Історична спадщина: старовинні садиби Донеччини

В останні роки все більшої популярності набирає туризм, пов'язаний з відвідуванням середньовічних замків та інших старовинних будівель. Місцем зосередження таких об'єктів традиційно вважається Західна Україна, куди й спрямовуються основні туристичні потоки. Однак, в цьому плані є на що подивитися і на Донеччині.

Сьогодні ми розповімо про декілька будівель, які мають історичну цінність.

Село, в якому розташовується садиба молдавських дворян Бантишів, зараз називається Прелесне. Раніше, з подачі відставного поручика Василя Бантиша, тут була заснована слобода Весела.

Цю землю в тодішньому Ізюмському повіті подарував дворянській родині Петро I, і в першу чергу нові власники зайнялися будівництвом родового маєтку.

Двоповерховий палац будувався в стилі класицизму, що було типово для середини XIX століття. У 1858 році біля маєтку заклали парк площею 66 га, де росло 120 порід дерев і чагарників.

У центрі парку розташовувалося маленьке озеро зі штучними островами та кам'яним містком.

Відставний поручик був старанним господарем і незабаром його маєток прославився на всю Харківську губернію. Досить сказати, що овець для селекції спеціальної тонкошерстої породи Василь Бантиш виписував з Франції. Слідів цього господарства сьогодні вже не збереглося, але як і раніше ростуть дуби, висаджені поблизу маєтку його нащадками.

Частину дерев висадив, наприклад, онук Василя, Олександр. Посадку дубів він присвятив народженню чотирьох своїх синів — Івана, Василя, Федора та Антіоха. Останній продовжив справу свого батька.

Захопившись лісівництвом, Антіох засадив піщані степи навколо Прелесного дубовими та сосновими гаями, які збереглися й донині. 

Лісівницький порив цього Бантиша зупинив револьверний постріл, що пролунав в Харкові. Як свідчить родова легенда, в основі трагедії лежала якась романтична історія.

Радянський період

Після 1917 року садиба спочатку стала санаторієм, а потім її передали у власність Донецької залізниці, яка облаштувала тут піонерський табір «Прелесне». Установа працювала до 1995 року і весь цей час залізничне відомство проводило поточні ремонти будівлі, а також доглядало за парком. Коли табір закрився, ці роботи припинилися.

Понад 20 років колишній маєток пустує, парк заростає чагарником, озеро Любові замулилося, а дуби-велетні, що ростуть тут понад два століття, пропадають.

Врятувати історичний об'єкт намагалися співробітники розташованого поруч Музею народної архітектури, побуту та дитячої творчості, які ініціювали переговори з залізницею про передачу садиби в відомство культури. Домовитися, на жаль, не вдалося. Хоча потрапити на територію садиби все-таки можна, але для цього потрібно узгодити свій візит зі співробітниками музею.

Доїхати до Прелесного можна або на рейсовому автобусі зі Слов'янська або на авто до селища Черкаське (Черкаська ОТГ), а далі по дорозі на Бантишеве — Прелесне.

Додамо, що у родового маєтку Бантишів в Прелесному виявилася найбільш  непринадна доля. Два інших «родових гнізда» розташовані в Харківській області та в Криму. У першому випадку будівля використовується як музей, в другому як санаторій. Залишається сподіватися, що і Прелесненський маєток колись зустріне своїх гостей у відреставрованому вигляді.

Крім головного маєтку, члени сімейства Бантишів будували для себе власні особняки. Такий особняк, наприклад, побудував в селі Комишуваха Федір Бантиш — один з чотирьох синів, на честь яких висаджувалися дуби. Побудована в кінці ХІХ століття, ця будівля вважається однією з найстаріших будівель Краматорська.

Стіни будинку складені мальовничим шаруватим піщаником, завдяки чому старовинна будівля і зараз виглядає цілком респектабельно. Але найбільше благородне походження будинку видають залишки парадного ґанку і веранди. Під будинком починаються тунелі винних підвалів, які тягнуться на кілька десятків метрів до озера Лебедине.

У 1930-70-і роки в особняку Бантишів розташовувався дитячий будинок.

У 1970-1980-х роках його пристосували під міжнародний студентський табір «Глобус», призначений для відпочинку іноземних студентів.

А влітку в ньому селили старшокласників, які відпочивали в так званих «трудових таборах», де школярів залучали до сільськогосподарських робіт на полях найближчого колгоспу.

З 2004 року особняк, разом з ділянкою, на якій він розташований, увійшов до складу Регіонального ландшафтного парку «Краматорський» і став частиною Візит-центру РЛП.

До речі, якщо ви вже потрапили на територію ландшафтного парку, то крім огляду старовинного особняка, варто витратити час і на відвідування інших унікальних об'єктів — скалоподібні відкладення верхньої крейди біля села Білокузьминівка і «Пчелкінских скам'янілих дерев», де в 90-х роках минулого століття були виявлені скам'янілі дерева кам'яновугільного періоду роду Dadoxylon. Проїхати до РЛП «Краматорський» з Краматорська найкраще автомобілем.

Проїхати до РЛП "Краматорський" можна з Краматорська найкраще автомобілем.

Ще одне старовинне родове помістя можна відвідати в селі Нескучне.

Спочатку воно належало педагогу і просвітнику, почесному члену Женевської Академії наук і Петербурзького педагогічного товариства, а також Московського комітету писемності та Московського університету, землевласнику Миколі Корфу, який жив тут з 1856 по 1872 рік і з 1880 по 1883 рік.

У цій будівлі він заснував свою педагогічну лабораторію, тут були написані численні твори, проходили з'їзди вчителів, а початківці педагоги могли отримувати тут уроки з професії.

Примітно, що барон Корф, хоча і був представником знатного роду з Вестфалії, палко обстоював право українських дітей на навчання рідною мовою в початковій школі.

Після смерті Миколи Корфа маєток перейшов його старшій дочці Катерині Миколаївні, яка вийшла заміж за театрального режисера, педагога, драматурга, письменника Володимира Івановича Немировича-Данченка — одного із засновників МХАТу.

Відомо, що саме в Нескучному творчість Немировича-Данченка досягла апогею. Тут було написано багато творів, в тому числі «В степу», «На літературних хлібах», «Пекло», п'єси «Остання воля», «Ціна життя», «Золото» та інші.

Саме з цієї садиби Немирович-Данченко писав Станіславському запрошення на їхню історичну зустріч в «Слов'янському базарі», тут же він отримав дозвіл від Антона Чехова на постановку його п'єси «Чайка».

Сучасна історія

За своїм архетипом, будівля маєтку є зразком садибної архітектури початку ХІХ століття. У 1992 році в ньому відкрили музей. З огляду на спрямованість його колишніх власників, музей орієнтований на дві теми — педагогічну і театральну.

Крім шести виставкових залів в будинку-музеї також розміщується коворкінг-простір, де проводяться різноманітні майстер-класи для дітей.

Село Нескучне знаходиться досить далеко від великих населених пунктів. Добиратися до Музею-садиби також найкраще автомобілем, діставшись спочатку до Покровська.

Поміщицькі садиби Донецького краю — це цілий культурний та історичний пласт, який, на жаль, практично зник, не переживши буремні часи становлення радянського режиму, а потім Другу Світову.

Однак і те, що збереглося, може дати розуміння того, як жили сільські дворяни та поміщики і який вплив вони мали на життя регіону. Час спливає і ця частина нашої спадщини переживає не найкращі часи.

Тому туристам варто поквапитися і відвідати ці історичні перлини Донеччини.