Ім’я, яке російська імперія та радянська влада хотіли забути: історія Олексія Алчевського

Під час економічної кризи початку XX ст., рятуючись від банкрутства, Алчевський просив у Міністерства фінансів російської імперії дозвіл на випуск облігацій під заставу свого майна. Однак міністр фінансів Сергій Вітте відмовив йому. Після смерті підприємця російська імперія, а потім і радянський союз намагалися замовчувати та принижувати його історичну роль у розвитку гірничо-металургійної галузі Донеччини та Луганщини. На імʼя Алчевського було накладено табу, а Володимир Ульянов-Ленін дав вкрай упереджену оцінку його діяльності.

Самостійно проклав свій життєвий шлях

Олексій Алчевський народився в 1835 році в Сумах, у родині дрібного торговця. Після закінчення Сумського училища він переїхав до Харкова, де разом із дружиною Христиною відкрив невелику чайну крамницю. До речі, Христина Алчевська (прізвище до одруження — Журавльова) за життя була відомою письменницею та педагогинею, організовувала народну освіту, в 1862 році заснувала Харківську жіночу недільну школу. Подружжя мало шестеро дітей, серед яких кандидат природничих наук Дмитро Алчевський, театральний критик та автор першого букваря для дорослих українською мовою Микола Алчевський та українська письменниця Христя Алчевська.

Потреба в кредитах для торгівлі та промисловості в тогочасному суспільстві привела Олексія Алчевського до створення нової кредитної установи — по суті, першого приватного акційного банку, пише доктор технічних наук Геннадій Гайко. Підприємець написав статут такої установи й в 1868 році отримав урядову концесію на відкриття першого в Україні (та другого в російській імперії) комерційного банку — Харківського торговельного банку.

Декількома роками пізніше Олексій Алчевський та Іван Вернадський (батько академіка Володимира Вернадського) розробили проєкт та заснували в Харкові перший в імперії земельний банк, головою правління якого Алчевський був понад 30 років.

«Банківська діяльність була лише складовою грандіозного задуму Алчевського зі створення потужної промисловості на сході Україні. Йому вперше вдалося створити в напівфеодальній імперії класичну промислово-фінансову групу (у сучасному розумінні цього поняття), яка об’єднала банки, вугільні шахти, рудники з видобутку залізних руд, металургійні заводи, транспортні підприємства. Унікальність цієї корпорації полягала в тому, що всі установи й підприємства, які увійшли до неї, були створені “з нуля” і виросли в майже пустельному (на той час) донецькому степу завдяки організаційному таланту Олексія Алчевського», — пише Геннадій Гайко.

Розбудова Донбасу

Алчевським організовувалися геологічні пошуки вугілля в Словʼяносербському та Бахмутському повітах (сучасна Донецька та Луганська області). Раніше Східний Варіант уже розповідав, як українці вперше знайшли вугілля на Донеччині. Та за участі Олексія Алчевського такі розвідки набули сталої та промислової форми.

У 1879 році Олексій Алчевський разом із підприємцем Іваном Іловайським створили «Олексіївське гірничо-промислове товариство», яке розширилося в потужне підприємство з продуктивністю близько 60 млн пудів вугілля та коксу на рік. За ініціативи та фінансової підтримки Алчевського було засновано Донецько-Юріївський завод (нині — Алчевський металургійний комбінат, який перебуває на тимчасово окупованій території), перша доменна піч якого була задута в 1896 році. Навколо заводу розбудувалося робітниче селище, яке згодом стало містом Алчевськ.

Спільно з бельгійськими інвесторами та підприємцями Алчевський засновує «Товариство «Руський Провіданс» (нині Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча).

На початку XX століття в імперії сталася економічна криза, яка охопила  молоду промисловість Донбасу. Г. Гайко зазначає, що Олексій Алчевський ще в 1899 році передбачив можливість її виникнення і попереджав Міністерство фінансів про це доповідною запискою. На жаль, застереження підприємця проігнорували.

В імперії почалося масове безробіття. Алчевський почав втрачати замовників. Але заводи не закриває, робітників не звільняє. Навпаки, регулярно й без затримок виплачує заробітну плату. А фінансову діру намагається перекрити грошима своїх харківських банків.

Історики Олег Вишняков та Іван Дубченко писали, що ключовим ворогом Алчевського була російська компанія братів Рябушинських, Московське купецьке товариство взаємного кредиту. Олексій Кирилович брав у них кредити, але на незначні суми, які завжди вчасно повертав. Але під час кризи в Алчевського зʼявився борг перед Рябушинськими, який необхідно було закрити.

Двічі Алчевський звертався з проханням про кредит до міністра фінансів Вітте, але отримав відмову. Підприємець намагався переконати уряд, але йому цього не вдалося.

7 травня 1901 року на Царськосельському вокзалі Санкт-Петербурга під колесами потягу було знайдено тіло Олексія Кириловича. За офіційною версією слідства, це було самогубство. Але існують версії, що це було вбивство.

«Усю фінансово-промислову групу Алчевського отримали держава і згадані вже московські банкіри Рябушинські, які рейдерськи захопили банки покійного Алчевського та за підтримки уряду й особисто міністра фінансів Вітте вивели з нього мільйони рублів», — писали Олег Вишняков та Іван Дубченко.

«Вкладав мільйони в український рух»

Окрім підприємницької діяльності, Олексій Алчевський займався благодійністю, підтримував освітні та громадські організації. Зокрема, проукраїнські. Він був одним з ініціаторів створення в Харкові національно-культурного осередку української інтелігенції «Громада». На його гроші була відкрита значна частина недільних шкіл, якими опікувалася Христина Алчевська. Вона прагнула, щоб навчання велося українською мовою. Але тодішня влада імперії це суворо забороняла.

Саме завдяки наполегливості Олексія Алчевського було споруджено перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку. Він був встановлений у приватній садибі Алчевських у Харкові.

Алчевський вкладав мільйони рублів і багато зусиль в український рух. Якось його дружина писала про це: «Я вийшла заміж за справжнього українця».

Після смерті Олексія Алчевського уряди російської імперії та радянського союзу всіляко намагалися применшити його внесок у розвиток промисловості на сході України. А його імʼя майже не згадувалося.

У 1903 році поселення біля заводу, що заснував Олексій Алчевський, назвали на його честь — Алчевськ. Але в 1931 році назву змінено на Ворошиловськ до 50-річного ювілею радянського діяча Климента Ворошилова. Лише в 1991 році мешканці міста повернули місту історичну назву Алчевськ на честь засновника та українського патріота.

Ця історія вкотре показує, як російська імперія та радянська влада намагалися викреслити імена свідомих українських діячів з нашої історії. Проте ми повинні їх пригадувати та памʼятати, щоб не забувати своєї історії та своїх героїв, які ще декілька століть тому розвивали українство на сході.

***