Галицько-донбаський гурт: як NAZVA єднає країну та готується до фіналу Нацвідбору Євробачення

Про те, як гурт своєю діяльністю єднає країну, та як готується до виступу в цю суботу, Павло та Ярослав розказали Східному Варіанту.

— Хлопці, привіт! Дякуємо, що виділили час для Східного Варіанта. Як ваші справи сьогодні?

— Павло: Нормально. Ми вчора провели плідний день і сьогодні нарешті нормально поспали. Зараз ми в процесі сніданку. І далі поїдемо знову працювати.

— Так, у вас цей тиждень дуже насичений та відповідальний. Вітаю вас із вашими успіхами, з вашим проходом у фінал. Ви себе позиціонуєте, як «галицько-донбаський гурт», це знаєте, «схід і захід разом», як у нас у країні кажуть. І ви про це казали в інших інтерв’ю, тобто це одна з ідей вашого гурту — показати єдність?

— Павло: Так, я би сказав, що ми дуже гарно на цьому маніпулюємо. Тому що це ж очевидно, що «схід і захід разом». Просто не до всіх доходить, і ми, так би мовити, вирішили це прямо в опис гурта вписати, що «галицько-донбаський гурт», щоб одразу всі розуміли, що ми серйозні хлопці.

— А як дійшли саме до такої ідеї? Чому для вас стало важливим це позиціонування?

— Павло: Очевидно. Ярослав — з Горлівки, я — зі Львова. Усе суперочевидно, немає зайвих слів.

— Ярославе, ви родом із міста Горлівка. Розкажіть, будь ласка, за яких обставин ви виїхали звідти: коли місто було окуповане чи ще до подій 2014 року?

— Ярослав: Це було через окупацію. Уже виїжджали, коли, на жаль, було складно виїжджати. Ми на останніх автобусах виїжджали, які відправлялися, і на яких ще хоч якось безпечно можна було доїхати до підконтрольної території України. Це було, здається, влітку 2014 року.

— Що ви памʼятаєте про ті події?

— Ярослав: Пам’ятаю, як ми з батьком робили ремонт на балконі. Робимо ремонт, дивимося, а головною трасою, яку якраз видно з нашого балкона, їдуть танки «днр». І ми подумали, що, ну, напевно, уже й не треба робити той ремонт. Воно не пасувало вже до тієї ситуації (сміється).

Було таке, що нас виганяли з квартир «днрівці», і ми переховувалися в підвальних приміщеннях. Вони стріляли по всіх лампочках, щоб нічого не світилося, і там далі вже «працювали». Прямо біля нашого будинку таке було. Там ще блокпост потім зробили. Ну й коли вже стало зовсім небезпечно знаходитися там, батьки прийняли рішення, що вже треба їхати.

— Було вже зрозуміло, що це окупація?

— Ярослав: Абсолютно. І залишатися там не було сенсу. Протягом наступного 2015 року ми ще чекали, що, можливо, звільнять місто і все це закінчиться. Але сталося, як сталося, на жаль.

— Павло: Ярослав дуже скромний, тому що насправді вся їхня сімʼя іноагенти. Це те, про що люблять розказувати умовно «хороші руські». Що Ярослав Яровенко, граючи в галицько-донбаському гурті в Україні, усе одно іноагент. Мабуть, найкращий іноагент, якого собі можна уявити.

— Це ви про що?

— Ярослав: Нашій сімʼї надали днрівці цей статус, іноагентів, через те, що вони хотіли забрати квартиру. І це «легально» можна зробити тільки за умови того, що власники визнані іногентами.

— Що пам’ятаєте взагалі про Донеччину?

— Ярослав: Пам’ятаю дуже гарну природу, вражаючі степи, особливо оця дорога між Горлівкою та Донецьком, оці соняшники, коли ми ставали на обочині і йшли просто рвати їх та їсти. Пам’ятаю місто Донецьк, яке надзвичайно мене вразило ще в дитинстві, воно було взагалі чудовим містом.

Пам’ятаю урбанізацію. Сірість навколо, таке теж було (сміється). Але куди без того. Памʼятаю багато дрібничок. Пам’ятаю своїх однокласників, за якими трошки сумую, але вже давно віддалилися одне від одного, так і майже немає контакту з тими територіями.

— Сумуєте за рідним краєм?

— Ярослав: Я б хотів туди повернутися. Я не впевнений, що хотів би там лишитися жити. Усе ж таки багато років пройшло. Але точно хотілося б туди поїхати. Хоча б на пів року.

— А до повномасштабного вторгнення ваш гурт не виступав на сході?

— Павло: До повномасштабного вторгнення ми й не існували нормально. Ми функціонували, як маленький театр. І через карантин переважно в онлайн-режимі. Тому реально ми навіть не встигли. А, як гурт, ми вже устаткувалися 1 грудня 2022 року. Тобто вже під час повномасштабної війни.

— Тоді це буде чудова нагода — після завершення бойових дій та деокупації поїхати туди, на рідну землю Ярослава, дати там концерти. А Ярослав, я впевнена, покаже вам Донеччину.

— Павло: Він каже, що можна, але тільки в один кінець. А я кажу: «Ярослав, давай трошки позитивніше» (сміються).

— Ваша пісня на Євробачення називається «SLAVIC ENGLISH». І не можу не запитати, чому вирішили податися саме з такою піснею? Яка її головна ідея?

— Павло: Правильне запитання. Спасибі (сміються). Я повторюю це, бо виявилося, що цей ребус ніхто не розгадав. Для нас самих дивно, що гурт NAZVA на Євробаченні. Тому що ми ж все-таки не «євробаченський» гурт. І ми подумали, що треба зробити гурт NAZVA на Євробаченні. Тобто всесвіт гурту NAZVA перенести на таку попсцену, де грає фонограма, а не грають живі інструменти. Де за фактом два артисти, які мали б бути живими музикантами та виконувати перформативне мистецтво, пробують зробити перформативне мистецтво, але вже естрадне — те, чого вимагає Євробачення, імітуючи водночас гру на інструментах. Імітуючи все це: перебільшення феєричного шоу, з відеорядами, зі спецефектами, зі світлом, з різними мікрофонами, з візуальними елементами й так далі.

За фактом ми робимо виставу. І придумана пісня «SLAVIC ENGLISH». Спочатку ми думали, може щось серйозне подати. Потім згадалася така штука, як контрактний договір (сміється), і правила Євробачення забороняють політичні висловлювання. Ми подумали, що тоді треба щось легше. Тим більше, веселих пісень вже дуже давно не було від України на Євробаченні. То думаємо, що треба, мабуть, у Європу робити такий посил, набагато більш наївний і легший, щоб нагадати про питання України, що в нас відбувається, а не тільки їх (жителів інших країн — ред.) кумарити. Тому що, гастролюючи за кордоном, під час повномасштабного вторгнення, ми стикалися, що ми їх (жителів інших країн — ред.) уже кумаримо нашим питанням. Їм воно вже не так болить, як нам. Для них це не рана. Це максимум співчуття. Треба ці співчуття пробуджувати якось інакше.

Це станеться завдяки нашій пісні, якщо ми правильно до цього достукаємося. Тому в нас відрізняється номер і відрізняється кліп. Ми стараємося стріляти точково в різні моменти. І так народжується пісня «SLAVIC ENGLISH» про те, як ми говоримо на світ, але щоби було чути, що ми говоримо звідси.

— Насправді дуже крута задумка. Коли я слухала пісню, то думала, що там просто про особливості нашої української вимови англійської мови. А виявляється, що ідея глибша.

— Павло: У нас не виходить простіше робити, як би ми не намагалися. Якщо подивитися ще номер 3 лютого, то воно ще інакше розкриється там. Тому що ми стараємося якнайглибше розкрити цю тему. Що саме буде — ми не спойлеримо. Але кажу вам — дивіться всі пасхалки та відсилки.

— Уже не терпиться побачити ваш виступ. Я якраз хотіла запитати, яким саме він буде. Якщо не хочете спойлерити, то хоча б скажіть, до чого готуватися глядачам?

— Павло: Уважно дивитися. Це все одно буде весело та життєстверджувально. Бо така пісня. У нас не єдина така весела пісня на відборі Євробачення цього року. Просто бути готовим швиденько сприймати інформацію, навіть потім в Інтернеті ставити на паузи й переглядати.

— Ярослав: Буде дуже багато відсилок та пасхалок. Так що будьте уважні.

— Клас! А пасхалки на соціальну чи політичну ситуацію, чи про культурну та історію України? Підкажіть.

— Павло: Все правильно, що ви тільки що перерахували (сміються).

— Як зараз проходить підготовка до виступу?

— Павло: Отак (показує «клас», сміється). Кожен день. Підготовка проходить добре. Жалітися немає на що.

— Тобто номер уже готовий, і зараз йдуть репетиції та відпрацювання?

— Павло: В принципі, так. Треба допрацьовувати. Насправді, як би там не було, реально дуже короткі терміни для підготовки номерів. Особливо для артистів, які постійно ще десь гастролюють, грають концерти та пишуть ще якісь речі. Ми відносимося до тих артистів, у яких не тільки Євробачення. У нас є ще інше музичне життя гурту.

— Як уже оцінюєте вже свої сили?

— Павло: Отак (показує «клас», усміхається). Отак оцінюємо сили. У нас усе добре. Ми завжди закликаємо глядачів, слухачів дивитися та слухати те, що їм подобається, щоб голосували за те, що їм подобається. І не спонукаємо голосувати за нас. Це особистий вибір кожного.

— Чи бачили виступи ваших конкурентів?

— Ярослав: Ще не бачили.

— На мою думку, Нацвідбір цього року в Україні дуже різноманітний. Це просто вибух музичного мистецтва!

— Павло: Так! Реально великий асортимент різної музики.

— Ярослав: І хорошої музики. Це правда.

— Павло: Так, це один із найсильніших відборів України. Хто б що в Інтернеті не писав (усміхається).

— Насправді це дуже круто, що українська музика розвивається. У тому ж числі, завдяки вам! Ну й на останок хочеться спитати, чого очікувати від вас найближчим часом, після Євробачення? Чим будете радувати ваших шанувальників?

— Павло: Дуже багато всього. Ми, зокрема, не завершили роботу над альбомом «ГУРМА». У нас ще ціла фільмова історія має бути. Так що одразу ж до цього ми повернемося. І працюємо над подальшими альбомами, щоб дивувати. Більше того, ми повернемось більш локально до того, із чого гурт починався. Ми ще трохи попрацюємо з художниками. Так що треба за нами слідкувати, буде цікаво.

— Найближчим часом у вас ще очікується концерт. Можете про нього розказати?

— Павло: Ми пробуємо зробити те, як гурт NAZVA за фактом і мав би виглядати. Зіграти все виключно на акустичних інструментах, з мінімальною підзвучкою, із сидячим залом. Тут ми більше зробимо ліричну історію, напівтеатральну. Бачите, усе серйозно, ми там у чорних серйозних піджаках (усміхається). Усе по-дорогому, по-багатому, софіти і все оце. Звукорежисер буде дирижером, а не просто звукорежисером. Це буде перший пробний концерт, але я думаю, що потім ще покатаємося з ним Україною. Тож є за чим іти на цей концерт.

— Що ж хлопці, дуже вам дякую за те, що ви знайшли час поспілкуватися. У вас цей тиждень дуже насичений та відповідальний! Сил вам, натхнення, побільше годин на добу, щоб усе встигнути, класно виступити й отримати перемогу в Нацвідборі! Щиро вам цього бажаю!

— Павло: Дякуємо і вам.

— Ярослав: Дякуємо дуже.

***