Спортивна реінтеграція. Як попри втрати після окупації відновлюється спорт Донбасу

З початку окупації Луганська та Донецька область втратили ключові для обох областей спортивні бази із сучасним обладнанням, спортивну інфраструктуру, хоч і недосконалу, але вибудувану роками, а також спортінтернати, які виховували олімпійських чемпіонів.

Втрати у спорту Донбасу були колосальними — як матеріальні, так і кадрові. Однак, деякі зі цих закладів стали вимушеними переселенцями та згодом відновили роботу на підконтрольній Україні території. Велика частина спортсменів та тренерів у перші роки війни виїхали з окупованої території та нині представляють Україну на Олімпійських іграх в Токіо, які зараз в самому розпалі.

«Східний варіант» поспілкувався зі спортсменами та спортивними функціонерами Луганської та Донецької областей, аби проаналізувати, як відновлюється спорт Донбасу, які умови мають спортсмени та чи відкриті ці умови для юних талантів з ОРДЛО.

На перенесених Олімпійських іграх-2020 Луганську та Донецьку області представляють загалом 18 спортсменів: 14 з Донеччини та 4 з Луганщини.

Та, як виправляють в відділенні Олімпійського комітету Донецької області, від них на олімпіаду поїхали 15 учасників Ігор — представниця кінного спорту Інна Логутенкова поїхала до Токіо разом зі своїм конем, який теж виборов право змагатися на Олімпіаді.

Найбільше представництво спортсменів з Донецької області у легкій атлетиці — 9 спортсменів та спортсменок. Більшість з них на момент написання статті ще не завершили свої виступи.

«Зі своїм завданням Олексій Середа та Олег Сербін впоралися — перед останнім стрибком хлопці йшли навіть четвертими, але невелика помилка при вході у воду, і знову ж таки, менший коефіцієнт складності в порівнянні з суперниками опустив їх у підсумку на шосте місце. Четвертому місцю українці програли близько 7 балів, набравши 400,44 бала», — розповіли Східному варіанту в обласному відділенні Олімпійського комітету.

У порівнянні з Олімпіадою 2016 року в Ріо-де-Жанейро, на якій Луганщину представляли 10 спортсменів, а Донеччину — 20, цьогоріч спостерігається певний спад. Але йому є пояснення.

По-перше, українська олімпійська збірна загалом зменшилася майже на чверть — з 206 спортсменів у Ріо до 157 спортсменів у Токіо.

По-друге, у 2016 році спортсмени могли представляти відразу кілька областей, тоді як зараз мають визначитися лише з однією.

Відтак, з Донецької та Луганської областей, де після початку війни спортивна інфраструктура мала значні проблеми, спостерігався поступовий відтік кадрів.

Разом з тим, Луганська та Донецька область не тільки відпускають, а й переманюють спортсменів. Зокрема, вже згаданий Олексій Середа — родом з Миколаєва та раніше представляв саме цей регіон.

У Луганській області розвивається 70 видів спорту, з яких 25 - олімпійські. Пріоритетними серед них є легка атлетика, спортивна гімнастика, велоспорт, стрибки в воду, греко-римська боротьба, бокс, дзюдо.

«Так, у нашій області є четверо представників на Олімпійських іграх. Це хороший показник, ми раді за це. Чи можна було б краще? Так, можна було б. Є певні проблеми, через які спортсмени шукають кращі умови і їдуть з області», — зазначив у коментарі «Східному варіанту» керівник відділення Олімпійського комітету Луганщини Віктор Острєцов.

Однією із причин відтоку кадрів з області є те, що велика частина спортивного резерву області — це вимушені переселенці. Вони залишилися без житла, а відтак не прив'язані до місця і шукають кращі умови.

Ще одна проблема — фінансування молодих спортсменів.

Приблизно така ж ситуація і в Донецькій області. І там так само — великі проблеми з кадрами.

«На жаль, ВНЗ, який готував фахівців у сфері фізичної культури та спорту, не переміщений. Зараз ми думаємо, як його створити чи відновити. Є факультети у двох ВНЗ на Донеччині. Але цього не достатньо. Потрібна нова кров», — зазначив начальник управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА Володимир Мицик.

Максим Муратов зі Сватового — чемпіон світу. Вже 10 років він займається гирьовим спортом, а з 2019 робить це професійно.

Пік його форми припав на період пандемії. Тоді Максим ставив перед собою багато планів і хотів поїздити по змаганнях. Covid-19 плани трішки зрушив, але не зіпсував. Організатори змагань перевели їх в онлайн.

Максим взяв участь у шести таких чемпіонатах України, виграв 2 золота, бронзу та срібло. А у 2019 році дебютував на відкритих змаганнях в Ужгороді — чемпіонат України, де проходив відбір на чемпіонат світу.

Там спортсмен з Луганщини завоював золото і бронзу та отримав право поїхати на чемпіонат світу в Італію.

На Чемпіонаті світу в категорії Максима було 15 спортсменів з 13 країн. Сватівський гирьовик виграв 2 золоті нагороди та став чемпіоном світу.

Поїздку до Італії оплатили спонсори.

«Це не олімпійський вид спорту і він не фінансується державою. Те, що я виграв на чемпіонаті України, дало мені змогу представляти Україну на чемпіонаті світу. Але дорога, проживання — це все впало на мої плечі», — зазначив Максим.

Він у ручному режимі шукав кошти на поїздку. Частину дали в міській та районній адміністраціях, решту — місцеві фермери.

«Цей вид спорту не вибагливий. По суті треба тільки спортзал та гирі. Але коли ми говоримо про професійний рівень, то потрібне професійне взуття. Я ж виступаю в кросівках. Потрібен пояс. Все це покращувало б результат», — каже Максим.

На своєму чемпіонстві Максим Муратов не зупиняється і вже будує плани. Спочатку чемпіонат України в Києві. Потім — чемпіонат світу серед еліти. Це престижний чемпіонат в гирьовому спорті. Максим планує спробувати свої сили в напівмарафоні.

А в травні наступного року відбудуться відомі у всьому світі змагання сили Arnold Classic, які проводить Арнольд Шварценеггер.

Аби поїхати на змагання, де зібрані найбільші зірки світу з силового спорту, Максим знову буде вимушений просити гроші у спонсорів.

Та поки спортсмен готується вражати силою земляків. До дня рідного міста Сватового Максим Муратов встановлюватиме рекорд. Спочатку планував 366 підйомів 50-кілограмовї гирі. Саме 366 років виповнюється Сватовому.

Та потім від ідеї відмовився — встановлення такого рекорду доволі тривалий процес і може зайняти понад дві години, а люди на святі хотітимуть шоу.

Тому Максим зараз розмірковує над іншою дисципліною. Один з варіантів — швунг 50-кілограмової гирі на мізинцях.

Крім особистих виступів спортсмен також тренує і дітей. Він говорить, що на Луганщині достатньо молоді, в яку потрібно вкладати гроші.

«Ми захоплюємось світовими зірками, а до мене на тренування ходить дівчинка 16-ти років, яка навчається в 11 класі та лежачи жме 50 кг при такій же вазі в 50 кг. Присідає зі 100 кг, і тягне 100 кг. В неї треба вкладати, розкрити її генетичний потенціал, підібрати індивідуальний план тренувань, забезпечити правильним харчуванням. І ця дитина може в майбутньому стати олімпійською чемпіонкою», — наголосив Максим.

Попри проблеми та складнощі, перспективи у спортсменів Луганської та Донецької областей є. Як кажуть місцеві функціонери, процес розбудови складний і довгий, але зараз ситуація набагато краща, ніж кілька років тому

У 2020 році президент започаткував програму «Велике будівництво». В Донецькій області, як розповів Володимир Мицик, за цією програмою збудували 5 сучасних стадіонів: 2 в Краматорську, по одному в Селидовому, Слов'янську та Волновасі. Загальна вартість будівництва і реконструкції цих об'єктів складає 143,5 мільйони гривень.

За оцінками місцевої влади таким чином до спорту залучили 10 тисяч людей на Донеччині. На цих об'єктах проводять змагання міського та обласного рівнів, а також проходить тренувальний процес учнів ДЮСШ.

У цьому році програму продовжили та реалізують в області три спортивні об'єкти:

- спортивний комплекс для розвитку велосипедного спорту у місті Лиман. Вартість 96 млн грн;
- 25-ти метровий басейн у Краматорську. Вартість 80,2 млн грн;
- реконструкція 50-ти метрового басейну «Нептун» у Маріуполі. Вартість 119,9 млн грн.

На Луганщині теж реконструювали олімпійську базу «Олімп» у Кремінній. Там бігові доріжки, басейн, центри медичного обслуговування.

Для зовсім юних спортсменів в області проводять кілька масштабних та всеукраїнських турнірів. Один з них «Спортивна надія України». Змагання в цьому році включають п'ять видів спорту і проходитимуть в Кремінній, Рубіжному, Сєвєродонецьку, Лисичанську.

Також проводять «Круті ігри» для школярів». Це новий формат рухової активності для дітей.В районах проводять відбори та залучають до спортивної активності близько 10 тисяч дітей. До фіналу потрапляють до 700 юних спортсменів, де вони розігрують нагороди.

За словами Віктора Острєцова, у 2015, 2016 роках в області розглядали можливість залучення дітей з окупованих територій. І деяких талановитих спортсменів та тренерів вдалося забрати. Зараз же юні спортсмени з ОРДЛО практично не переїздять на підконтрольну Україні територію, попри вочевидь набагато кращі умови та перспективи.

За його словами, в Луганській та Донецькій областях українській владі потрібно не словами, а діями доводити, що тут кращі умови для реалізації.

«Є неприємна ситуація, коли луганський спортсмен Олександр Бондар на цьогорічній олімпіаді виступив за Росію і приніс бронзову нагороду в синхронних стрибках у воду. Він тренувався багато років, гроші з нашого бюджету витрачалися на його тренування, утримання, проживання, харчування, зарплату тренера, а він бере бронзову медаль Олімпійських ігор для іншої країни. Так не має бути. Тут треба ідеологічно працювати», — зазначив Віктор Острєцов.

Спортсмени, які представляли на офіційних чи навіть неофіційних змаганнях так звані команди «ЛНР» чи «ДНР», або ж Росію, не зможуть виступати за Україну. Практика говорить сама за себе.

Раніше кілька футболістів хотіли побудувати кар'єру в Україні після того, як виступали за збірні квазіреспублік. Один з них Микита Кислий, який до війни грав навіть за першу команду луганської «Зорі». Однак згодом почав виступати за команди так званої «ЛНР» та збірну псевдореспубліки. Микита провів товариську гру проти команди невизнаної «Абхазії».

Після цього він переїхав на підконтрольну Україні територію і хотів грати за українські клуби. Та українська асоціація футболу заборонила.

Схожа ситуація була і з футболістом Олексієм Лобовим, з яким розірвав контракт житомирський футбольний клуб «Полісся», дізнавшись про участь гравця в іграх за бойовиків.

При цьому юні спортсмени, які переїжджають з окупованої території, мають усі шанси досягти успіху та навіть представляти Україну на чемпіонат світу та Європи. Прикладів безліч. Одна з них Софія Лискун, яка 14-річною дівчинкою переїхала з окупованого Луганська та стала дворазовою чемпіонкою Європи.

Універсального рецепта успіху немає. Та для дітей все, як правило, починається зі спортивних інтернатів та ДЮСШ.

«Якщо дитина приїде в спортивний інтернат на підконтрольну територію і виявить бажання вчитися і розвиватися, ясна річ, що йому тут буде максимум уваги та турботи. Ми маємо агітувати за Україну не словами, а вчинками», — зазначив Віктор Острєцов.

Безперечно, батькам складно відпустити дитину в 13, 14 років далеко від себе, ще й враховуючи обставини — лінію розмежування, КПВВ, карантин. Однак, хоч і доволі не часто, але дехто з батьків намагається влаштувати спортивне майбутнє своєї дитини на підконтрольній Україні території.

Контакти, які згодяться у такому випадку:

Управління молоді та спорту Луганської ОДА — (06452) 4 23 67
Луганське відділення Національного олімпійського комітету - [email protected]
Управління фізичної культури та спорту Донецької ОДА — 099-315-44-08
Донецьке відділення Національного олімпійського комітету — 095 820-60-83

А також контакти активних федерацій, які можуть дати інформацію щодо конкретних видів спорту:

Асоціація футзалу Луганської області — 050-470-85-06
Федерація важкої атлетики Донецької області — 050-800-69-44
Федерація легкої атлетики Донецької області — (0627) 44-04-62
Федерація велосипедного спорту Донецької області — 050-570-27-04
Федерація боксу Донецької області — 099-718-10-81

Контактні дані інших федерацій можна уточнювати в регіональних відділеннях олімпійського комітету, або ж профільних управліннях.