«Оздоровлення», яке змінює дітей: як росія вивозить українських дітей до таборів та нав’язує їм свою ідентичність

Після окупації українських територій російська федерація системно вивозить звідти дітей у так звані «оздоровчі табори» нібито на відпочинок. Та насправді там проводять патріотично-ідеологічне виховання, направлене на русифікацію, навʼязування російської ідентичності та викорінення української національності.

Докладніше про вивезення українських дітей із тимчасово окупованих територій (ТОТ) у російські табори та чи є це воєнним злочином — дізнався Східний Варіант.

Як «оздоровчі поїздки» стали способом вивезення українських дітей до росії

Від початку збройної агресії в Україні російська федерація свідомо займається перевиховуванням українських дітей. Після 2014 року тисячі українських родин залишилися проживати на ТОТ разом із дітьми. Окупаційні адміністрації так званих «днр» та «лнр» почали всіляко заперечувати культурне та історичне відношення до України, впроваджуючи такі наративи в дитячих садках, школах, коледжах та університетах. Відтак почався масовий процес перевиховання населення.

Такий напрям ідеології «російського світу» посилився після повномасштабного вторгнення. Напередодні, починаючи з 18–19 лютого 2022 року, окупаційна влада так званої «днр» оголосила про масову примусову «евакуацію» цивільного населення, під час якої першочергово й організовано вивезли сотні українських дітей-сиріт та вихованців інтернатів з окупованих територій. Насправді ж це була масова спланована депортація.

18 лютого 2022 року ватажок бойовиків Денис Пушилін заявив про початок вивезення населення до Ростовської області. Уже 19 лютого 2022 року окупанти незаконно вивезли до Курської області рф 223 вихованців Амвросіївської школи-інтернату № 4 та 11 дітей із Докучаєвської спеціальної школи-інтернату № 27. Того ж дня до Ростовської області рф депортували — 130 дітей — вихованців Вуглегірської школи-інтернату № 6.

15 березня 2022 року колаборанти вивезли до Курської області ще трьох дітей з Амвросіївської школи-інтернату № 4. Такі випадки є задокументованими воєнними злочинами російської федерації. Адже порушують ст. 49 IV Женевської конвенції, яка забороняє примусове переміщення та депортацію цивільного населення з окупованих територій.

Служба безпеки України вивчила ці справи, фігурантами яких стали громадянин рф Михайло Кушаков, так званий «ексміністр освіти й науки днр», а також четверо його спільників: керівник окупаційної «адміністрації Авмросіївського району» Ігор Лизов, директорка захопленої «Авмросіївської школи-інтернату № 4» Оксана Плотницька, її заступниця Лілія Білик, очільниця окупованої «Вуглегірської спеціальної школи-інтернату № 6».

Учасникам злочинної змови заочно повідомили про підозру за ч.2 ст.28 та ч.1.ст. 438 Кримінального кодексу України (воєнні злочини, вчинені за попередньою змовою групою осіб).

Днями стало відомо, що СБУ зібрала повну доказову базу щодо депортації 53 українських дітей із тимчасово окупованої території Донецької області до москви в жовтні 2022 року. Йдеться про злочини громадянина рф Дмитра Гарцева — так званого «ексміністра охорони здоров’я днр» і трьох його спільників: колишню очільницю так званої «державної служби в справах сім’ї та дітей днр» Світлану Майбороду, керівника захопленого «Донецького обласного спеціалізованого будинку дитини» Вячеслава Висягіна та ексдиректора захопленого «Обласного спеціалізованого будинку дитини» в Макіївці Віктора Гончарова.

Як стало відомо під час розслідування, восени 2022 року Гарцев разом із Майбородою доручили керівникам окупаційних медустанов організувати вивезення 53 малолітніх дітей до московської області рф під виглядом «евакуації». Вихованців дитячих будинків спочатку переправляли автобусами із Донецька на територію рф, а далі літаком — до москви.

Вивозити українських дітей із ТОТ у російські табори на так званий «відпочинок» — ще один напрямок російської політики.

Під час окупації Куп’янська у 2022 році понад 200 українських дітей вивозили через окуповані території до росії. Офіційно ці поїздки подавали як оздоровчі. Батьки оформлювали довіреності на виїзд дітей до рф та проводжали їх у Куп’янську до автобусів. Далі автобуси прямували до пункту пропуску на заході Ростовської області, дорогою проїжджаючи повз закритий ще з 2014 року пункт пропуску на Луганщині.

На російському боці діти пішки перетинали кордон, після чого сідали в російські автобуси. Їх доправляли, зокрема, до табору «Артек» в окупованому Криму та «Медвежонок» у Кабардинці. Також були погоджені документи для вивезення дітей до табору «Універсальні профільні освітні зміни».

У 2022–2023 роках росіяни вивозили українських дітей з окупованих територій Херсонщини на відпочинок до Криму. Наприклад, у березні 2023 року повідомляли, що 90 дітей із Херсонщини перебувають у таборах Євпаторії під впливом кремлівської пропаганди.

Так звані «табори» для українських дітей із ТОТ розташовують не лише в росії, а й в інших країнах. Зокрема, у 2025 році повідомили, що в КНДР з’явилися подібні заклади. Там також займаються «перевиховуванням» викрадених українських дітей. Про це повідомляла експертка з міжнародного правосуддя та юридичного аналізу Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська.

У 2026 році окупанти повідомили, що вони закривають дитячі літні табори на лівобережжі Херсонщини та в Криму через погіршення безпекової ситуації. Це дало підстави для росіян вивозити українських дітей на так званий «відпочинок» ще далі на територію рф.

Вивезення, індоктринація та мілітаризація — чи є воєнним злочином?

Практика вивезення українських дітей до росії не є новою — такі випадки фіксували ще з 2014 року, зокрема після окупації Криму. Однак із початком повномасштабного вторгнення масштаби та системність цієї політики суттєво зросли. Про це розповідає керівниця аналітичного напрямку Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.

На початку повномасштабної війни росія вивозила дітей із територій, які окупувала, зокрема з Херсонщини та Харківщини. Однією із цілей було залишити дітей під контролем рф у разі можливого звільнення цих територій Україною. Показовим став випадок Харківщини: у 2022 році частину дітей вивезли до російських таборів, а після деокупації регіону росія не повернула їх батькам.

Після так званого референдуму та включення окупованих територій України до складу росії підходи змінилися. Країна-окупантка вже не потребувала обов’язково вивозити дітей за межі окупованих територій — мережа таборів почала працювати безпосередньо на окупованих територіях та в Криму. Дітей із Херсонщини, Запоріжжя та Донеччини, зокрема, направляли до кримських таборів.

«У звичайних літніх таборах основний акцент роблять на культурних та ідеологічних наративах. Дітям нав’язують думку, що вони є громадянами росії, частиною російського культурного простору та «російського народу». Українська ідентичність дітей заперечується. Культурна та розважальна програма таких таборів також будується навколо вже відомої російської пропаганди. Дітей можуть залучати до заходів, присвячених російській історії, культурі та так званій «спеціальній військовій операції»», — розповідає Онисія Синюк.

Водночас існують і спеціалізовані табори, де основний акцент роблять на мілітаризації дітей. Там проводять стройову підготовку, навчають поводження зі зброєю, тактичній медицині та іншим елементам військової підготовки. Фактично дітей готують до потенційної участі в майбутній військовій службі на боці росії. Окремою частиною таких програм стають зустрічі з російськими військовими, яких пропаганда називає «героями СВО», а також розмови про війну проти України виключно в російській інтерпретації.

Країна-окупантка використовує різні підходи, щоб охопити подібними таборами всі категорії дітей. Існують приватні заклади, зокрема мілітаризовані, участь у яких платна. Водночас є державні заклади, що фінансуються державою. Наприклад, в окупованому Криму діють програми безкоштовного відпочинку для дітей із сімей, які перебувають у складному соціальному чи матеріальному становищі.

«Питання про те, чи можуть батьки на окупованих територіях вільно відмовитися від поїздки, непросте. Говорити про повністю вільний вибір в умовах окупації практично неможливо, навіть якщо батькам безпосередньо не погрожують і не змушують віддавати дитину до табору. Наприклад, якщо адміністрація школи повідомляє батькам про безкоштовні путівки та рекомендує скористатися ними, відмова може викликати додаткові запитання з боку окупаційної влади або керівництва навчального закладу. Тому навіть формальна згода батьків на поїздку не обов’язково означає, що рішення було ухвалене в умовах вільного вибору. На окупованій території люди перебувають під постійним ризиком переслідування та тиску, а наслідки відмови можуть стосуватися як самих батьків, так і їхніх дітей», — розповідає Онисія.

Вивезення українських дітей до російських таборів не можна автоматично в кожному випадку кваліфікувати як примусове переміщення або депортацію. За словами експертки, така правова оцінка залежить від конкретних обставин та того, наскільки добровільним був вибір дитини й батьків. Встановити це без спілкування із самими дітьми та їхніми батьками складно.

Окремим питанням є ідеологічний та мілітаризаційний вплив на дітей. Йдеться, зокрема, про примушування до присяги на вірність державі-окупанту, пропаганду служби в російських збройних силах та інші форми військово-патріотичного виховання. Такі практики можуть становити порушення міжнародного гуманітарного права. Якщо примусове переміщення або депортація встановлені, залежно від обставин це може кваліфікуватися як воєнний злочин або злочин проти людяності. Важливе значення має масштаб і системність таких дій. У випадку з українськими дітьми йдеться не про поодинокі епізоди, а про системну політику росії.

«У поєднанні з індоктринацією та мілітаризацією ця політика може розглядатися також у контексті злочину проти людяності у формі переслідування. Зокрема, на системні практики мілітаризації та індоктринації українських дітей звертали увагу міжнародні інституції», — каже експертка.

На жаль, безпосередньо вплинути на ситуацію на ТОТ Україна не може. росія контролює доступ до цих територій. Тому одним із ключових завдань є документування таких випадків та інформування міжнародної спільноти про системний характер порушень.

«Особливо важливо пояснювати міжнародним партнерам, що йдеться не лише про депортацію чи переміщення дітей. Мілітаризація та індоктринація також є серйозними порушеннями, які потребують міжнародної реакції. Водночас Україна має готуватися до повернення та реінтеграції дітей. Діти, які хочуть виїхати з окупованих територій, повинні мати для цього доступні механізми, зокрема можливість отримати необхідні документи, підтвердити українське громадянство та освіту і продовжити навчання на підконтрольній Україні території», — наголошує Онисія.

Ще одним напрямом має бути притягнення до відповідальності всіх причетних до системи переміщення, індоктринації та мілітаризації дітей. Це передбачає документування злочинів, застосування санкцій щодо причетних осіб та подальше притягнення їх до відповідальності в Україні та на міжнародному рівні.

***

Цей матеріал створений у співпраці з Центром прав людини ZMINA