"Я не знаю, що буде далі". Історія морського піхотинця, що захищав Маріуполь і потрапив у полон
Історія оборони металургійного заводу Ілліча, що в Маріуполі, поки що маловідома. Українці майже не мали змоги спостерігати за тим, що там відбувається. Певний час на території заводу базувалися різні військові сили України, у тому числі морські піхотинці 36-ої окремої бригади морської піхоти.
12 квітня батько А., морського піхотинця 36-ої окремої бригади морської піхоти, отримав повідомлення приблизно такого змісту: «Тато, це А. Нас розбили. Нас беруть в полон. Я не знаю, що буде далі».
Це повідомлення батько передав коханій сина — Діані. З того часу дівчина робить усе можливе, аби повернути нареченого з полону.
Східний Варіант розповідає історію Діани та її нареченого морського піхотинця.
Мріяли переїхати на південь України
Діана познайомилася з А. (ми не називаємо його ім’я на прохання Діани — ред. ) у мережі. Дівчина побачила його коментар, щось відповіла, вони розговорилися, обмінялися контактами та А. запропонував зустрітися. Він тоді саме приїхав до Львова з Миколаєва, проходити навчання.
Він сподобався Діані своєю мужністю і вихованістю.
«Йому лише 23 роки, а він вже вражає своїм досвідом і зрілістю. А ще він дуже добрий. Він військовий, морський піхотинець, еліта Збройних сил України, але при цьому дуже чуйний», — каже Діана.
Влітку вона приїхала вже в гості до свого хлопця у Миколаїв, де він разом з побратимом винаймав житло і працював.
Діана згадує, як вони мали нічні тренування: стрибки з парашутом. Сама вона вставала о другій ночі, щоб приготувати хлопцям канапки. З тренування вони поверталися вранці, а ввечері знов були навчання.
Доки Діана була в Миколаєві, то дуже полюбила це місто.
«Миколаїв мені сподобався, бо це дуже тепле місто. Там хороша інфраструктура, поруч море було. Я мрію жити в Миколаєві або в Одесі. Мені трішки тісно у Львові, хоча тут гостинні люди. І хлопцям нашим теж сподобався Львів, тому що він такий історичний, їм сподобалися музеї. Я надіялася, що після того, як А. завершить контракт, ми зможемо облаштуватися», — ділиться планами Діана.
А. вона називає своїм нареченим. Вони вже будували спільні плани: родина, дім, сімейний бізнес.
Піклувався навіть на відстані
Останній раз Діана бачила А. майже рік тому. У вересні він поїхав на чергові навчання на полігон, але не сказав їй куди саме. Пара спілкувалася телефоном. Діана згадує, як її наречений говорив їй, що йому залишилося вже зовсім недовго служити, контракт незабаром завершиться і вже влітку 2022 року вони зможуть жити разом.
У 20-х числах грудня бригаду морської піхоти А. перекинули ближче до Маріуполя.
«Сказав, що їде в зону ООС. Що буде працювати з документами й що йому нічого не загрожує», — згадує дівчина.
Чоловік не казав Діані, куди саме, бо, по-перше, не можна з безпекової точки зору. По-друге, він не хотів, щоб вона хвилювалася. Діана знала лише одне: її коханий десь біля Талаківки. Туди вона відправляла йому посилки з їжею та іншими необхідними речами.
А. теж піклувався про Діану. 16 січня в неї був день народження. Хлопець відправив їй подарунки. 14 лютого надіслав коробку з фруктами.
«Він був надзвичайно романтичним. Наші хлопці неймовірні», — каже Діана.
Незадовго до війни Діана та А. спілкувалися кожної ночі. А потім він почав зникати. Діані казав, що багато працював, що дуже втомлений і не має часу спілкуватися.
24 лютого о 7 ранку від нього прийшло повідомлення про початок війни. А. також одразу запропонував Діані терміново їхати з країни задля власної безпеки. Але вона відмовилась.
«Я хочу його дочекатися і не можу їхати. І, знаєте, відтоді, коли відкрили кордони та зняли візу, навпаки хочеться залишитися вдома», — зізнається Діана.
Також А. попросив піклуватися про його родину, що живе в Харківській області. Діана пропонувала їм приїхати до Львова. Але вони відмовились. Батько А. займається волонтерством і перевозить людей.
«Вони мужньо залишаються на своїх місцях в Харкові. Вони кажуть, що там їх дім і вони хочуть там залишитися. Кажуть, що якщо буде дуже погано, тоді поїдуть. Але ж вже обстрілюють Чугуїв… Я мріяла поїхати в Харків. Родина А. — дуже добрі та хороші люди. Хотілося б з ними познайомитися вживу. Хотілося б подивитися місто, людей. Я знаю, що це місто-мільйонник, що там дуже красиві парки. Напевно, поки це буде мрією», — каже Діана.
Маріуполь. Оборона заводу Ілліча
Після початку повномасштабного вторгнення Діана з нареченим майже не спілкувалася, хоча вона кожен день відправляла йому повідомлення, розповідаючи, як пройшов її день. Сподівалась, що він принаймні читає їх.
А. надсилав нечасті повідомлення матері Діани. Сказав, що він в Маріуполі, тримає оборону міста разом з побратимами. Але просив не говорити доньці, щоб вона не хвилювалася.
У 20-х числах березня він вийшов на зв’язок з Діаною і розповів, що там, де вони знаходяться, їсти нічого. Вони ловлять курей, щоб хоч щось зготувати. Припаси не доставлять, бо кільце довкола Маріуполя дуже сильне.
«Я тоді майже не могла їсти та спати, дуже хвилювалася, постійно плакала. Сподівалася на його дзвінок, писала СМС йому, його побратимам. Вони казали мені, що він зараз зайнятий і не може відповісти», — каже Діана.
Пізніше, знову ж таки від матері, вона дізналася про контузію А., яку він отримав, коли витягав поранених побратимів.
9 квітня Діана написала йому повідомлення, у якому запитала його, наскільки близько до нього росіяни. Він сказав: «Дуже близько». У той же день він сказав їй, що загинув його побратим, з яким він разом винаймав житло у Миколаєві, і з яким познайомилася Діана.
Вона згадує, як побратим А. писав їй, що коли повернеться, то піде на побачення з сестрою Діани.
36-а окрема бригада морської піхоти ВМС ЗСУ ім. контрадмірала М. Білинського певний час базувалася на заводі імені Ілліча. В них, як і у військових на «Азовсталі», швидко закінчувалися припаси. До того ж, на Ілліча переховувалися і цивільні, якими військові також опікувалися.
Прорив
Історія виходу морпіхів з заводу Ілліча — важлива сторінка в історії маріупольського протистояння. 12 квітня українські захисники, серед яких, зокрема, були й бійці 36-ої окремої бригади морської піхоти, змогла з'єднатись із силами полку "Азов".
Водночас інша частина морпіхів пішла на прорив ворога у північному напрямку, щоб об’єднатися із ЗСУ. Операція відбувалася під командуванням полковника Володимира Баранюка. Те, що сталося далі, загальновідомо. Військовим не вдалося прорватися через облогу російських військових. Частина з українських захисників загинула, частина — потрапила у полон.
12 квітня батько А. отримав повідомлення приблизно такого змісту: «Тато, це А. Нас розбили. Нас беруть в полон. Я не знаю, що буде далі».
«Я знаю, що хлопці ламали телефони перед полоном, щоб росіяни не отримали доступ до важливих даних. Напевно, А. зробив так само. Але ми спочатку не впізнали його. Подумали, що це якась провокація з боку росіян. Але ввечері подзвонили його побратими, пояснили, що їх беруть в полон і попросили записати кілька прізвищ, щоб передати їх у відповідні структури та внести у списки на обмін», — пояснює Діана.
Отримані прізвища Діана передала державним органам і міжнародним організаціям, що займаються обміном полонених і переговорами у цьому процесі.
Українська сторона підтверджує, що ім’я її нареченого стоїть у списках на обмін. Але вона не знає, де саме його утримують.
За неофіційними даними, це можуть бути якісь міста росії, що знаходяться на кордоні з Україною або Крим.
Діана не чула А. вже кілька місяців. Його нема на фото чи відео, які періодично публікують російські пропагандисти.
Але дівчина не опускає руки. Як представниця «Штабу підтримки Морської піхоти України», Діана займається пошуком полонених і збирає інформацію про їхню долю, а також допомагає іншим родичам полонених контактувати з медіа.
Після новин про умисне вбивство росією полонених в тимчасово окупованій Оленівці, «Штаб підтримки Морської піхоти України» створив петицію з вимогою негайного інтернування та госпіталізації у нейтральні країни світу військовополонених.
Зокрема, родичі полонених звертаються до Президента Туреччини Реджепа Ердогана, світової спільноти та ООН з проханням підтримати їх та «проявити наполегливість по захисту військовополонених, щоб через процедуру інтернування вивезти до нейтральних країн усіх полонених морських піхотинців». Нагадаємо, раніше Туреччина обговорювала можливість морської евакуації поранених українських військових із «Азовсталі».
Підписати петицію можна за цим посиланням.
***