Примусова мобілізація на ТОТ: як росія залучає українських громадян у війну всупереч міжнародному праву

Після окупації українських територій російська федерація розгорнула повноцінні та систематичні мобілізаційні заходи серед цивільного населення, щоб долучати його до свого війська. Зокрема, до участі в російсько-українській війні. Правозахисники наголошують: попри визнання таких заходів примусовою мобілізацією, українські громадяни в більшості випадків усе одно нестимуть відповідальність за участь у бойових діях на стороні противника.

Докладніше про те, як відбувається мобілізація на ТОТ України та які її наслідки, Східний Варіант дізнався в адвоката, керуючого партнера АО «Амбрела», експерта ГО «Медійна ініціатива за права людини» з міжнародного гуманітарного та кримінального права Андрія Яковлєва.

Мобілізація на ТОТ — системність та широкомасштабність

Після окупації українських територій росія не обмежується встановленням військового контролю. На захоплених територіях москва поступово поширює власне законодавство, адміністративні практики та систему державних інституцій, намагаючись максимально інтегрувати окуповане населення в російський правовий і політичний простір.

Одним із найбільш небезпечних проявів цієї політики є залучення мешканців окупованих територій до російських збройних сил. росія проводить мобілізаційні кампанії та системно формує серед населення уявлення про службу в армії рф як про спосіб заробітку, соціальну можливість чи «обов’язок» перед державою. Для цього на ТОТ проводять активну пропаганду підписання контрактів із російським міноборони: людям обіцяють значні виплати, пільги, соціальні гарантії та інші привілеї.

За підрахунками української сторони, за період із лютого 2022 до липня 2025 року примусова росія примусово мобілізувала 46327 українців на ТОТ. Найбільше з них (40640 осіб) були з Криму. Про це розповідав секретар Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Дмитро Усов.

Тож країна-агресорка створює умови, у яких українські громадяни воюють проти України. Повідомлялося, що на окупованій Донеччині росіяни мобілізували 5368 українців, Луганщині — 4650, у Запорізькій області — 560, у Херсонській — 478, у Криму мобілізували 35 272 особи, у Севастополі — 5368.

Ще один спосіб залучення мешканців із ТОТ до мобілізаційних заходів рф — це строкова служба. У росії діє указ, який дозволяє примусово залучати мешканців окупованих територій до військкоматів. Лише в Донецькій області, за оцінкою Офісу генерального прокурора України, йдеться майже про 60 тисяч мобілізованих.

При цьому за «ігнорування повісток» до чоловіків призовного віку застосовують обмеження. Зокрема, на окупованій Луганщині для тих, хто отримав електронну повістку й не явився до місцевого «військкомату» впродовж 20 днів, уже за добу тимчасово позбавляють водійських прав. Про це повідомляв Центр прав людини ZMINA.

Як наслідок, станом на листопад 2025 року, 16% військових рф, які потрапляють в полон ЗСУ, мають український паспорт. Про це повідомляв секретар Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Дмитро Усов.

З погляду міжнародного гуманітарного права, окуповані території залишаються територією України. росія, однак, не визнає їх окупованими, а інтегрує до власного законодавчого та адміністративного поля. Це дозволяє їй поширювати на ці території свої закони, ігноруючи обмеження, встановлені міжнародним правом.

росія створила не просто окремі випадки мобілізації, а систему, яка фактично сама збирає людей. Незалежно від того, де людина живе на окупованій території, вона може потрапити під мобілізаційні заходи. Про це Східному Варіанту розповідає експерт ГО «Медійна ініціатива за права людини» з міжнародного гуманітарного та кримінального права Андрій Яковлєв.

За міжнародним гуманітарним і кримінальним правом примусова мобілізація не обов’язково означає безпосередню участь людини в бойових діях. Йдеться вже про саме залучення мешканців окупованої території до армії держави-окупанта. Не має значення, чи воює людина, чи проходить службу за межами окупованої території.

«росія створила на окупованих територіях систему військового призову та мобілізації, інтегровану в місцеву адміністративну структуру. Тобто йдеться вже не про поодинокі випадки, а про системний механізм, який охоплює населення окупованих територій. Саме тому такі дії можна розглядати як системний воєнний злочин. Водночас, якщо вони мають широкомасштабний характер, тобто здійснюються на всіх окупованих територіях, і є систематичними, організованими та інтегрованими по вертикалі, це може свідчити й про ознаки злочину проти людяності, якщо це супроводжуватиметься заподіянням сильних страждань, тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю. Тому те, що рф називає загальним призовом чи мобілізаційними заходами, з погляду міжнародного права може розглядатися як примусова мобілізація цивільного населення окупованих територій», — розповідає Андрій Яковлєв.

На окупованих територіях росія застосовує власну систему призову та мобілізації. Зокрема, діє указ президента рф про призов, відповідно до якого чоловіки призовного віку потрапляють у цю систему вже за фактом проживання на окупованій території.

Сам факт залучення мешканця окупованої території до армії держави-окупанта може розглядатися як примусова мобілізація, каже експерт. Водночас у таких випадках виникає питання: чи залишається вона примусовою, якщо людина згодом добровільно продовжує контракт, бере участь у бойових діях або отримує за це винагороду.

Такі випадки трапляються і серед військовополонених. В одному зі звітів Моніторингової місії ООН, наприклад, йшлося про юнака з Криму, якого призвали до російського війська. Згодом він уклав контракт, брав участь у службі та потрапив у полон до України, де його опитали представники місії.

Цей приклад демонструє, як працює система: людей залучають до російського війська через створені на окупованих територіях механізми призову. Можливості уникнути його для мешканців ТОТ суттєво обмежені.

Примусова мобілізація — чи є воєнним злочином?

Міжнародне гуманітарне право прямо забороняє державі-окупанту примушувати населення окупованих територій до служби у своїх збройних силах, наголошує Андрій Яковлєв. Такі дії закріплені в Женевських конвенціях, а їхні серйозні порушення додаткові протоколи визначають як воєнні злочини.

Якщо говорити про Римський статут Міжнародного кримінального суду, то відповідні положення містяться в статтях 7 та 8. Стаття 8 стосується воєнних злочинів, а стаття 7 — злочинів проти людяності (матиме місце, якщо призовникам буде завдана інтенсивна фізична чи моральна шкода). Залежно від масштабу та системності таких дій примусова мобілізація може розглядатися в межах обох категорій.

«В українському законодавстві наразі діє стаття 438 Кримінального кодексу України, назву якої змінили на “Воєнні злочини” під час імплементації закону щодо ратифікації Римського статуту. Вона охоплює порушення законів та звичаїв війни, але без докладного переліку (каталогу) воєнних злочинів. Водночас експертна група, до якої входили фахівці з міжнародного гуманітарного права, зокрема і я, напрацювала зміни, що передбачають створення окремого каталогу воєнних злочинів за зразком статті 8 Римського статуту. Такий підхід дозволив би чіткіше визначати окремі склади злочинів, адже нині стаття 438 охоплює широкий перелік порушень. Очікуємо, що в майбутньому українське законодавство може отримати більш деталізовану систему кваліфікації воєнних злочинів, наближену до міжнародних стандартів», — зазначає адвокат.

Доля українських громадян, яких мобілізували на ТОТ, в Україні: кримінальна відповідальність чи розуміння обставин?

Уже зараз перед Україною постає питання, як поводитися з людьми, які опинилися в російському війську в умовах окупації. Якщо держава планує повертати ці території та інтегрувати їхніх мешканців в Україну, необхідно враховувати обставини, у яких вони перебували.

Андрій Яковлєв зазначає: деякі українські громадяни, які потрапляють у полон до ЗСУ з російського війська, отримують підозри за колабораційні дії. На думку адвоката, Україні важливо напрацювати державну політику із цього питання, щоб водночас розробити ефективне покарання за перехід на бік ворога чи добровільну співпрацю з ним, але й не злякати тих, які дійсно виявилися заручниками ситуації:

«Якщо ми плануємо повертати ці території, то, напевно, нам треба створювати стимули, щоб вони не боялися потім жити в Україні. Усі розуміють, що на ТОТ росія створила умови для мобілізації, якої важко уникнути, під яку підпадають усі. Тобто це може бути кожен. Треба подумати, як підходити до кожного випадку. Звісно, що можна всіх переслідувати і відкривати кримінальне провадження за державну зраду або колабораціонізм. Має бути така собі градація: дії, за які буде точно кримінальна відповідальність (наприклад, вбивство українських солдатів на полі бою, катування, вбивство або поранення цивільних чи інша небезпечна взаємодія з ворогом), і дії, за які може бути некримінального характеру покарання, можливо, якісь обмеження або щось типу осуду (наприклад, служба десь у тилу з паперами)», — резюмує Андрій Яковлєв.

***

Цей матеріал створений у співпраці з Центром прав людини ZMINA