Відновити незалежність: чим ОУН займалася на сході України

Про початок та ведення діяльності Організації українських націоналістів на сході України після 1941 року розповіла докторка історичних наук, професорка кафедри історії України та спеціальних галузей історичної науки ДонНУ імені Василя Стуса Надія Романівна Темірова.

Перша похідна група ОУН прибула до Маріуполя у жовтні 1941 року 

Організація українських націоналістів є досить суперечливою частиною української історії навіть для сучасних дослідників та дослідниць. З усім тим, головною метою оунівці вбачали саме відновлення, а не створення, незалежності України. Мова йшла про Українську Народну Республіку, незалежність якої була проголошена наприкінці 1917 року. Ця мета підтвердилась Актом відновлення незалежності Української Держави, який було проголошено у Львові 30 червня 1941 року.

З історії ми пам’ятаємо, що активна фаза української національно-визвольної боротьби припала на 1917-1921 роки. Але в результаті східні землі України були окуповані більшовиками, які проголосили УРСР. Західні області відійшли Польщі. Але у 1939 році більшовики захопили й західні регіони, де почали репресії жителів та утискання україномовної культури.

Свою діяльність оунівці розпочали у 1929 році як політична сила, як мала б відстоювати досягнення незалежності України. З початку свого існування ОУН протистояла будь-якій неукраїнській присутності на території проголошеної раніше УНР, зокрема польській та радянській.

Після початку німецько-радянської війни оунівці побачили у нацистському русі можливість звільнення усієї території УНР від радянської влади. Але вони помилились, адже у плани нацистської Німеччини  зовсім не входило наділення України незалежністю. Навпаки, в українцях нацисти вбачали лише потенційну робочу силу. Та тоді українські діячі ще цього не розуміли.

Коли нацисти почали брати під контроль українські землі із заходу до сходу, вслід за фронтом та військовими рушили похідні групи Організації українських націоналістів.

На початку жовтня 1941 року перша похідна група прибула до Маріуполя. Тоді у ній було 12 осіб, яких очолював Василь Болгарський-Булавський. Маже одразу вони розпочали агітаційно-пропагандистську роботу.

Варто розуміти, до того, як прийти на терени України, нацисти вже окупували велику частину західноєвропейських країн, тому розуміли, що таке рух опору і яких масштабів він може бути. Тому окупаційні спецслужби почали активно виявляти підпілля ОУН як одну з опозиційних груп. У лютому 1942 року перша похідна група у Маріуполі піддалась арештам. Але на цьому історія з Маріуполем не закінчилась, вона тільки починалась. 

Оунівські групи діяли в обох тодішніх обласних центрах східних областей

Наприкінці лютого 1942 року на теренах Донеччини та Луганщини почала діяти інша похідна група під керівництвом діячів Євгена Стахіва та Івана Клими.

Тоді було створено вже два керівні центри ОУН – у Горлівці та Маріуполі. Ідея полягала в об’єднанні довкола цих центрів півночі та півдня тодішньої Сталінської області.

Це і Сталіне, і Ворошиловград,  а також Авдіївка, Костянтинівка, Волноваха, Макіївка, Ясиновата, Маріуполь”, – розповідає Надія Романівна. 

Досі стоїть питання щодо масштабів цієї діяльності та кількості учасників. За словами Надії Темірової, науковці схиляються до цифри 1000 осіб членів Організації українських націоналістів на сході України. Така загальна цифра учасників охоплює період німецької окупації з 1941 до 1943 року.

Надія Темірова пояснює, щоб організувати певну політичну подію, необхідно було розʼяснити мету цієї події пересічним людям, які далекі від політики та державотворчих процесів. Тому на сході, як і в інших куточках України, оунівцями велась активна агітаційно-пропагандистська діяльність. 

Перед членами ОУН стояло три головні задачі – пропаганда цілей організації, збільшенні чисельності учасників, а також збір і передача інформації про політичне, економічне та соціальне становище на Донеччині та Луганщині, щоб розуміти, що відбувається у регіонах. 

“Одним з найважливіших завдань було поширення листівок, які розробляло керівництво ОУН. Треба розуміти, що тоді організація діяла як проти окупаційної влади нацистів, так і проти іншої радянської влади. Влади, яку вони також розглядали, як окупаційну. Важливим напрямком був розвиток організацій “Просвіта”, тобто культурно-освітня діяльність. На перших етапах нацисти хотіли повернути населення України до себе, тому пішли на певні поступки. Наприклад, видання преси українською мовою. Так в Маріуполі видалась україномовна “Маріупольська газета”, а у Ворошиловграді, зараз це Луганськ,  – “Нове життя””, – розповідає Надія Романівна.

Та як ми вже знаємо, не усім планам українських націоналістів судилося збутися. 

ОУН на сході продовжило працювати й після повернення радянської влади

Масштабні арешти оунівців у східних областях розпочались вже у 1943 році. Тоді відбувся корінний перелом в ході Другої світової війни, коли завдяки підтримці союзників (що росія сьогодні заперечує) радянській армії вдалось почати контрнаступ. Червона армія почала рухатись зі сходу на захід України, займати території, які були під контролем нацистів. Саме напередодні повернення радянських частин на схід розпочались масові арешти серед підрозділів ОУН, каже Надія Романівна. Але на цьому історія оунівського підпілля не завершилася.

“Після закінчення війни радянська держбезпека протягом кількох років займалась ліквідацією підпільної мережі ОУН. Дослідники цієї теми наводять інформацію, що протягом 1943-1947 років у Сталінській та Ворошиловградській областях було ліквідовано понад 30 таких підпільних організацій. Вони були вже не такими чисельними, але були. І у кінці 1940-х років створювались нові. У Маріуполі це була оунівська організація “Свобода праці”, вона налічувала 15 осіб, більшість з яких були працівниками заводу “Азовсталь”. На них покладалась агітаційно-пропагандистська діяльність”, – каже Надія Темірова.

Пізніше й ця організація була викрита органами державної безпеки. Та усе це насправді ще один доказ того, що у східних регіонах велась проукраїнська діяльність за незалежність та самостійність. Місцеві жителі виказували зацікавленість та підтримку. Наприклад, тираж україномовної “Маріупольської газети” від листопада 1941 року до вересня 1943 року збільшився з 1 тисячі до 27 тисяч примірників. Наклад “Нового життя” у Ворошиловграді” збільшився за приблизно такий самий період з 3 тисяч до 25-30 тисяч примірників. Населення Донеччини та Луганщини ще тоді висловлювало зацікавленість українській мові, культурі та політичній незалежності. І про це треба памʼятати.

***