Важливо
«Не ми вибираємо сорочку, а сорочка обирає нас»: історія майстрині автентичної вишивки з Луганщини

Дослідниця традиційного одягу Юлія Хацановська родом з Луганщини. З дитинства цікавилась вишивкою. У березні 2022 року вимушено виїхала на Закарпаття. Нині вивчає автентичний традиційний одяг Луганщини та інших регіонів України. Вона відтворює дорослі та дитячі вишиті сорочки, бере участь у конкурсах і виставках та стала членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Детальніше про свій шлях Юлія Хацановська розповіла Східному Варіанту.

«Вдома вишивала ікони бісером»
Юлія Хацановська народилася та виросла на Старобільщині. Вищу освіту здобула у Луганському національному аграрному університеті на економічному факультеті. Після навчання повернулася додому на Старобільщину та пішла працювати у Чмирівську сільську територіальну громаду.
Юлія з дитинства спостерігала як її бабуся вишивала рушники, серветки, скатертини, накидки на подушки.
«Бабуся вишивала дуже гарно хрестиком і гладдю. Дечому мене навчала. Я вдома вишивала ікони бісером, пейзажі. Згодом почала досліджувати вишиті сорочки», — пригадує Юлія.

Свою першу сорочку майстриня вишила у класичному стилі. Вона говорить, що хотілося поєднати автентичність і практичність.
«Я віддала цю сорочку на розкрій і пошив кравчині у лютому 2022 року. Так і не вдалося її забрати, сорочка залишилась на Луганщині», — згадує Юлія.
«Страшніше було опинитись в полі з дитиною, ніж перечекати вдома»
У 2022 році, в перший день повномасштабного вторгнення, Юлія з рідними намагалася виїхати зі Старобільщини, але були великі черги та закінчилось паливо. Тому їм довелося перечекати.
«Ми не знайшли паливо і подумали, що страшніше з дитиною опинитись в полі взимку, ніж перечекати якийсь час вдома, поки не зміняться обставини. Також у нас, як і у більшості людей тоді, були сподівання, що, можливо, все владнається в нашу сторону. Але так не сталося», — розповідає вона.
Юлія пригадує, що ходити на роботу стало небезпечно — туди почали приходити озброєні люди. Певний час вона працювала дистанційно. Наприкінці березня Юлія з донькою виїхала з Луганщини до Ужгорода.

«Не ми вибираємо сорочку, а сорочка обирає нас»
На новому місці Юлія продовжила працювати віддалено у своїй релокованій громаді. Одночасно з цим їй хотілося робити щось руками, щоб приносити користь країні та допомагати собі ментально. Саме тоді у ректораті Ужгородського університету збиралися охочі плести сітки для захисників та захисниць — Юлія долучилася. Вона розповідає:
«Там я познайомилася з дівчатами зі студії закарпатської традиційної вишивки «Косиця». Вони щороку проводять заходи з навчання вишивки сорочок — показують музейний експонат, а потім розповідають як відтворити: скільки тканини потрібно, як взір підібрати, як розкроїти, які шви, техніки, кольори. І тоді я вирішила, що у мене буде своя вишита сорочка».
Майстриня почала детальніше досліджувати традиційний одяг та відтворювати його. Першою вишитою сорочкою Юлії в Ужгороді стала закарпатська. Обсяг роботи був доволі великий, як для початківиці, але майстриня впоралася.
«Це сорочка з душею, як говорять. Пращури вірили, якщо вишити зі світлими думками там, де у нас сонячне сплетіння, то ця сорочка буде захищати від злого ока. До цього у мене такої великої роботи ще не було. Але, не зважаючи на блекаути, на мою зайнятість з навчання на магістратурі, я виконала її легко і зараз із задоволенням ношу», — розповідає Юлія.
Згодом майстриня дізналась, що ця сорочка із Синевирщини. Саме там вона підтримує волонтерів, які борються із забрудненням Карпат.

«І тоді я відчула, що не ми вибираємо сорочку, а сорочка обирає нас. Мені пропонували безліч варіантів, але саме цю захотілося вишити, саме вона відгукнулася мені. Синевирщина — це те місце, яке мені дуже до душі», — говорить Юлія.
«По крихтах збираю інформацію для відтворення вишитої сорочки»
Наступною роботою майстрині стала вишита сорочка з Луганщини. Юлії хотілося відтворювати та популяризувати своє.
«Наші сорочки відрізняються тим, що рукав розділений на уставку і там здебільшого геометризований орнамент. Сам рукав здебільшого з рослинним орнаментом. На Сватівщині, наприклад, аналоги орнаменту дерева життя. Також синьо-червоні кольори, які не так часто зараз застосовують», — говорить вона.

Для якісного відтворення робіт майстриня досліджує музейні експонати, зокрема онлайн в Краєзнавчому музеї Новоайдарської селищної ради. Також у Національному музеї архітектури та побуту у Києві. Знахідкою для неї є книжка «Вишиті сорочки Луганщини», де можна відшукати потрібну інформацію.
Цьогоріч Юлія відвідала музейний комплекс «Старе українське село», неподалік Києва.
«Там знаходиться одна з наших хат з предметами побуту, яка була вивезена з Луганщини. Я подивилася та надихнулася. Крім цього дуже цікаві етнографічні експедиції. Також нещодавно зі мною поділилися старовинною книжкою кінця 19 сторіччя, де розповідається про традиції, одяг тих часів. Так, по крихтах, збираю інформацію для відтворення вишитої сорочки», — ділиться майстриня.
«Хочеться, щоб люди просували нашу ідентичність»
Станом на сьогодні майстриня відтворила 18 сорочок, чотири — в роботі. Вона говорить, що на кожну сорочку потрібна різна кількість часу.
«Усе залежить від наявності вільного часу, чи є світло і наскільки складний взір, техніка вишивки. Чоловічу сорочку я могла вишити за два-три тижні, якщо вручну не збирати. Є сорочка, яку я роблю зараз і буду робити, мабуть, ще рік. Але вона буде надзвичайно гарна», — розповідає Юлія.
Більшість робіт майстрині — це сорочки Луганщини. Інші — закарпатські, харківські, а ще черкаська і полтавська. З Житомирщини сорочка виконана для пораненого захисника.
В асортименті відтворених сорочок Юлії як дорослі, так і дитячі сорочки для новонароджених — льолі. Вона бере участь у двох проєктах, де дарують вишиті сорочки новонародженим до Дня Незалежності України та до Дня вишитої сорочки.

«Кількість дитячих вишитих сорочок я навіть не рахую. Крім тих, що до свят виготовляю, протягом року додається ще штук шість — у когось у друзів народжується дитина, або у волонтерів є поповнення. Одна з дитячих вишитих сорочок скоро буде розігруватись за донат на підтримку війська», — говорить Юлія.
Дорослі вишиті сорочки майстриня також не продає, тільки дарує друзям чи знайомим. Одну залишила для себе.
«Я продовжую працювати й хочеться, щоб люди, які дотичні до змін у громадах, просували нашу ідентичність у цих сорочках. Тому дарую свої роботи», — поділилась вона.
«На сході України були цікаві та візуально привабливі строї»
Цьогоріч Юлія Хацановська стала членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Також брала участь у конкурсі народного костюма в етнопарку «Ладомирія» у місті Радивилів Рівненської області. Серед учасників були представниці з Рівненщини, Волині й з Львівщини. Юлія була єдина з Луганщини. Вона посіла третє місце.
«Цікавий конкурс, де потрібно бути у повному строї свого регіону і розповісти коротку презентацію. Для мене це не було як змагання. Я брала участь для того, щоб показати, що у нас на сході України були цікаві та візуально привабливі строї», — розповідає майстриня.

Роботи Юлії були на виставках у Національному музеї архітектури та побуту у Києві та до Дня міста Івано-Франківська, де вишиті сорочки представляли від громади. Крім цього майстриня їздила до Словаччини та Угорщини, де передавала знання про вишивку юному поколінню.
У Києві в Мистецькому арсеналі на фестивалі «Арсенал ідей. Різні разом», за підтримки Краєзнавчого музею Новоайдарської селищної ради Юлія була залучена до презентації вишивки луганського регіону, проведення майстер-класів та мінілекцій.
«Ми розповідали дітям про вишивку, про музей. Потім разом вишивали квітку з однієї з сорочок Луганщини на банері. Зараз цей вишитий банер стоїть прикрашає наш хаб в Ужгороді», — говорить вона.

Юлія поділилась, що у майбутньому планує внести вишиті сорочки Луганщини до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини. Вона додає:
«Важливо не тільки те, що ми робимо, а і як ми це робимо. Поки є люди, які готові відтворювати, досліджувати, це потрібно робити та зберігати в цифрових архівах, щоб не розгубити, а тільки примножувати ті крихти, які маємо».
Більше про діяльність Юлії Хацановської на її сторінці Facebook.
***


















