Артур Прихно
"Він був незламний": про життя волонтера Олександра Кононова, якого вбили росіяни
Російські окупанти вчинили черговий воєнний злочин — на Луганщині розстріляли Олександра Кононова, який з 2014 року був відомим волонтером, мав інвалідність, а напередодні загибелі пройшов пішки кілька кілометрів без однієї ноги, аби роздобути їжу для українських військових.
Ворог обов'язково отримає відповідь за культового українського волонтера. Розповідаємо, чим запам'ятається Олександр Кононов в українській історії.
Волонтерство
До війни Олександр Кононов був цивільним активістом. Більш ніж 10 років тому на виробництві він отримав травму — залишився без ноги та руки. Але попри це частково пересувався навіть без інвалідного візка.
У 2014 році, коли Росія окупувала частину Луганської та Донецької областей, Олександр Кононов, або «Санич», як його називали друзі, жив поблизу Сєвєродонецька і став відомим волонтером. Разом з дружиною Вікторією він допомагав «айдарівцям», які тоді брали участь в обороні Сєвєродонецька та околиць — розвозив їжу, медикаменти та інші необхідні речі на передові позиції військових.
Олександр Кононов займався фермерством. Вирощував кіз, робив сир. А тому годував військових зокрема і продукцією свого виробництва.
Завдяки своїй життєвій активності, став відомим волонтером, про нього почали говорити всеукраїнські ЗМІ.
Полон
Під час чергової поїздки на фронт у 2014 році Кононов разом з дружиною та іншими волонтерами помилково заїхали на ворожий блокпост. Їх взяли в полон.
В інтерв’ю ресурсу, присвяченому ветеранам, Санич розповідав про зустріч з окупантами:
«Вони викликали когось телефоном. Приїхав чоловік, який назвався фахівцем по роботі з полоненими. Я відповів йому, що не є полоненим, а в такий бандитський спосіб мене затримав невідомо хто. Він тоді сказав: «Коли так, я можу зробити з тобою що завгодно». Витяг з кобури пістолет, приставив його до мого лоба, пересмикнув і натис на гачок. Але нічого не сталося. Пістолет був незаряджений…
Посміхнувшись, бойовик дістав з кишені обойму, перезарядив і знову вистрелив, але відвів пістолет від чола, тож куля просвистіла повз вухо. Потім було ще кілька пострілів, один з яких мене зачепив. За цим дружину посадили на якийсь ящик, вдягнули їй пакет на голову і почали душити. Мене били та змушували на це дивитися», — розповідав тоді Олександр.
Подружжя провело в полоні близько 100 днів. Раз на два тижні проводили допити. Олександр тоді мав козацького чуба. Окупантам така зачіска явно не подобалась і вони змушували його зістригти чуб. Санич на це відповідав, що доки будуть сили, не піде на це.
Цивільне життя і бізнес
Після звільнення з полону Олександр Кононов вирішив переїхати з Луганщини. Свою ферму і виробництво сиру він перевіз у Житомирську область до села Десятини. Тоді він забрав із собою 9 кіз та 6 овець, а коли на блокпості в нього спитали, що він везе, то відповів, що везе переселенок.
Як свідчать розповіді Санича та його інтерв’ю, з гумором у нього було все гаразд. В одному з репортажів він жартував, що приїхав на Житомирщину та створив там власну «ДНР» — «Десятинську народну республіку».
«Сири Санича», саме так називалася торгівельна марка Олександра Кононова, стали відомим продуктом, який купували місцеві та замовляли люди з інших регіонів.
Згодом через певні проблеми з веденням бізнесу на Житомирщині, Олександр Кононов переїхав до Черкаської області. Там намагався поновити бізнес. Але, як казав сам, втратив натхнення та повернувся додому на Луганщину.
І знову волонтерство
Під Сєвєродонецьком Санич зустрівся з війною вдруге і знову не сидів на місці, як кажуть його товариші. За їх словами, напередодні своєї загибелі Олександр ходив у місто, аби роздобути їжу для військових. Ходив пішки, на одній нозі.
«Він дзвонив два дні тому, розказував, що підгодовував бійців гарячою їжею, дякував, що знайомий скинув гроші на картку, плакав, як зруйнували окупанти його улюблене місто, вулички, кафешки, культурний центр. Він був застрелений окупантами у власному будинку. Уявляю, якими міцними матюками зустрів їх Саша Кононов. Він був незламний. Ми тебе ніколи не забудемо», — розповіла Катерина Котляревська.
Відомий журналіст Руслан Горовий також відреагував на загибель товариша:
«Пережити окупацію, полон, нове вторгнення і бути застреленим у власному будинку просто в візочку. Тварі. Спи, братику. Ти дуже крутий. Ти справжній Українець Донбасу. Мордор маст дай».
Ще один журналіст Олександр Хоменко розповів, що спілкувався з Саничем вже після початку війни. Той, за його словами, розумів, що коли росіяни прийдуть у місто, йому не вижити.
«Я їм як червона ганчірка (сміється). Мені би пару гранат, я знаю, що з ними робити. Коли тебе взяли, ти кільце собі в зуби, а їм гранату — «тримайте». Прийдуть до мене — і або висмикнуть і будуть пресувати до смерті, або я одразу це питання вирішу, але одного, двох чи п'ятьох з собою заберу. Я до цього вже дозрів 22 липня 2014 року, (дата, коли він потрапив у полон)», — навів слова Санича Олександр Хоменко.
Російські окупанти розстріляли Олександра Кононова в його власному будинку, коли він був в інвалідному візку. Це є воєнним злочином, оскільки вбивство цивільних людей на війні забороняється міжнародним правом.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
1070
