Тут родина — це побратими. Як ЗСУ відзначають новорічні свята на передовій

Євген на позивний «Домовий» став на захист української держави у 2014 році. Прийдешній 2023 рік буде п’ятим за рахунком, який він зустрічає на позиціях з загальних 7 років служби, що прийшлися на роки російсько-української війни.

Він каже просто: застілля на службі мало чим відрізняється від святкування вдома. Наші захисники намагаються дотримуватись традицій за найтяжчих умов, так само готують страви та вітають один одного, бажаючи всього найкращого.

«Східний Варіант» дізнався, яким буває святкування зимових свят на передовій та у тилу.

На фронті з початку війни

Євген «Домовий» зараз на Донеччині, займається забезпеченням наших захисників.

Загалом же у російсько-українській війні бере участь з 2014 року.

«До початку війни в мене було вісім років вислуги. Я з 1986 по 1993 рік служив в армії. Закінчив школу прапорщиків ще у радянській армії. Зараз це звання в українській армії зветься “штаб-сержант”», — розповідає Євген.

Присягу на вірність Україні Євген склав у 1991 році. Як він сам каже «присяга — ровесниця незалежної». У 1993 році Євген звільнився в запас. А у 2014 році війна постукала у двері. І він сам пішов у військкомат де відновив службу у рядах Збройних сил України (ЗСУ).

Євген служив у складі 92-ої окремої механізованої бригади, яку також називають чугуївською. Ця назва походить від місця постійної дислокації. Саме вона звільняла Куп’янськ цієї осені.

У її рядах мав продовжувати службу Євген і після 24-го лютого. Але його місто Маріуполь майже одразу опинилося в оточенні. Тому він пішов у територіальну оборону Маріуполя. 

«Все залежить від обставин»

За роки служби Євгену не раз доводилося зустрічати свята не вдома у колі родини, а у військовій формі на позиціях. Чоловік зізнається: дотримання традицій святкування завжди залежало від різних обставин.

Він згадує свій перше святкування нового року на передовій. Це було у селищі Трьохізбенка Луганської області. Наближався 2015 рік. Україна вперше готувалася святкувати в умовах російсько-української війни. Готувалися і наші захисники, втім страви були дуже скромні.

«На святковому столі, хочете вірте, а хочете ні, з солодкого було лише печиво, помічене мишами. А ще була волонтерська рисова каша з морквою», — каже Євген.

Він додає, що було дуже важко і, якби не волонтери, вони б голодували. 

«Продуктів було багато, але приготувати було неможливо. Нас вдень і вночі обстрілювали. Варто було тільки затопити піч чи запалити вогнище, як одразу прилітав танковий снаряд», — каже Євген.

Також його стравами пригощали й місцеві мешканці з крайньої хати. Втім, сам Євген не їв, все намагався нести в окоп до своїх хлопців.

Наступний, вже 2016 рік Євген зустрічав у Щасті. Згадує, що позиції там розміщувались на території закинутого дитячого табору, тож умови були трохи краще. До того ж поруч були магазини, де можна було купити необхідне до столу.

Напередодні 2017-го року «Домовий» був біля Мар’їнки. Багато підрозділів були розкидані по території, хтось жив у напівзруйнованих покинутих хатах. У якихось будинках були дрова, а ще була електрика, тож приготувати було можливо. 

«Ще таке згадав: до нас на величезному автобусі приїжджала бригада харківських волонтерів. Це було вже після нового року. Десь на Різдво. Вони влаштували нам такий концерт, це була розкіш. З піснями, колядками, танцями. Я цього ніколи не забуду. В мене навіть відео було…», — каже військовий.

Але відео, на жаль, не збереглося. Воно залишилося на старому ноутбуці Євгена у Маріуполі. Комп’ютера більше немає, як, власне, і дому. 

«Наше з дружиною життя вмістилося в одну сумку», — каже чоловік.

2018 рік Євген зустрів вдома, а у 2019 підписав контракт про службу. І вже «ковідний» 2020 зустрічав на шахті «Бутівка-Донецька», що розташовується на північній околиці Донецька.

«Там ми жили у руїнах. Сама ця шахта була розбита. Але я примудрився там побілити харчоблок. Там в мене 70 душ харчувались. І от на новий рік я їм приготував цілий величезний таз салату олів’є. Це був їм від мене персональний презент», — розповідає «Домовий».

Усе може швидко змінитися

Євген повторює, що все залежить від обставин. Тут важлива і відстань між нашими позиціями і позиціями ворога. 

«У 2014 році ми жили у землянці на Трьохізбенці у землянці, там же і святкували. Мороз був жахливий. Ще й постійні танкові обстріли з-за Сіверського Донця. У нас замість валюти був кип’яток, бо скип’ятити щось було неможливо. А от з 2019 на 2020 в мене все організовано було: я централізовано організував харчоблок, навіть піч виклав цеглою», — згадує штаб-сержант.

Втім зазначає, що на війні все може швидко помінятися, а військові мають залишатися уважними.

«У нас немає вихідних, свят, ночей. У нас ненормований робочий день, немає субот і неділь. От я зараз з вами говорю, ми ще тут. А через годину нас можуть підняти і весь батальйон піде в іншому напрямку. А зі святкуванням, насправді все дуже просто. Не так, як у сімейному колі, тому що немає поруч рідних і близьких. Тут рідні і близькі — це твої брати по окопу. Але найголовніше, що всі бажають один одному усього найкращого і швидше повернутися до родин», — пояснює Євген.

Дякуємо нашим захисникам за можливість відзначати усі новорічні свята з близькими. Пам’ятаємо про тих, хто зараз у полоні. А також про тих, хто вже не з нами, бо захищав наш спокій.

***