"Донбас завжди був українським": історія руху ОУН на Донеччині

Олександр Добровольський майже все життя досліджує активність українців на Донбасі на початку XX століття. Збірники документів “ОУН на Донеччині” — результат багаторічної праці, що розкриває очі на події 1941— 1943 років на Донбасі. Збором матеріалів історик займався з 1998 року. 

За словами історика, свого часу вдалось врятувати 80% документів на Донеччині: виносили, копіювали, купляли, крали з архівів. Якусь частину навіть вдалось отримати вже з окупованого Донецька.

Донбас завжди був українським 

Національний рух існував на сході завжди. На початку минулого століття близько 400 людей було засуджено за націоналізм. Український спротив відслідковується по всій території Донецької області. 

Оунівські криївки знаходили під Слов’янськом, у Горлівці, біля Добропілля, а останні осередки ліквідували наприкінці 50-х років у Слов’янському районі та у Торецьку. Всі ці історичні факти замовчувались та майже не вивчались. Ба більше, після тотальної русифікації це все навіть вважалось найменш імовірними. 

Та завдяки опублікованим істориком Добровольським документам виявилось, що мережа антинімецького та антирадянського підпілля ОУН під час Другої світової війни була більшою та дієвішою, аніж так званий хвалений радянський партизанський рух.

За документами, українські культурні та політичні організації активно діяли на Донеччині ще у 1917-1921-х роках. Зокрема це спостерігається в етнічних українських районах, наприклад, Волноваському, Ольгинському, Костянтинівському, Слов’янському. 

З 1917 року в області потужно діяло товариство “Просвіта”. Вони організовували курси українізації, збирали загони козацтва, створювали повстанські комітети. Наприклад, у Слов’янську в той час діяли два осередки “Просвіти” загальною кількістю близько 400 осіб. У Маріуполі “Просвіту” заснували ще до революції, але була повністю знищена радянськими військами у 1949 році. 

Ті, хто вціліли після Голодомору та радянських репресій 30-х років, почали самоорганізовуватися ще до приходу ОУН. В Донецьку ОУНівцям вдалося взяти під контроль Обласне Агроуправління. Це під час війни економічно допомогло існувати українському підпіллю по всій області. А в 1943 році в Донецьку навіть вдалось створити обласну Службу безпеки ОУН, яка планувала вбивство начальника німецької поліції.  

Українські повстанці на Донбасі активно протистояли німецькому режиму. Німці, своєю чергою, відповіли терором починаючи з літа 1942 року. Частину розстрілювали на місці, частину відправляли у концтабори Дахау та Бухенвальд. Є німецькі звіти про арешти агентів ОУН в сучасному Покровську. В них повідомляється, що ОУН починає становити загрозу німецькій владі на Донбасі та потрібно здійснити заходи у вигляді масових арештів.

Вже після війни репресії за участь в ОУН активно проводила радянська влада. Вона знищила майже всіх. Більшовики засудили не менше 500-600 осіб, а значить український рух на Донеччині був дійсно масштабним. 

ОУН у Слов’янську

Слов’янська організація ОУН (б) діяла підпільно і мала до 80 активних членів. Їм вдалося легально відродити у місті Українську Автокефальну Православну Церкву, яка правила службу в нинішньому храмі Олександра Невського. 

Були інфільтровані свої агенти-підпільники серед керівництва міста. Наприклад, керівник відділу освіти Петро Шинкар. Завдяки йому вдалося українізувати 52 школи, які діяли в Слов’янську та районі. Весною 1943 року за Шинкарем таємно спостерігали гестапівці та проводили вдома обшуки. Після йому вдалось вирватись від НКВС СРСР та втекти на захід. Помер Петро Шинкар у Філадельфії в 1984 році. 

У травні 1942 року в Слов’янську гестаповці заарештували та розстріляли українського церковного старосту Кравцова та ще кілька осіб. Під час одної з хвиль німецьких репресій було заарештовано завідуючого міською поліклінікою Семена Пасунька, завідуючого міським відділом охорони здоров’я Мякушка та інших ключових підпільників. Після заарештували керівника церковної громади української автокефальної православної церкви Черніка, старосту Полікарпа Марапульця. Його допитували в Гестапо та одразу розстріляли за проукраїнську діяльність. Інших відправили на Дахау, вже потім більшість із них повернулася, проте потрапила тепер вже в руки НКВС СРСР. Частину з цих людей розстріляли, інших відправили в радянські концтабори.

Де були ОУНівці немає місця “руськой вєсне”

Тотальна русифікація почалася після того, як 1959-го ліквідували останні осередки спротиву на території Слов’янського району та Торецька. А у 1961 році кількість російськомовних шкіл на Донеччині вперше перевищила кількість україномовних.

Книга “ОУН на Донеччині” це історія українського опору, який стояв на захисті та виборюванні наших земель від московського агресора. 

Другий том підтверджує — у Донецьку свого часу діяв як міський, так і обласний осередок ОУН. Український антинімецький та антирадянський рух опору боровся за відновлення Української Держави. Місцеві осередки ОУН діяли на сьогоднішній лінії зіткнення: Горлівка, Макіївка, Торез, Єнакієво, Авдіївка, Іловайськ... Донеччина сьогодні, якщо подивитись карту зони ООС, то окрім Дебальцево, Ясинуватої, Оленівки та Докучаєвська, це фактично кордони Катеринославської та Харківської губерній.

Донбас ніколи не належав Росії. Це етнічно українські землі, щоб там зараз не стверджувала московська пропаганда. І цьому є ідеологічні докази — історичні факти, реальні архівні документи, що зібрані у новій книзі. 

3087

Ольга Проскурова

Поділитись: