"Мені подобалось вдома, в моєму Маріуполі". Адаптація українців у Великій Британії

Перший шанс вирватися з оточеного міста в маріупольців з’явився в середині березня. Три тижні в повній блокаді, без світла та мобільного зв’язку маріупольці чекали оголошення про евакуацію. Проте росіяни так і не дадуть наблизитися евакуаційним автобусам далі Бердянська. Коли в середині березня окупанти наблизилися до центру міста, на зруйнованих околицях вже була тиша.

Психологиня Єлизавета Бурцева разом із мамою їхали з Маріуполя 17 березня о 6 ранку пустими вулицями, на яких лежали тіла загиблих мешканців. 

“Деякі були накриті ковдрами, деякі ні. Я бачила згорілі та знищені будівлі. Над усім цим — гарний світанок над морським узбережжям. Трохи сюр, але той світанок я запам’ятала на все життя”, — згадує Єлизавета. 

Вона каже, ті три тижні у повній блокаді були найжахливішими в її житті: “Вже було багато сказано про те, як виживали в Маріуполі. Без опалення спали вдягнені у весь теплий одяг, що був. Готували на вогнищах, а за водою ходили до криниць. Щоночі прислухались до звуків літаків і молились, щоб вдарило не в тебе”. 

Першого українського блокпоста в Василівці вони дісталися 19 березня. Проте після радості порятунку згодом Єлизавета та її мама відчули те, що відчувають сотні тисяч біженців — невизначеність. 

“Жах позаду, а попереду невідомість. Ми в Україні, але в нас немає нічого”, — згадує ті відчуття Єлизавета. 

Вона з мамою не брали із собою великих сумок, життя в Маріуполі вмістилося в маленький рюкзак — техніка, трохи одежі та 2 кілограми котячого корму. Маріупольчанок чекали в Чернівцях. 

“Завдяки Богу, знайомим та родичам нас погодилась прийняти родина з Чернівців. Ми не знали цих людей, вони нас. В мене кішка, яка не сприймає людей взагалі. Але завдяки неймовірному терпінню та доброті бабусі Ліди — моє чудовисько за пару місяців звикло і навіть не шипіло на неї”, — з вдячністю згадує Ліза родину, яка їх прийняла до себе.

Її мама одразу влаштувалася на роботу, Ліза тим часом зайнялася самоосвітою — вивчала, як допомагати людям у кризових ситуаціях. 

“Слухала лекції про ПТСР, травмуючі обставини, проте знайти роботу не вдавалося. Не брали навіть волонтеркою”, — згадує Ліза. 

Згодилася порада подруги, яка подала заявку до Великої Британії за схемою “Home for Ukraine” (заявку заповнювати тут) і за декілька тижнів знайшла спонсорів та отримала дозвіл на в’їзд до країни.

“Я сприйняла тоді все скептично. Яка Британія? Хто нас там чекає? Що там робити? Але розуміючи, що з роботою в Україні найближчим часом буде важко, вирішила також спробувати”, — говорить Ліза. 

Резюме читає комп'ютер

З України до Любліна, з Любліна — літак до Лутона. Дорога Єлизаветі обійшлася приблизно в 6000 гривень, включно з оплатою готелю в Польщі, квитками на потяг, літак та таксі. Зараз вона проживає у невеличкому селищі Шенлі в 14 милях від Лондону. Перші два тижні дівчина перебувала у фрустрації. 

“Ейфорії нема і не було. Багато хто питає: “Ну що там?” або “Ну що? Тобі подобається?” Мені дуже подобалось вдома. У своїй квартирі, в моєму Маріуполі. Це інша держава, інша культура, клімат, їжа, вода, повітря — все інше. Хотілось просто лежати під ковдрою та спати”, — каже Бурцева. 

Дівчину знов охопило відчуття невизначеності: а що, якщо в мене не з’являться тут друзі? Якщо я не  зможу знайти роботу? Якщо я не звикну до країни? Якщо нічого не вийде та доведеться повертатись додому, що тоді?

Проте вже за пару місяців в дівчини почало з’являтися коло нових друзів. 

“Спонсори, міські громади організовують зустрічі для українців. Вже не було того відчуття самотності та відчуженості”,— говорить Ліза. 

Фінансова допомога українців, що втікають від війни, — близько £330 на місяць (13600 грн). Тут це називається Universal credit. Для її отримання треба стати на облік в джоб-центр. Зараз Ліза на їжу витрачає близько £200 (8240 грн): “Харчові продукти доступні — від яблука до мангостіна, від коропа до королівських креветок”. 

У джоб-центрі українцям нададуть довідку, де знайти коледж із безплатними курсами англійської, а також на імейл буде надходити щоденна розсилка із вакансіями. 

“Вакансії будуть від прибиральника до вантажника, і не має значення, що ти жінка чи не маєш водійських прав. По факту в джоб-центрі сильно тобі не допоможуть із роботою. Швидше знайти роботу через знайомих, як і вдома”, — вважає Бурцева.

Вона звертає уваги на місцеві особливості працевлаштування: 

“Тут цікава система з резюме. Ти надсилаєш резюме, а його фільтрує за ключовими словами комп’ютерна програма. Тільки після цього резюме отримає менеджер з кадрів. Тобто треба під кожну вакансію, що ти бачиш, робити окреме резюме. Головне — вгадати правило гри та попасти на прийом до кадрової служби, а там вже проявити себе”, — радить маріупольчанка. 

Вона каже, що варіантів для працевлаштування українців багато. Наприклад, тут дуже цінують українських перукарів, майстрів манікюру, бровистів. 

“Якщо в тебе англійська на рівні Hello my name is... то багато кампаній з клінінгу беруть і без знання мови.  Є чисто україно-, польсько-, румунські колективи, — розповідає Єлизавета. — Якщо хороший рівень мови і був досвід офісної роботи, тут популярна вакансія personal assistant — щось на кшталт помічника в заможної родини”.   

Оренда житла, виплати та відносини зі спонсорами

І харчові продукти, і якісний одяг у Великій Британії мають доступні ціни, каже Єлизавета. Що дійсно дороге — транспорт та оренда житла. 

“Оренда кімнати-студії у Лондоні близько £1000 на місяць (41200 грн) у віддалених районах + рахунки за комуналку та council tax (це щось схоже на те, що ми платили ОСББ на утримання будинку, освітлення на вулицях тощо) разом до 1400 на місяць (57680 грн). Саме тому багато британців роками живуть в sharing room. Один будинок чи квартира на декілька спалень, і люди орендують просто спальню, а вітальня та кухня спільні. Залежно від району міста від £450 (18500 грн) до £1000 (41200 грн)  на місяць з рахунками”, — розповідає Єлизавета.

Транспорт британцям обходиться до £300 на місяць (12360 грн). Вартість квитка залежить від відстані та районів міста, тому британці намагаються жити поруч з роботою або шукати роботу поруч з житлом. 

Також у Великій Британії важлива кредитна історія — без неї неможливо ані орендувати квартиру, ані купити щось в кредит. Більшість розпочинає історію платежів з оплати мобільного зв’язку. 

“Робиш контракт на рік-два, і щомісячно з тебе стягують суму”, — радить Бурцева. 

Мінімальна зарплата у Великій Британії приблизно £1300 (53560 грн), говорить маріупольчанка. 

Спонсорство в Великій Британії стосовно житла триває мінімум шість місяців. Від держави спонсори отримують за допомогу українцям £350 (14400 грн). Соціальна підтримка від джоб-центру українцям £330 (13600 грн) безстрокова, каже Єлизавета. 

“Коли ти знаходиш роботу, пишеш лист в джоб-центр, і виплати припиняються. Коли раптом роботу втратив, знову пишеш лист, і виплати відновлюють”, — каже Ліза. 

Щодо спонсорів, то в українців складаються різні історії відносин з ними. 

“Є спонсори, які навіть віддають свою виплату £350 біженцям. Тому, що їм ці гроші не треба, і вони просто допомагають людям. А є й такі, що просять доплачувати. Зазвичай за комуналку і якщо українці вже знайшли роботу. Бо £350 то fixed price. Немає значення, одна людина живе в спонсора чи ціла родина, а комуналка в них дорога, в £350 не вкладешся”, — пояснює Ліза.

Зараз Єлизавета підвищує свою кваліфікацію, її українського диплома з психології недостатньо для працевлаштування. 

“Я вчуся онлайн на курсі Understanding Autism в Stanmore College. Пішла вчитись, тому що тут є центр по роботі з людьми, в кого є труднощі з навчанням”, — пояснює Ліза. Проте планів на майбутнє вона поки не будує. 

“Тут як показує практика... Плануй не плануй, а там як буде”, — каже маріупольчанка.

Спільноти, де можна шукати спонсорів, роботу та спільноту в Великій Британії:

• Українці в Лондоні (Ukrainians in London)
• Sponsor, Accommodation & Job In UK for Ukrainian
• Ukrainian Hub O2 Finchley rd 🇬🇧🇺🇦
• Ukrainians in Great Britain
• Льондонські БАНДЕРИ 
• support_ukraine_london
• ukrainian.social.club

До чого треба бути готовим, аби подолати культурний шок, за спостереженнями героїні: 

• Слів “вибачте” та “дякую” багато не буває. Використовуйте їх за будь-якої нагоди. 
• Деяким людям може бути важко перелаштуватися на правосторонній рух. 
• Транспорт дійсно дуже дорогий, доведеться звикнути до численних пересадок. Ви можете в один день скористатися електричкою, метро, автобусом і трохи пройтися пішки. 
• Дітей до 12 років не можна лишати вдома на самоті. Доведеться шукати няню або платити за “продльонку”. 
• Державних садків тут немає, а школа починається з 5 років (чи навіть з 4).
• Погода тут дуже перемінлива, парасолька чи дощовик краще завжди мати при собі.
• Позитивний момент - ніхто не звертає увагу на твою зовнішність. Ти можеш виглядати як завгодно. 

Головне фото: Tower Bridge. Архіви героїні

***