Ландшафтна дизайнерка із Сіверськодонецька відроджує авторський розпис порцеляни на Чернігівщині
Спочатку майстриня з Луганщини розписувала традиційними орнаментами автентичні хатинки на Полтавщині, а згодом, надихнувшись ідеєю подруги, взялася створювати авторський посуд.
Про це повідомляє Луганська обласна державна адміністрація
Наталії Зубань, художниця та ландшафтна дизайнерка із Сіверськодонецька. Переживши обстріли, втрату всього майна та вимушену евакуацію до селища Линовиця на Чернігівщині, мисткиня відкрила для себе нову справу — надглазурний авторський розпис на порцеляні. В основі її творчості — прагнення дарувати людям радість, гармонію та надію, поєднуючи українські традиції з витонченим сучасним мистецтвом.
Наталія народилася в Луганську й з дитинства відчувала потяг до візуального мистецтва. Здобувши фахову освіту в Луганському художньому училищі та отримавши червоний диплом, вона мала можливість самостійно обрати місто для роботи й свідомо віддала перевагу Сіверськодонецьку — молодому та енергійному місту.
Її шлях починався з посади художниці на заводі «Азот», проте тяжіння до живої природи виявилося сильнішим за стабільність промислового підприємства. Попри побоювання та застереження оточуючих, у часи перебудови Наталія наважилася на кардинальні зміни: після відвідин квіткових фестивалів у Києві вона відчула справжнє захоплення і вирішила опанувати флористику в «Роксолані».
Спершу Наталія працювала флористкою в салоні «Орхідея», а згодом разом із партнерами відкрила власну квіткову крамницю. Втім із часом прийшло усвідомлення: зрізані квіти мають коротке життя, тоді як її серце прагнуло творити довговічну красу. Так розпочався наступний масштабний етап її життя — ландшафтний дизайн. Наталія проєктувала вишукані приватні сади, але внутрішнє прагнення підказувало, що краса не повинна бути схованою за високими парканами – вона має належати всім містянам.
На початку 2010-х років Наталія разом з однодумцями ініціювала відродження занедбаного куточка міста, створивши громадський проєкт «Сквер Гоголя – місце дій і подій». Спільно з активісткою Вірою Попсуй розробила детальний дендроплан, а до толок залучалися сотні мешканців. Сіверськодончани виходили у вихідні, складалися коштами на рослини, висаджували дерева, поливали газони, а у вільний час разом пили чай та відзначали свята. Ця волонтерська ініціатива тривала ціле десятиліття — з 2012 по 2022 рік, перетворивши сквер на справжній центр тяжіння громади.
У 2019 році дизайнерка долучилася до благоустрою відомого сіверськодонецького Iwonin Park біля офісного центру, де завдяки меценату було облаштовано перший у місті справжній рулонний газон з автополивом та великим екраном. Сквер збирав сотні городян, які дивилися кіно просто неба.
У 2021 році мрія Наталії про комплексну зелену трансформацію міста набула офіційного масштабу: її запросили головною ландшафтною дизайнеркою новоствореного комунального підприємства «Зелене місто». Цілий рік команда реалізовувала амбітні концепції комплексного озеленення вулиць, створюючи європейське обличчя Сіверськодонецька.
Повномасштабне російське вторгнення перекреслило всі грандіозні плани. Мешкаючи в селищі Метьолкіне на околиці Сіверськодонецька, Наталія з родиною пережила страшні ворожі удари безпосередньо по сусідству. 12 березня 2022 року вони вирішили виїхати з міста. Після короткого перебування в Дніпрі родина переїхала на Чернігівщину — до селища Линовиця, де мешкали батьки чоловіка Сергія.
Втрата рідного дому та всього надбаного стала важким випробуванням для мисткині. Спершу Наталія шукала розраду у вишивці та тимчасових підробітках, однак душевне зцілення прийшло через малювання. Зголосившись на пропозицію подруги відвідати осередок зеленого туризму «Хутір Гоголя» у Великих Сорочинцях на Полтавщині, майстриня взялася розписувати місцеві автентичні хатинки барвистими квітами й калиною. Ця праця допомогла подолати пережитий стрес від війни та відновити творчу рівновагу.
Побачивши світлини витончених старовинних англійських тарілок, надіслані колегою з-за кордону, Наталія загорілася ідеєю власноруч створювати розписний посуд. Вона вирушила на екскурсію до Миргородського керамічного технікуму, дізналася тонкощі роботи з високотемпературними мінеральними пігментами, а згодом поїхала до Києва за спеціальними фарбами.
Особливість цієї технології полягає в тому, що після нанесення малюнка виріб запікається за температури близько 800°C: порошковий пігмент плавиться, намертво спікаючись із глазур’ю та перетворюючись на вічне скло, стійке до стирання та вологи.
Не маючи власної печі, майстриня спершу возила зразки на випал до Миргорода. Проте місцева громада Линовиці та настоятель місцевого храму підтримали починання художниці й допомогли придбати сучасну муфельну піч. Так у селищі з’явилася затишна домашня майстерня, де кожне відкриття розпеченої печі стає справжньою несподіванкою. Під дією високої температури мінеральні фарби оживають та грають неповторними відтінками.
У своїх виробах — тарілках, блюдах, чайних наборах — дизайнерка поєднує ботанічні мотиви та самобутній петриківський розпис. Її приваблює плавність ліній, неспішність процесу та глибока гармонія традиційного орнаменту. Для майстрині кожна робота — це втілення душевного спокою й тепла, створене під звучання музики в зосередженій тиші майстерні.
Творча енергія Наталії та її чоловіка Сергія змінює простір і навколо них. Разом вони долучилися до розпису стін храму Успіння Пресвятої Богородиці в Линовиці, замінивши старе монотонне фарбування на величні канонічні розписи.
Крім того, ландшафтний хист Наталії знайшов прояв у благоустрої подвір’я церкви, де з одного боку розквітнув символічний білий божественний квітник, а з іншого — яскравий різнобарвний сад, що уособлює барви людських емоцій.
Також майстриня створила біло-червоний квітник біля сільської Алеї пам’яті загиблих воїнів-земляків.
Вироби Наталії Зубань знаходять щире визнання серед поціновувачів автентичного українського мистецтва. Вона успішно презентувала свій розписаний посуд на фольклорному етнофестивалі в селі Козубівка на Полтавщині, де її роботи викликали неабиякий інтерес гостей та учасників заходу. Спілкування з відвідувачами та замовлення сьогодні відбуваються переважно через соціальні мережі Instagram і Facebook, де художниця охоче демонструє не лише фінальні вироби, а й сам процес їх створення.
У майбутньому майстриня прагне розвивати авторський розпис і на інших керамічних формах — підлогових інтер’єрних вазах, декоративній плитці та ексклюзивних рукомийниках. Мріє знайти партнерів-керамістів в Україні, які виготовляли б якісну глиняну та порцелянову основу під її розпис, а також прагне представити українське прикладне мистецтво на виставкових майданчиках Києва та на міжнародній арені.
Попри інтеграцію в нову громаду, серце Наталії залишається нерозривно пов’язаним із рідним Сіверськодонецьком. Вона переконана, що після деокупації повернеться додому, а її найпершим фаховим завданням стане створення муніципального розсадника декоративних рослин. Таке підприємство дозволить вирощувати власний посадковий матеріал і швидко відродити зелене вбрання відбудованого Сіверськодонецька, надихаючи людей на повернення та спільну відбудову.
«Коли пропадає все матеріальне, ти починаєш підніматися заново, як птах Фенікс. Треба забрати своє коріння і проростити його там, де ти живеш зараз: пустити паростки, жити, творити і нести красу. Адже саме краса дає людям сили, надихає та підтримує надію на наше спільне мирне майбутнє», — ділиться Наталія.
