Welcome to Hollywood. Як у світі справляються зі "шлаковими проблемами", і що не так в Маріуполі

У Маріуполі є три великі шлакові гори. Одна в селищі Сартана в балці Грековата, ще одна розташована посеред міста, на вулиці Макара Мазая. Але, звичайно, найвідоміша серед них — азовстальска.

У всіх приїжджих, та й у багатьох місцевих викликає багато питань її місце розташування. Мовляв, кому взагалі здалося гарною ідеєю розміщувати шлак на березі моря, біля якого люблять відпочивати містяни? Всі ці відвали — відходи виробництва металургійних комбінатів, що входять в структуру компанії «Метінвест».  

«Східний варіант» дізнався, які практики застосовують у світі та чи можуть бути реалізовані вони в Україні.

Народження легенди

Металургійний завод «Азовсталь» заснували в 1933 році й майже тоді ж з'явилися шлакові відходи. Спочатку на березі моря вони були не надто помітні. У 1960-х шлаки від доменного виробництва почали переробляти на будівельні матеріали. А потім перероблення розширили й почали випускати шлакові гранули, мінеральну вату, пемзу і так далі. Пізніше з мартенівських шлаків освоїли виробництво фосфатних добрив. Зрештою налагодивши шляхи збуту, вдавалося переробляти більшу частину відходів.

Якщо порівнювати 1970-ті роки з сьогоднішньою картиною візуально, то видно, що гора помітно зросла. Але точних даних про її висоту на сьогодні немає.

У 2019 «Метінвест» вирішив складувати шлак на новому місці — в балці Грековата в селищі Сартана. За проєктом полігону повинно вистачити на 13 років. 

Іллічівська шлакова гора на вулиці Макара Мазая вважається найстаршою. Вона почала зростати понад сто років тому, коли іллічівці та азовмашівці вагонетками звозили сюди відходи ливарних, доменних і мартенівських цехів. Пізніше цей шлак вирішили повторно використовувати в металургійному виробництві. Так почалася велика шлакова історія Маріуполя.

Загороджують вид на море

Шлакові гори не тільки псують краєвиди Маріуполя, а й впливають на навколишнє середовище. Пилоподібні частки можуть забруднювати атмосферу під впливом вітру, а в результаті хімічних реакцій в атмосферу виділяються шкідливі речовини.

У Маріуполі існує система екологічного моніторингу — пости гідрометеослужби, стаціонарні пости обласного департаменту екології та міська система моніторингу. Але зрозуміти, яке саме забруднення продукують шлакові відвали, а яке металургійні комбінати — неможливо.

«Є розуміння організованих і неорганізованих джерел викидів. Безумовно, будь-які відвали шлаку, піску таких розмірів мають вплив на навколишнє середовище з точки зору зважених часток. Окремо виокремити складові якісь досить складно, оскільки джерел зважених речовин досить багато», — коментує начальник управління з питань екології Маріупольської міськради Ваагн Мнацаканян.

Маріупольські екологи та екоактивісти неодноразово заявляли: шлакова гора змінює екосистему Азовського моря, через що відбувається значне замулення морського дна. 

Місто звернулося до французьких експертів компанії Beten Ingénierie, щоб дізнатися причину замулювання. 

«Вони надали звіт про перший етап і чекають зворотного зв'язку. Після всіх цих досліджень експерти повинні зробити висновок щодо того, який причинно-наслідковий зв'язок замулювання і що ми можемо зробити. За тими зустрічам, що у нас були, ми розуміємо, що переважно ці явища мають природний характер через зміни напрямку вітру, який ми спостерігаємо повсюдно», — каже Мнацаканян.

Але більш точну відповідь він може дати після висновку французьких експертів.

Зростання швидше, ніж попит

Кілька років тому меткомбінати стали безплатно віддавати шлак маріупольським комунальним підприємствами для будівництва доріг в Маріуполі та навколишніх селищах. Але цього недостатньо, щоб утилізувати весь шлак. Відвали ростуть і невідомо, чи вистачить полігону в балці Грековата або через кілька років «Метінвест» вибере нове місце для нової гори.

За словами Мнацаканяна, зараз йде робота над стратегією Маріуполь-2030 в якій повинні затвердити нову екологічну програму. У ній порушать і питання виробничих відходів.

«Пишуться конкретні проєкти, за які відповідають відповідні підприємства — комунальні та некомунальні. Це будуть зобов'язання, які всі на себе візьмуть», — говорить начальник екологічного департаменту.

Але насправді Стратегія розвитку міста має рамковий характер. Це просто перелік конкретних дій, які добре було б зробити для поліпшення життя в місті. За його невиконання приватні комбінати навряд чи понесуть покарання. Тим більше вони вже не один раз провалювали екологічні зобов'язання.

Що спільного у пляжів Маріуполя і Франції?

Україна — не єдина країна, в якій є проблема шлакових відвалів.

Наприклад, на березі Дюнкерка, французького міста-порту одночасно розташовуються піщані пляжі й металургійний завод «АрселорМіттал». А поруч із заводом — великі шлакові відвали.

У 2016 році ірландська цементна компанія захотіла вкласти 30 мільйонів євро у виробництво з подрібнення металургійного шлаку.

Через два роки після цього вже французька компанія LafargeHolcim зважилася інвестувати 3,5 мільйона євро для будівництва нової установки на своєму клінкерно-шлаковому заводі, який працює з 2012 року. Проєкт успішно реалізований. Але за супутниковими знімками на мапі видно, що хоча перероблення почали майже 10 років тому, гори все ще залишилися, хоч і помітно зменшилися.

До речі, саме досвід Дюнкерка, за словами Мнацаканяна, розглядають французькі експерти, як основу для Маріуполя. До нього ж апелювали й фахівці «Метінвесту».

В іншому французькому місті біля протоки Па-де-Кала по величезній шлаковій горі пролягає туристична стежка міста Ланс. Туристам буквально потрібно сходами піднятися на вершину шлакової гори. 

Правда, вона складається з відходів вугільного виробництва, тому більше схожа на терикони Донбасу.

Кілька десятків териконів становлять величезний туристичний маршрут і входять у великий заповідник.  А в самому місті Ланс продають торти у вигляді чорних гір з промислових відходів як місцевий гастрономічний сувенір.

Більш того, ЮНЕСКО включив шлакові відвали в список світової спадщини поряд з Великою китайською стіною і єгипетськими пірамідами. Це рішення з подивом сприйняли в багатьох світових ЗМІ. В ЮНЕСКО пояснили, що об'єктам не обов'язково бути красивими, важливо мати велику значущість для людства.

Але в Маріуполі таке неможливо. Навколо шлакової гори розташований «Азовсталь», який поки що навряд чи вдасться перетворити на зелену заповідну зону.

Втім, є і менш успішні історії. Наприклад, в уельському місті Рексхем після закриття шахти в 1986 році поблизу залишилася велика гора з відпрацьованою породою. З 2010 року місцева компанія Bersham Glenside Ltd повинна була вивезти відвали для перероблення в інше місце. Проєкт планували закінчити до 2012 року, але цього не сталося.

У 2015 році компанії продовжили дозвіл і дозволили відсунути терміни проєкту, але через шість років гора все ще залишається на своєму місці. Зараз вона стала вже частиною місцевого ландшафту і місцеві жителі навіть полюбили її.

Як розв'язувати питання шлаків?

Ваагн Мнацаканян наводить як приклад ще й досвід Німеччини на меткомбінаті в місті Зальцґітер.

«У них вивезення шлаку розписане на кілька тижнів вперед. Будівельники стоять в черзі за цим шлаком, чому, тому що є чітка законодавча норма, що за наявності техногенної сировини необхідно використовувати її, а не природну сировину з кар'єрів і природних джерел», — говорить директор департаменту екології.

А український закон, за його словами, дозволяє вільно використовувати будь-які ресурси.

«У Радянському Союзі 40% цементу виготовлялося з металургійних шлаків як основної сировини. Це цінний матеріал, тому що вже пройшов термічну обробку і для майбутньої перероблення потрібно вже менше витрат тепла», — коментує завідувачка кафедри екологічної безпеки Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Ганна Виговська.

Алешлак від шлаку різнитьсяі проби з однієї гори можуть істотно відрізнятися за складом. Не весь він підходить для будівництва доріг. 

«Перед тим, як використовувати шлак, потрібно вивчити його хімічний, гранулометричний і компонентний склад. В шлакових відвалах може бути все що завгодно. Особливо, якщо він давно лежить», — додає Виговська.

Такі дослідження підіймають вартість перероблення шлаку, який сам по собі недорогий.

Якщо ж хтось захоче переробляти шлак в іншому місці, то цінник і зовсім може вийти золотим. Проте, в кінці травня директор Маріупольського морського торгового порту Ігор Барський у своєму інтерв'ю виданню «Порти України» повідомив, що порт ось-ось повинен почати відвантаження металургійного шлаку, щоб відправляти його на експорт.

«Ми давно з ним не працювали, і ця програма, за попередніми оцінками, дасть нам близько 300 тис. тонн до кінця року», — сказав Барський.

І, судячи з інтерв'ю, в місті протягом двох років повинні побудувати спеціальну бетонну дорогу до порту.

Часто говорять про озеленення шлакової гори, але на це потрібні роки, якщо не десятиліття.

Як пояснює завідувач кафедри раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища Маріупольського державного університету Геннадій Черниченко, просто засипати шлак землею і висадити там дерева — недостатньо.

«Озеленюють терикони, яким вже понад сто років. Спочатку потрібно вивчити хімічний склад цього шлаку, визначити, що міститься у воді, яка розчиняє хімічні елементи, що знаходяться в шлаку. Розібратися, чи сприяє це росту рослин. Якщо ні, то як не старайся, нічого там не зростатиме», — вважає професор Черниченко.

Анна Виговська ж зовсім не бачить сенсу в озелененні: «Теоретично можна, але навіщо, якщо це цінний матеріал».

Депутат маріупольської міської ради та екоактивіст Максим Бородін вважає, що навряд чи азовстальську гору вже можна розібрати, для неї скоріше виберуть стратегію озеленення.

«Шлак має властивість тверднути. З огляду на те, скільки часу шлак складували, то він в нижніх шарах — це вже фактично суцільна плита. Верхні шари, які ще промиваються — інша історія, але більшу частину, напевно, тільки підривати. Але знову ж таки, наскільки реально підривати гору недалеко від житлового сектора?», — каже Бородін.

У «Метінвесті» створили пробний макет озеленення шлакової гори. Він стоїть на вході в меткомбінат імені Ілліча. Ця невелика споруда наочно демонструє, як можна провести гідроізоляцію та озеленити гору, ізолюючи водночас природний ґрунт від шлаку. Правда, макет розміром всього пару метрів, а ось справжні гори в десятки разів більше. Зрозуміло, що якщо взятися за реалізацію цього проєкту на реальній горі, доведеться витратити набагато більше ресурсів. Питання в тому, чи піде на це «Метінвест»?

Потрібен закон

Відповідальність за промислові відходи повинні прийняти на законодавчому рівні, вважає Максим Бородін. Простіше кажучи, державі потрібно зробити так, щоб складувати шлак було дорожче, ніж його переробляти. Зараз, за його словами, за три шлакові гори «Метінвест» платить близько 5 мільйонів гривень, а якби платив в десять разів більше, то його керівництво задумалося б про перероблення.

«Потрібно мати політичну волю з боку президента і його фракції. Тоді можна внести зміни в закони й до податкового кодексу. Щоб стимулювати забруднювача не збирати шлак, а переробляти. Це можна робити й зараз, просто це коштує грошей. А великий бізнес в Україні націлений на те, щоб заробити якомога більше грошей, а соціальна відповідальність — вже побічний продукт. Тому якщо не буде з боку держави нормальної противаги свавіллю, то нічого не зміниться», — вважає депутат.

Він також додає, що ніяких проміжних рішень для подібних відвалів немає. Наприклад, для зрошення гір водою знадобиться величезна кількість ресурсів.

«Вода буде просочуватися вниз і формувати відстійники хімічні. Куди її потім подіти? Тобто, нам розповідають, що вони її використовують. Але що там відбувається реально, ми можемо тільки здогадуватися. Заводи вже ловили на страшних речах й вони все одно безконтрольно тривають. Тому тут тільки або утилізація, або рекультивація. Третього не придумали», — коментує Бородін.

Креативний підхід

Поки що про утилізацію або рекультивацію шлакових гір маріупольці тільки чують. Показових результатів немає, та й судячи з розміру гір, видно вони будуть ще нескоро, навіть якщо почати переробляти шлак просто сьогодні й в промислових масштабах.

Чи є тимчасове рішення, яке нехай і не повністю позбавить Маріуполь від «шлачки», але зробить її хоча б привабливою «родзинкою» міста?

В кінці 2018 року під час артрезиденції «З.міст: Ідентічність» 13 молодих художників і художниць з різних міст України приїхали до Маріуполя в пошуках нових ідей для міста. Один з них запропонував цікаву ідею — перетворити маріупольську гору на Голлівудські пагорби, які стануть фотозоною для жителів і гостей міста.

Ось так виглядає візуалізація однієї з його ідей.

Загалом, у Маріуполя є кілька шляхів для розв'язання проблеми шлакової гори, але в Україні не вистачає законів, щоб зобов'язати промисловість прибирати за собою. І хоча дрібні кроки робляться, але їх поки що недостатньо. Гори лише зростають, а не зменшуються. І, схоже, з деякими з них маріупольцям доведеться сусідити вічно. Але у нових відвалів ще є шанси стати в пригоді в будівництві доріг або виробництві цементу.