"Мені просто захотілося жити": історія успішної танцівниці та тіктокерки з Луганщини

Своєю історією Вікторія поділилася зі «Східним Варіантом».

«5 років, як один танець»

Вікторія родом із Торезу. Після закінчення школи вона вступила на економічний факультет у Луганський державний аграрний університет. 

«Справа була навіть не в тому, що мені хотілося терміново здобути таку от професію. Безумовно, там були хороші умови. Але найголовнішим моментом було те, що в університеті були танцювальні колективи. Мене підкупив цей момент — крім того, що ти вчишся, ти ще можеш танцювати», — зізнається Віка.

Дівчина записалася до студентського колективу, ансамблю танцю «Paradise». 

«На тлі інших колективів, які були вже значущими, з народними званнями, наш колектив здавався “дитячою грою”. Це, мабуть, була для мене така школа віри в те, що з будь-якої точки можна створити щось більше. Звичайно ж не без допомоги людей, зустрічей та подій, які приводять до мети», — вважає танцівниця. 

Про «Paradise» дізналася уся Європа

За 5 років «Paradise» виріс зі студентського колективу до народного ансамблю сучасного естрадного танцю. Шоубалет став одним із найвідоміших у Луганську.

«Ми стали чемпіонами України у сучасній хореографії. Ми привозили перші місця з Іспанії, Італії та інших країн. Ми їздили з виступами у всій Європі», — каже Віка. 

До 2011 року вона була солісткою ансамблю. Пізніше Вікторія стала балетмейстером колективу. 

«У нас був дуже дружний колектив. А ще нашою відмінністю було те, що ми використовували сюжетні лінії. Ми тонко відчували історію, долі. І всі наші номери були як діалог з людьми», — згадує балетмейстер.

Якийсь час Віка була керівницею «Paradise». Потім пішла у декрет.

«Є день — і добре»

Час декретної відпустки Вікторії стикнувся з подіями 2014 року. Вона була на восьмому місяці вагітності. У червні того ж року сім'я була змушена залишити місто. 

«Я не думала, що до цього дійде. Жила собі й жила. Мріяла про те, що народжу другого сина, вийду одразу з декрету, продовжу свою діяльність. Адже кар'єра вже склалася. Тільки набирай оберти. І однієї миті ти залишився з однією сумкою. Ми жили в стані, не розуміючи, що буде далі. Є день — і добре. Без бажань, без смаку життя. Як чорно-біле кіно», — ділиться з нами Вікторія.

Вона розповіла, що це був найскладніший період у її житті.

«Перші кілька років ми кочували. Спочатку нас до себе забрала моя подруга Ірина Базикіна у Старобільськ. Я їй дуже вдячна», — каже переселенка.

Нещодавно Східний Варіант писав про Ірину та її незвичайну історію.

Через якийсь час сім'я переїхала до Сватового. 

«Коріння моє обривалося, висихало. Тому що я взагалі не могла зрозуміти, хто я і для чого. Материнство — це зрозуміла справа. У тебе дитина на руках, ти всю себе віддаєш туди. Більше ти не бачиш себе ніде й ніяк. І чи буде поворот — незрозуміло. І коли ти вже скуштував свободу творчості й розумів, що твоя праця винагороджується, важко зрозуміти, що робити з нуля. Ми мали стільки людей, стільки ідей. Тепер цього немає. Я одна», — ділиться з нами танцівниця.  

Чоловік Віки запропонував їй спробувати переїхати до Польщі. 

«У якихось життєвих умовах там було легше. Але водночас це була інша країна, інша мова, не було друзів. Чоловік постійно працював. Двоє дітей. Ні усмішок, ні сміху в моєму житті взагалі не було. Не було такого внутрішнього посилу. І це почало мене руйнувати. Я дуже захворіла: почали відмовляти ноги», — згадує Вікторія.

Випадкові «невипадкові» збіги

Через два роки сім'я вирішила приїхати в Україну. 

«Ми не мали точки, куди можна було їхати. Іра запропонувала приїхати до Старобільська. Ми вирішили спробувати приїхати на пару місяців, поки мій чоловік вирішить питання з документами, щоб жити у Польщі на офіційних засадах. Тому що біженство — це жах і не варіант», — ділиться переселенка.

За словами Вікторії, її подруга вкотре прийшла на допомогу у тяжку годину. Ірина допомогла сім'ї з пошуком житла. 

«Ми приїхали на якийсь час. Життя нас закрутило. І так ми лишилися. І живемо у Старобільську вже 5 років», — доповнює вона. 

Перший рік після переїзду Вікторія продовжувала хворіти. Вона не могла зрозуміти, що з нею: шукала причину хвороби, відвідувала безліч лікарів, обстежувалася в різних містах України. Але ніхто не міг допомогти у розв'язанні проблеми. Руки та ноги часом продовжували відмовляти, були сильні головні болі. 

Намагаючись морально залишатися на плаву, Віка вирішила зайнятися афірмаціями. За її словами, буквально за місяць сталися чудеса. Однією з таких подій стало відвідування лікаря у Старобільську, у якого раніше Вікторія не була.

«І саме цей лікар побачив у мене защемлення у правій артерії у шиї. Він почув, що кров не надходить у належних кількостях у мозок, через що я мала кисневе голодування. На свій страх та ризик він вправив шию. І я відчула полегшення. Відчула, що щось відкрилося. З того моменту в моєму житті з'явилися синхронічності: низка подій, яка веде тебе до виконання будь-якого твого бажання», — каже Віка.

Чарівна зумба

Здоров'я Вікторії почало налагоджуватися. Але питання самореалізації хвилювало її й надалі.

«Місто маленьке. Хореографів вистачає. Ну кому я тут потрібна? І у 2017-му році мій чоловік Сашко сказав: Ну скільки ти так хворітимеш? Пам'ятаєш, ти ходила на зумбу? Давай ти спробуєш її вести в Старобільську», — згадує танцівниця. 

Вона доповнила, що прислухалася до слів чоловіка, і пройшла навчання, щоб можна було викладати зумбу й іншим людям.

«І ось після навчання все якось закрутилося. Почали відбуватися різні приємні та дивовижні події. Я абсолютно випадково знайшла роботу. Зайшла в спортивний клуб і запитала, чи не потрібні їм зумба-інструктори», — зізнається Віка.

Так вона познайомилася із господаркою клубу. Пропозиція Вікторії дуже зацікавила власницю клубу. Приємне знайомство зіграло значну роль у житті переселенки.

«Вона ніби ангел виникла на моєму шляху. Дуже добра і світла людина. Пам'ятаю, вона тоді сказала мені: “Ти якась не така, як у нас люди в місті. Ти головне — спробуй”. Вона спрямовувала мене, підтримувала», — каже інструкторка з зумби.  

Віка розповіла, що тоді наважилася провести перше заняття. Декілька діб вона вивчала програму з 15 треків. За словами танцівниці, було непросто та бентежно, але треба було пробувати. Вікторія розуміла, що їй треба рухатися, треба повертатися до танцю, відновлювати спину та шию. 

Прощати, любити, дякувати

Про таку незвичайну інструкторку з зумби почали писати в місцевих газетах.

«Я ніколи не думала, що просто повернення в себе, у свою справу, самовираження, у свою творчість, у танець, як він є в мені — це настільки потужна сила. Я літала. Я летіла на заняття і не має значення, скільки в мене людей. У мене раділо все тіло. Метелики були в мені», — зізнається Віка. 

Спочатку заняття відвідувало небагато учениць. Але час усе змінив. До Віки стали ходити сотні людей.

«Люди стали приходити, щоб спробувати, як це. Як це можливо? Тут війна, а ви тут світитеся. Начебто ж Ви звідти, з того боку. А ти всіх навчаєш прощати, любити, дякувати», — згадує інструкторка зумби.

Вікторія помітила, що люди довкола неї починали дружити.

«Це щось несвідоме. І це те, що допомагає мені збирати людей, прибирати соціальне лушпиння і тіньові сторони. Люди стають простішими, відкриваються, розслабляються. І їм легше дружити. Легше довіряти іншим людям. Я й сама проходила цей шлях, вчилася цьому», — каже танцівниця. 

За її словами, згодом сформувався гурт, який підтримував ідею і був готовий танцювати, знімати танці на відео, викладати контент у соцмережі.

«Як же важливо настроїти мелодію своєї душі, щоб усім людям навколо, нашим близьким, батькам, чоловікам, діткам було добре з нами. Коли ми в собі гармонійні, даємо собі сенс свого життя, то й вони ж, зчитуючи, розуміють: “А як же класно жити”. Я за цю енергію. За те, щоби показувати цю свободу самовираження. Це не страшно», — ділиться з нами Віка.

Свобода ТikТоk

Танцівниця розповіла, що ТikТоk прийшов у її життя під час першого карантину. 

«Я почала знімати відео, коли сама або з дівчатами, просто для підняття настрою. Нам було неважливо, скільки лайків. Ми самі собі знімали. Посміємось, виставимо в інстаграм. Усі свої також посміються», — згадує блогерка.  

З контентом Вікторії для інстаграму можна ознайомитись за цим посиланням.

За її словами, таке проведення часу набуло своєї цінності: воно дає Віці та її ученицям ресурс, настрій і заряд. 

Нещодавно Віка зі своєю родиною переїхала до Києва. Заняття з зумби у Старобільську тепер проводить її колишня учениця. Але в планах танцівниці відвідувати улюблене місто часто, адже там її команда. 

У Києві Вікторія вже має свою групу для занять зумби. Вона займається дітьми, сім'єю, продовжує свою справу та планує танцювати й надалі.

Тіктокерка не перестає створювати нові ідеї для соцмереж, щоб підіймати настрій оточуючим. За її словами, аудиторія інстаграм та TikTok добра. Віці надходить багато повідомлень із подяками. 

«Багато людей з Європи, з Америки, хто дивиться мене в інстаграм, пишуть: “Ви схожа на українського Чарлі Чапліна” (сміється). Чомусь заведено вважати, що так можна гратися тільки в молодості, коли тобі 18. А ось, коли ти вже не юний і в тебе є діти, чоловік, то все. Тому посил мого ТikTok — це про те, що треба відпускати себе на волю, якщо ти цього хочеш. І неважливо, скільки тобі років і яка у тебе вага. І неважливо, нафарбована ти чи ні. Важливо, що в тебе всередині!» — переконана танцівниця.

Тут можна побачити відео, які знімає Віка в TikTok.