночасно: заступниця міського голови Соледара Світлана Редченко, начальниця служби в справах дітей Людмила Борщ та спеціалістка Наталя.

Керує роботу центру начальниця Управління соціального захисту населення Соледарської міської ради Анастасія Катасонова. Вона розповідає, що допомагати переселенцям у Києві почали ще півтора року тому. Зараз у центрі зареєстровано понад 700 родин. Кожного місяця вони отримують продуктові набори, за наявності — гігієнічні пакунки. У заздалегідь призначені дні в центрі приймають юристи благодійного фонду «Право на захист», представники соціального захисту, фахівці Пенсійного фонду України.

Центр співпрацює із центрами зайнятості. Іноді рекрутингові спеціалісти влаштовують свої прийоми, щоб допомогти переселенцям знайти роботу в Києві.

Окрім цього, у хабі проводять освітні та культурні заходи для дорослих та дітей. Наприклад, останнім був захід, присвячений Дню вишиванки. Відвідувачі складали в орнаментах вишивки свої імена та назву міста Соледара.

«Наша місія — згуртувати людей. Щоб ми не втрачали звʼязок зі своїми мешканцями. За можливості ми допомагаємо всім, чим можемо», — каже Анастасія Катасонова.

Щоб отримати послуги в центрі «Соледар: дорога додому», можна прийти безпосередньо туди, або звернутися за телефоном для довідок.

Новини хабу можна прочитати в Телеграм-каналі

Громадський центр розташований на адресі: м. Київ, вул. Бориславська, 72/3.

Телефон для довідок: 0954630657

***