Маріупольці в Німеччині: Як "Азовсталь" 90-х допоміг знайти прихисток у 2022-му

Блокадний Маріуполь. Йому знесло голову, і він добу лежав горів 

“Я боялася втратити глузд. Щосекундний тваринний страх. Мені було все одно де бути, аби не було жаху літаків”, — згадує жінка блокадний березень в Маріуполі. 

Тетяна Рудько одна з перших в Маріуполі підхопила стяги реформи ЖКГ. Ще у 2016-му році вона ініціювала перехід її будинку до форми управління ОСББ. Завдяки великим сваркам та скандалам із попереднім головою будинку Тетяні вдалося не тільки зупинити розкрадання грошей мешканців, а й зробити будівлю 1973-го року взірцевим будинком, який місцева влада демонструватиме в агітаційних роликах про житлову реформу. Саме тому мешканці сусідніх будинків прагнули потрапити до сховища саме її будинку, але Тетяна довго не наважувалася відкрити підвали.

“Хто знає, може, якась гадюка гранату принесе. Нас ще не бомбили, та й в списках бомбосховищ нашого будинку не було. Я не розуміла, що буде все настільки жахливо. А люди з інших будинків обурювалися. Мовляв, в нас мокрі підвали, а у вас сухий”, — згадує Рудько.

Проте, коли літаки наблизилися до 17-го мікрорайону, Тетяна відкрила і підвали, і дахи. 

“Підвал в нас був суперчистий та сухий. Люди зі всього району бігли з ковдрами до нього. На випадок пожежі я відкрила всі дахи, бо були випадки на 23-му, коли руйнувалися сходи”, — згадує Тетяна.  

Підвали взірцевого будинку вміщували всіх охочих із 216 квартир та інших будинків. 

“Принесли стіл, ліжка, ковдри, подушки з диванів, килими. Спати було тепло навіть на підлозі. А зараз там, кажуть, повний триндець. Залило підвали каналізацією, завелись блохи, таргани. Ну а шо, з будинку мого лишилися десь 20% мешканців. Так, на рахунку ОСББ ще лишилися 76921 гривня. Нікуди це гроші не поділися, хай лежать до перемоги”, — каже жінка.

Тетяна знервовано курить, коли згадує загибель своїх сусідів: 

“Коли був період затишшя, біля нашого третього під’їзду поставили стіл. Був чийсь день народження. Я в чорній шубі по самі п’ятки, валянках та шапочці сіла на лавочку. Ногу на ногу закинула, сигаретку дістала, на розслабоні. І чую свист. Не знаю як, але в підвал я нирнула бомбочкою. А поки я летіла в підвал, стіл наш рознесло. Біля четвертого вбило чоловіка та дівчину, свекра та його невістку. А біля першого під’їзду вбило Льошу. Йому знесло голову, і добу він лежав горів”.  

Тетяна каже, що не змогла б повернутися в Маріуполь навіть після перемоги. 

“Моя нервова система не витримає. Ні в сенсі людей, з якими мої погляди розбігаються, ні в сенсі видовища цього жаху. Там загинула подруга моєї доньки. Як з цим жити? До того ж, я не втримаю агресії до людей, які несуть маячню, як нас “розстрілювали азовці”, як нас “бомбили азовці”. Я не хочу це слухати, бо своїми очима все бачила. Для мене азовці — це приклад чогось надзвичайного, для мене вони справжні герої”, — ділиться вона.

Нове життя: “Тепер ви моя родина”

Тетяна та її кума Олена, з якою вони пройшли в Маріуполі всі жахи, тепер живуть в селі Ігельсдорф, в якому проживає десь 8000 осіб. 

Ще у 90-і роки Маріуполь відвідував німецький інженер Юрген, який навчав спеціалістів “Азовсталі” працювати на новому обладнанні. Подруга Олени була перекладачем на заводі та ще довгий час потім підтримувала дружбу із німецьким інженером. Через 30 років саме він прийматиме її подруг з Маріуполя, які тікали від війни. 

“В Юргена ми гостювали чотири дні, а потім нас прихистив його начальник Бернхард. Він якраз керував тим проєктом на “Азовсталі” 30 років тому, але віддалено з Німеччини”, — розповідає Тетяна.

Проте це не історія про прихисток “завдяки знайомству”. Бернхард — один з численних громадян Німеччини, які залишають оголошення про готовність прийняти біженців з України. 

“Спочатку Юрген познайомив нас із місцевою спільнотою євангелістів. Вони опікуються українськими біженцями. Були варіанти жити в готелі або в родині. Німці, в свою чергу, у групах у WhatsApp та Facebook лишають оголошення, що готові прийняти до себе українців”, — пояснює Тетяна. 

В соцмережах зараз ширяться відео про те, як іноземці перекладають на українських біженців всю хатню роботу. Проте Тетяна тільки відмахується: 

“Та яке! В Бернхарда за будинком доглядає прибиральниця. Ми з моєю кумою Оленою прибираємо тільки свою кімнату на першому поверсі. Готуємо і ми, і навіть він. Зазвичай німці не готують супів, борщів, вони їдять бутерброди. А Бернхард для нас ось бігос готував. Але готує завжди за книжкою, вправо-вліво не можна. Якось сиру не було для запеченого перцю. Кажу: “Візьми інший сир”. “Ні! Все, не вийде!” — сміється Тетяна.  

Зазвичай німці приймають до себе українців на два-три місяці, поки наші люди прийдуть в себе після пережитого жаху та будуть готові їхні документи. Для оформлення документів  потрібна реєстрація за конкретною адресою — і німці охоче реєструють українців у себе. 

Потім є декілька варіантів. 

Якщо з родиною склалися добрі стосунки, можна скласти з ними договір, а вартість проживання оплачуватиме джоб-центр (місцеві центри працевлаштування — прим.) згідно з встановленими тарифами. Або ж знайти окрему квартиру за оголошенням, яку також оплатить джоб-центр згідно зі своїми тарифами, але це за умови, якщо у вас немає офіційної роботи. 

“Коли пройшли два місяці і я нервувала, що час шукати житло в оренду, Бернхард сказав: “Не треба, ви — моя родина”. Мені здається, що йому веселіше з нами. Рік тому в нього померла дружина від онкологічного захворювання. Цього року вони мали відсвяткувати 50-річчя спільного життя”, — розповідає Тетяна. Проте, вона не планує лишатися в Бернхарда назавжди, Тетяна відвідує курси німецької мови та планує знайти роботу: “Хоча б на касі в супермаркеті”.

Зараз Тетяна спілкується із Бернхардом через гугл-перекладач. Німецьку вивчає в Дуолінго та на безплатних курсах від українських волонтерів. 

“В сусідньому містечку Ерланген є школа, де викладає українка Сильвія, яка приїхала в Німеччину ще у 2014 році. Їжджу туди електричкою вівторками. А в середу і п’ятницю в нашому містечку теж сімейна пара з України викладає. Восени почну ходити вже в школу на інтеграційні курси від держави. А ось дивись, мій зошит — сюди виписую фрази з Дуолінго”, — розгортає зошит Тетяна. 

Вивчала німецьку мову Тетяна і під час волонтерства з українськими дітьми: “Вчать німецьку в ігровій формі, і вони, і я. Крім мене, з ними займаються дві немкині. Вони не пораються з неслухняними дітками, не дозволено їм суворо розмовляти. А я можу: “Сєвочка! Зараз мамі як подзвоню!” І Сєвочка не бешкетує”. 

Грошові питання: житло, робота, виплати, ціни

Чим краща німецька мова, тим більше шансів знайти високооплачувану роботу, пояснює Тетяна.

“Бернхард пропонував мені роботу на кшталт наших ОСББ, але має бути дуже хороший рівень мови. А пам’ять в мене вже не та”, — зітхає Тетяна. Проте зазначає, що роботу можна знайти й без знання німецької.

“Дівчинка їздить в Мюнхен прибирати в готелі, — говорить Тетяна. — Отримує 2000 євро, після податків, правда, 1100. Можна розкладати товар в супермаркеті, але зарплатня — 800, після податків — 450 євро”.

Вартість оренди квартири в Німеччині варіюється від 400 до 2000 євро в залежності від квадратури та району, розповідає Тетяна. Оренда квартири 50 кв. м. в Ерлагені вартуватиме близько 450 євро і додатково опалення — 90 євро. Але Тетяна планує стати в чергу на соціальне житло. Її ще одна подруга з Маріуполя вже отримала його. 

Соціальні виплати в Німеччині дорівнюють 400 євро. Тетяна каже, що їй вдається відкладати. 

“Дуже багато гуманітарної допомоги в плані одежі. Все фірмове. Туди ходять як українці, так і німці”, — розповідає Тетяна. 

Отримує маріупольчанка і продуктові набори у якості допомоги, їх вистачає, аби повноцінно харчуватися місяць. 

“Картопля, суповий набір, фрукти. В другому пакеті — рис, макарони, молоко, яйця, ковбаса, сир. Я купую тільки м’ясо. Яловичина дорога — 13 євро, свинина — від 7 до 10 євро. Іноді шоколад купую за акцією. Дорогі дуже сигарети. Але я вже навчилася робити самокрутки. Економія — в три рази. Раніше 120 євро на місяць було, тепер 40”, — розповідає вона.

Крім того, Тетяні та її подрузі Олені надіслали листа на проходження мамографії. Такого листа отримують всі біженки старше 50 років. Проте, поки що на заваді скринінгу стає місцева бюрократія, говорить Тетяна. 

“Тут все через паперові листи. Я вже 3 місяці не можу отримати страховий номер. Благо, що не хворію. Вже писала листи до джоб-центра, що мені треба в лікарню. Ну що, отримала лист: звернення зареєстровано, чекайте відповіді”, — розповідає Тетяна. 

Без зв’язків: куди звертатися 

Тетяна каже, що біженців з України за руку ніхто не водитиме. Ставити питання та заявляти про свої потреби варто самостійно. 

“В Берліні з потягу зустрічають волонтери. Є російськомовні. Розповідають, де туалет, де їдальня, також на вокзалі можна безкоштовно зробити тест на ковід. Біля вокзалу є палатки центру біженців, де можна випити каву, з'їсти бутерброд та гарячий суп. Якщо є певний маршрут, тобі куплять квиток. Якщо немає, то з тих палаток на автобусі тебе заберуть в табір для біженців”, — розповідає Тетяна. 

Аби отримати соціальні виплати, гаяти часу не треба, радить Тетяна:

“Їх нараховують з дня реєстрації в джоб-центрі, а не реєстрації у країні. Звідки німці знають, що тобі потрібні гроші. Якщо місяць прожив без допомоги, може тобі й не треба”.

Проте, перш ніж подати заяву на соціальну допомогу, треба зареєструватися за конкретною адресою в мерії. Адресну реєстрацію надають, у тому числі й в таборах для біженців. 

Далі у джоб-центрі запропонують пройти піврічні мовні курси, після яких треба буде скласти іспит. Поки біженець не пройшов їх, він має право відмовлятися від пропозицій працевлаштування джоб-центром.  

Варто знати, що як тільки біженець з України отримує офіційну роботу, він втрачає право на соціальні виплати, але якщо заробітна плата буде нижче прожиткового мінімуму, джоб-центр буде доплачувати різницю. Так само після працевлаштування біженець має самостійно оплачувати житло. 

*** 

Тетяна каже, що німці дуже чуйні до українців, і планує лишитися жити в цьому маленькому селищі. Каже, що у мегаполісах їй некомфортно — гомін великих міст тригерить її на гучні звуки блокадного Маріуполя. Зараз Тетяна не тільки активно вивчає мову та волонтерить — за будь-якої можливості вона бере участь у численних акціях українців у Німеччині. 

Інформація для українців, які тікають від війни

✅ Інструкція джоб-центру Берліну в окрузі Ліхтенберг

✅ Перелік всіх джоб-центрів Берліну

✅ Фейсбук-група Біженці України в Німеччині 

✅ Фейсбук-група Українці в Німеччині

✅ Фейсбук-група Українська шафа. Берлін 

✅ Фейсбук-група Житло для біженців з України

***