"Один з потужних мотиваторів для бійців – це підтримка співгромадян": офіцер-психолог про службу під Бахмутом та роботу з військовими

Комаренко Віктор на псевдо “Доцент” більшу частину життя  працював у науці. Викладав фізіологію в КНУ імені Тараса Шевченка, а останні 5-6 років перед повномасштабним вторгненням росії в Україну був підприємцем, розробляв нейротехнології та інструменти, які використовуються в нейрофізіологічних дослідженнях й тестуваннях.

Віктор поділився, що 26 лютого 2022 року він потрапив в підрозділ, який формували ветерани полку “Азов”.

“26 лютого мене не взяли добровольцем у військкоматі, а місцева ТРО в Києві ще не була сформована. І по дорозі до іншого військкомату я заїжджаю в будинок, де чоловіки перетягують ящики з боєприпасами та зброєю. Питаю у них, чи вони не ТРО, виявилось, що це “Азов”. Дуже щасливий, що опинився саме тут”, – розповідає офіцер-психолог.

Так Віктор долучився до 3-тої окремої штурмової бригади – підрозділу Збройних сил України, сформованому ветеранами “Азову”, та вже 8 місяців воює на півдні від Бахмуту.

“Зараз моя позиція – це офіцер-психолог, також я виконую функцію офіцера морально-психологічного забезпечення. Це два військові функціонали, які дуже близькі один до одного. Мій фах допомагає реалізувати знання та досвід у роботі з особовим складом”, – ділиться Віктор. 

Зі слів офіцера-психолога, будь-який бій – це величезне психологічне навантаження. Хтось проходить його швидко та легко, а для когось це набагато складніше. І задача Віктора – виявляти бійців, яким важче відновлюватися та впроваджувати заходи, щоб їхня реабілітація відбувалась максимально швидко та повернула бійцям боєздатність.

“Періодично я спілкуюсь з військовослужбовцями з інших частин і там, де служба морально-психологічного забезпечення працює лише номінально, є великі проблеми з боєздатністю підрозділу, результативністю, також більші втрати та нижча мотивація”, – розповідає “Доцент”. 

Зі слів Віктора, психологічна підготовка особового складу проявляється в елементарних речах, починаючи з зовнішнього вигляду та закінчуючи думками військових. 

“Мене ніхто не зможе переконати в тому, що робота  з військовими до, між та після боїв – не є обов'язковою або непотрібною. Все навпаки. Те, наскільки військові відчувають увагу та турботу збоку командування частини або підрозділу, різко змінює настрої бійців в позитивний бік. З'являється мотивація та зростає відчуття відповідності”, – ділиться Віктор.

“Доцент” вважає, що відчуття відповідальності має замінити таке явище, як покарання в армії. У багатьох командирів виникає думка, що підлеглі перестануть виконувати накази, але насправді сучасна доктрина військового лідерства дозволяє офіцерському складу виконувати свої обов'язки з урахуванням природи людської поведінки. Наприклад, дати наказ так, щоб він не викликав опору у підлеглих, а був прийнятий бійцями та  з розумінням ними виконаний. 

Чи може бій для військового бути корисним стресом?

Для військового бій може бути еустресом (корисний стрес), який його буде розвивати за двох ключових умов: військовий хоче бою (наявність мотивації), та коли бій контролюється. Є ще один суттєвий фактор – короткочасність бою. І тоді боєць буде мати відчуття переможця, відчуватиме піднесення, його впевненість зросте. Також він захоче наступного бою.

“У січні ми прийшли в невідоме: битися з “легендарними вагнерами”. І з того, що ми чули, всі при них здають позиції. Насправді не від того, що вони дуже сильні воїни, а від того, що більш міфологізовані. І коли хлопці в першому бою зуміли проконтролювати спалах свого імпульсу, коли перший контакт відбувся, вони вдихнули-видихнули та прийняли правильне рішення, то зрозуміли, що можна триматися”, – розповідає офіцер-психолог.

Зі слів “Доцента”, бійці роти, яка першою прийняла бій з росіянами, показали іншим підрозділам батальйону, що, попри всі фактори, якщо все правильно зробити, то дуже успішно можна вистояти в бою з сильним ворогом. 

“Ми понад два тижні тримали позиції, вбивали “вагнерів” й змогли вирівняти лінію фронту, стабілізувати ситуацію та зупинити наступ противника”, – розповідає Віктор.

“Доцент” пригадав, що потім було кілька місяців позиційних боїв. Це дуже виснажливий вид бою, який втомлює та демотивує. Люди витрачають зусилля і ніякого результату не бачать. 

“Коли почались штурмові дії й в першому штурмі, який тривав цілих 4 дні, підрозділ зміг вибити ворогів з тих позицій, від яких ми відійшли у січні, то це призвело до емоційного сплеску, різкого зросту самооцінки бійців. Усі помітили, як виросли батальйон та бригада в контексті планування та злагодження підрозділів. Цей бій для більшості бійців був саме еустресом. І внаслідок сплеску дофаміну, кортизолу: бійці 2 місяці працювали в режимі ледь не щотижневих штурмів, це дуже інтенсивно”, – пояснює офіцер-психолог.

“Доцент” зазначив, що психологічний фактор бійця розділяє перше місце з його військовими навичками. Тому що, якщо військовий натренував навички, припустимо, на 50 балів зі 100 балів, а потім у бою втратив самоконтроль, то показує результат на 20 балів. А якщо боєць тримає контроль, у нього наявна мотивація, то демонструє свої військові навички на 80 балів. 

“Працювати з особовим складом – це дуже важливо! А там, де такої роботи немає, є приклади дуже неприємного психологічного стану бійців”, – розповідає Віктор.

Що таке “культура військового”?

Офіцер-психолог переконаний, що в 3-тій окремій штурмовій бригаді успішно спрацювала корпоративна військова  культура.

“Наш підрозділ створений ветеранами “Азову”, їх, думаю, на початках було може відсотків 20 від усієї кількості, але цього було достатньо для того, щоб поширювати військову культуру, творцями та носіями якої вони були, на всіх, хто приходив за імпульсом захищати себе, сім'ю, свої близьких, Батьківщину. Всі новобранці були різними, з різними історіями та поглядами. Але завдяки ідеології, яка культивується в азовському русі, військовим традиціям та ритуалам, горизонтальним комунікаціям в підрозділі та іншим військовим і людським чинникам, вони змогли викликати до себе довіру та об’єднати різних людей спільними цінностями”, – ділиться офіцер-психолог.

Віктор зазначив, що один із принципів підрозділу – не допускати до бойових завдань ненавчених бійців. Ветерани “Азову” змогли швидко дати базові військові знання і навички новобранцям, щоб ті стали воїнами, які орієнтуються на полі бою, знають що робити та як працює зброя. Буквально за два тижні деякі підрозділи  майбутньої бригади вже воювали під Києвом. Ветерани “Азову” залучили до традицій, які об'єднують побратимів. Наприклад, за можливості ранок в підрозділах починається з Молитви Українського націоналіста, в якій кожна фраза відображає історію боротьби України за свободу.

“І в ці моменти, коли разом із сотнями інших побратимів, промовляєш молитву, ти розумієш, що є частиною великої непереможної історії”, – ділиться офіцер-психолог.

“Завжди підрозділ, який тримає бій, має менше втрат ніж той, що бій не тримає”

“Доцент” наголосив, що підрозділ, який у разі скрутної ситуації приймає бій, має менше втрат, ніж той, що за умов контакту з ворогом здає позиції без опору під впливом імпульсивних рішень “завмри”, “заховайся” чи “тікай”.

Офіцер-психолог пояснив, що у багатьох ситуаціях дії військового під час бою мають суперечити імпульсивним “тваринним” рішенням втекти чи сховатись від небезпеки. Відмовитись мозку від даної реакції дуже складно, адже вона є швидкою і не потребує обдумування, яке вимагає значних затрат його ресурсів. 

Саме тому бійцям важливо автоматизувати свої військові навички для того, щоб у разі небезпеки не витрачаючи розумових зусиль замістити “тваринні” реакції на такі ж швидкі, але професійні дії. Так само як і важливо навчитись саморегуляції та самоконтролю, які дозволяють приборкати імпульси, емоції й приймати виважені рішення.

Звідки беруться історії про агресивних ветеранів?

Віктор розповів, що військовий, щоб вижити в бою, має навчитись “вимикати” свої емоції. Наприклад, згідно з протоколами тактичної медицини, у разі поранення побратима під час бою не слід відразу надавати йому допомогу, піддаючись емоціям та співпереживанню до товариша. Спочатку необхідно створити безпечні умови й лише потім допомогти пораненому.

“Логіка дуже проста, якщо ти не знищиш ворога, то він знищить тебе і твого побратима, поки ти будеш його рятувати. Якщо боєць буде вмикати свої емоції, співпереживання під час бою, то він просто підставлятиме себе під кулі, змістивши свій фокус уваги від необхідності спочатку знищити ворога. Військові на війні адаптуються в контексті того, що стають емоційно біднішими, черствішими – це дозволяє військовим виживати”, – ділиться офіцер-психолог.

Віктор зазначив, що у колі побратимів військовим здається, що вони нормально, як і завжди, жартують та є ввічливими. Але коли виїжджають в цивільне життя, то все сприймається трохи інакше.

“До мене час від часу звертаються хлопці та розповідають, що вони стали якось неохоче розмовляти з рідним, їм не цікаво. Вони їх люблять, але зовсім до них не тягне. І поки військові не зрозуміють, чому з ними відбуваються такі зміни, то вони реально їх бояться, не розуміючи, чи це нормально. Звичайно, коли військовий місяцями не був дома, приїжджає, то в нього можуть бути тимчасові труднощі з комунікацією, але вони у переважній більшості випадків проходять доволі швидко”, – ділиться “Доцент”.

Зі слів офіцера-психолога, інше питання, що військові, особливо ті, що були в боях, цінують своє життя більше, ніж до війни. І ветерани часто не хочуть займатися тими речами, якими займались раніше. 

“Дуже багато хлопців та дівчат, які вертаються з війська додому, не відразу повертаються до повноцінного цивільного життя. Вони ніби беруть  паузу. Розуміють, що не хочуть попереднього життя, але й не знають, чим вони хочуть займатися зараз. Вони втратили старі сенси, а нових ще не набули. І ось цей пошук нових сенсів може бути дуже болісним процесом. І багато хто вертається до війська, бо тут все зрозуміло. Тут є ворог, тут є побратим. Питання сенсу стоїть простіше, ти розумієш, для чого ти тут знаходишся. А ті, хто залишився у цивільному житті, часто потребують допомоги у пошуках себе нового. Тому суспільство, бізнес, держава мають усіляко сприяти цьому”, – резюмує Віктор.

***