Батьки й великі рішення: як родини з ТОТ обирають ЗВО для навчання дітей

Наближається час вступної кампанії. Абітурієнти з тимчасово окупованих територій (ТОТ) України стоять перед вибором закладу вищої освіти. Хтось обирає виїхати на підконтрольну Україну, хтось — до Європи, а хтось — до рф.

Східний Варіант розповідає історію двох родин із тимчасово окупованого сходу, а також про те, як вони разом з дітьми приймали рішення щодо вступу.

«Від нашої багатоповерхівки залишилася тільки велика чорна пляма»

Яна (імʼя змінено з метою безпеки — авт.) народилася та до початку повномасштабного вторгнення мешкала в Маріуполі. Родина мала квартиру неподалік від центру міста — на головному проспекті Миру, звідки відкривався гарний краєвид на Драматичний театр та його площу. Невдовзі Яна вийшла заміж та народила доньку. Вона зізнається, що в Маріуполі відчувала себе безпечно та щасливо. Поруч було рідне море, гарні парки та неймовірні заходи сонця. Та спокій родини перервали гучні вибухи в лютому 2022 року.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, не було зрозуміло, чого чекати. Ми пережили цей досвід у 2014 році. Досі пам’ятаю, як тоді поруч їздили танки. Може через це ми й подумали, що «гірше точно не буде». Тому вирішили залишитися. Відверто кажучи, у перші дні я більше переживала за столицю, що її окупують, ніж за наше місто», — пригадує Яна.

Та російська армія швидко дійшла до околиць Маріуполя із заходу, сходу та півночі, беручи місто в кільце. Азовським морем до прибережжя підійшли окупантські воєнні кораблі, які щодня завдавали нищівних ударів. За тиждень життя в місті стало нестерпним: росіяни обстріляли комунальні мережі, містяни залишилися без води, газу, опалення, світла та мобільного звʼязку. Шляхи з міста перекрили. Люди масово зламували магазини, щоб добути їжу. Цей період Яна згадує з особливим жахом.

Її доньці Вікторії було 14 років. Найбільше Яна переживала за неї, що дівчинка отримає велику моральну травму від пережитого. Але виявилося, що найстрашніше було попереду.

У ніч на 14 березня мікрорайон, де Яна перебувала з донькою та своїми батьками, піддався важкому бомбардуванню з повітря. Від сили вибуху сталося займання. За деякий час палав уже весь будинок. Родина перебувала в підвалі, а коли побачили дим та полумʼя, то люди масово почали вибігати вгору.

«Добре, що виходи не засипало. В інакшому випадку ми б не вийшли. Ми з родиною пішли до підвалу сусіднього будинку. Наступного дня від нашої багатоповерхівки залишилася тільки велика чорна пляма», — розповідає Яна.

За день росіяни скинули авіабомби на Драматичний театр, де перебували сотні мирних людей. Яна згадує, що дехто із сусідів теж туди пішов із дітьми та літніми батьками. Долю декого з них вона не знає і досі.

За декілька днів родина прийняла рішення виходити з міста пішки. Усе необхідне спакували у дві сумки, узяли харчі та залишки питної води. Тоді вже були повідомлення, що маріупольці виїжджають із міста через Приморський район у сторону Бердянську. Яна з батьками вирішили ризикнути.

Вони дійшли до Приморського, що рядом із містом. А звідки вже найняли перевізника до Мангуша.

«Загалом наш шлях на підконтрольні території тривав близько тижня. З Мангуша ми знайшли людину, яка погодилася вивезти нас до Запоріжжя. День ми чекали, потім два дні були в дорозі, їхали повільно, бо зупинялися, коли повз проїжджали колони російської воєнної техніки. Деякі мости були зруйновані, доводилося об’їжджати. На останньому блокпості росіян нас тримали три дні. Була велика черга. Усіх людей прискіпливо перевіряли, вилучали деякі речі. На щастя, нас пропустили й ми виїхали до Запоріжжя», — розповідає Яна.

Два місяці родина жила в Запоріжжі в місцях для переселенців. А далі почули запрошення від польських волонтерів виїхати за кордон:

«Ми пережили травматичний досвід, хотілося виїхати якомога далі, було страшно, що це настигне нас і тут. Тому я з донькою і мої батьки виїхали до Польщі, де живемо й зараз. Ми пройшли мовні курси, моя донька паралельно з українською дистанційною школою ходила до польської. Я влаштувалася на роботу перекладачкою. Зарплата невелика, однак тут ми почуваємо себе в безпеці. І безмежно сумуємо за нашим колись чудесним українським Маріуполем».

«Я пропонувала український університет. Та донька наполягла на німецькому»

Минулого року Вікторія закінчила польську та українську школи, отримала атестати про середню освіту. Прийшов час вирішувати, куди вступати далі.

«Я пропонувала доньці вступити до українського університету. Зараз є можливості навчатися дистанційно. У неї були гарні результати навчання, і я б хотіла, щоб вона не втрачала звʼязок із рідною країною. Та Вікторія обрала німецький університет. Останні два роки вона самостійно вивчала німецьку, а також має непоганий рівень англійської. Як переселенці з тимчасово окупованих територій, вона отримала пільгу при вступі та стипендію. За навчання ми не сплачуємо, а тільки загальний збір. Вона навчається на ландшафтного дизайнера — це зараз популярний напрямок у Європі серед молоді», — розповідає Яна.

Жінка зізнається, що повертатися з Польщі до України поки що не планують. Адже повномасштабні бойові дії не припиняються, великі міста масово обстрілюються, взимку та влітку — блекаути, а знайти роботу з гідною оплатою — важко.

«Я захоплююся українцями, які залишаються в прифронтових містах, у тому ж Києві. Але я не думаю, що змогла б так жити після всього, що ми побачили в Маріуполі. Хочеться видихнути та спробувати жити далі. Нам доводиться будувати все наново. Тому, звісно, що я підтримала доньку з вибором німецького університету», — каже Яна.

Зараз Вікторія закінчує перший курс навчання в німецькому університеті. Навчатися, як каже її мама, дівчині подобається. Уже знайшла друзів та проходить практику в одній із місцевих компаній.

«Донька принципово не ходила до російської школи в окупації. Ми виїхали, щоб вона вступила до українського ЗВО»

Місто Ганни (імʼя змінено з метою безпеки — авт.) потрапило в російську окупацію після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Вона пригадує, який тоді відбувався хаос: загарбники відключили мобільний звʼязок та доступ до світових соціальних мереж, були перебої комунальних послуг та постачання продуктів.

Окупанти поводилися як «господарі». Казали, що прийшли «звільняти» мирне населення. Людей, які із цим відкрито не погоджувалися, переслідували, ув’язнювали та піддавали тортурам.

Ганна принципово не пішла до російської школи та продовжила навчатися дистанційно в українській школі. Про це розповідає її мама.

«Коли місто окупували, Ганні було 15 років. Вона не захотіла йти навчатися в школі, яка запрацювала в нашому місті з російськими викладачами. Щодня вона підключалася на онлайн-заняття, виконувала домашні заняття, надсилала їх якось через Інтернет. Це було важко, адже були перебої зі звʼязком, українські сайти блокуються, та й окупанти відстежують подібні випадки», — пригадує мама Ганни.

Після завершення української онлайн-школи Ганна прийняла тверде рішення виїжджати, щоб вступити до українського закладу вищої освіти. Мама підтримала її в цьому. Родина знайшла контакти благодійної організації, яка допомагає виїжджати українцям із ТОТ. Їхня дорога зайняла понад тиждень: їхали через окуповані території, росію та Білорусь.

Одразу після виїзду Ганна почала дізнаватися про процес вступу до українського університету. На жаль, дівчина не встигла подати заяву на бюджетну форму навчання, тому вступала на загальних засадах.

«Моя донька не шкодує, що прийняла таке рішення. Ми виїхали з окупації з нею разом, бо на той момент вона була ще не повнолітньою. Я рада, що вона вступила до українського університету. Усе ж таки — це краще, ніж російський чи окупантський. З таким атестатом її приймуть на роботу й тут, і за кордоном», — каже мама Ганни.

Можливість здобути справжню освіту

Нагадаємо, що українці та українки з ТОТ можуть на пільгових засадах вступити до українських ЗВО. Абітурієнти з ТОТ та прифронту можуть скласти НМТ та вступні іспити за спрощеною процедурою. Для цього слід звернутися до освітніх центрів «Крим-Україна» або «Донбас-Україна» того навчального закладу, у який збирається вступати абітурієнт. Центри розпочинають свою роботу 1 червня і закінчують 30 вересня. Квота-2 дає можливість вступити на бюджетне місце та отримувати стипендію.

Подати документи на вступні іспити онлайн можуть лише ті, хто перебуває на ТОТ. Коли людина вже виїхала — подавати слід особисто. Відсутність українського паспорта чи атестату в цьому не є перепоною — можна подати свідоцтво про народження. Якщо відсутнє і воно, можна подати витяг із реєстру, що таке народження було зареєстровано. Для цього слід надіслати запит до Міністерства юстиції.

Після подачі заяви до освітнього центру «Донбас-Україна» чи «Крим-Україна», абітурієнта направлять до уповноваженої школи, щоб скласти іспити з української мови та історії України. За результатами вступник отримує український атестат, з яким може подаватися вже на спеціальності. Якщо ж вступник уже має український атестат (за результатом дистанційного навчання в українській школі), то може одразу подавати документи до університету.

Під час вступу в заклад вищої освіти, абітурієнти з прифронту чи ТОТ складають ще два іспити — математику та предмет на вибір (іноземні мови, біологія, фізика, хімія, географія, українська література).

Для вступників із ТОТ та прифронту за квотою-2 заяви можна подавати з 1 липня до 1 серпня. Якщо на контракту форму навчання, то до 23 вересня.

Іспити на бюджетну форму навчання проходять із 8 до 19 липня.

Повний перелік закладів освіти, у яких працюють освітні центри «Донбас-Україна» та «Крим-Україна» за посиланням.

***

https://v-variant.com.ua/article/molodizhni-obmini-i-ievropa/