"Займатися може кожен": як працює єдиний в Слов'янську доступний спортзал

Вже 22 роки в Слов'янську функціонує спортклуб «Олімп», він же «Брутальна качалка».

«Східний варіант» дізнався чим, за що і як живе єдиний у своєму роді спортклуб.

Історія «Олімпу»

Керівник спортклубу Андрій Іванцов, директор одного з підприємств Слов'янська. Першого разу до цього залу він потрапив в 1999 році, через рік після його відкриття. На той момент Андрій навчався в старших класах школи.

«Олімп» знаходиться на території дитячого садка «Казка» і спочатку був організований як місце для дозвілля співробітників одного з міських підприємств.

«На той час всі ми дивилися фільми з Арнольдом Шварценеггером, вони на всіх вплинули. Сюди мене привів однокласник, і я настільки фанатично почав займатися, що тренер, людина, яка відкрила цей спортзал, коли вже не міг стежити за цим усім, запропонував це мені. На той момент ні про які гроші мова не йшла, дали ключі від качалки й це було класно. Виходить, з 1999 року тут застряг і до цього дня», — згадує Андрій.

Уже на той момент будівля розвалювалася на очах. Були тільки порожні стіни, тинькування обвалилося.

Потроху почалося будівництво, організація спортзалу.

«Якщо згадати, тоді було кілька тренажерів, пара гантелей, пара штанг. Кімнат не було, був лише наскрізний прохід в спортзал і туалет примітивний. Я ще застав період, коли тут не було покрівлі, просто лежали бетонні плити. Під час дощу ми підвішували ємності з 5-літрових баклажок, туди все текло, швидко хтось їх знімав, виливав і підвішував на гачки заново. Ось так і займалися. Коли я зайнявся залом, ентузіазму було багато, тим більше коли це підстьобувалося гарним тренером. І понеслося», — розповідає Андрій.

Все збирали з підручних засобів. Потім великим кроком стало перекриття даху. Своїми силами «скинулися» грошима хто скільки міг. Один з павільйонів на території садка підлягав знесенню і спортсмени вирішили його викупити за бартером: демонтаж в обмін на дошки старого даху.

«У 2003 році ми провели перше внутрішнє змагання. На подив, було майже 60-70 осіб. Зал був більше розрахований на молодь, тому що професійного обладнання тут немає. Пізніше наші хлопці виступали на інших змаганнях», — згадує Андрій.

Потім він опанував техніку зварювання. Практично все в тренажерному залі Андрій зробив своїми руками. За кресленнями, знайденими в інтернеті, «вкраденим» в інших спортзалах. Поступово всі ці роки робили ремонт.

«Найяскравіший момент, який нам вдався, був у 2016 році. Один фанатик спорту безкоштовно приїхав і купив на весь зал лінолеум. До цього тут було старе покриття, постелене ще у 2003 році», — розповідає керівник «Олімпу».

Труднощі з орендою

Тренажерний зал знаходиться в оренді у відділу освіти міськради. Договір укладають між міськвно і підприємством Андрія Іванцова, і подовжують його кожні 11 місяців.

«Опалення в спортзалі було центральне, але коштувало таких грошей, що ми вирішили підтоплювати взимку дровами. Це законом взагалі не заборонено, у нас котел ліцензований. Але все одно почалися певні з цим неполадки. Тоді ми перейшли на електрику. Опалення насправді йде з дитсадка, але просто ми не в змозі його оплачувати. Це один з перших тренажерних залів міста і я вже не можу це все кинути», — розповідає Андрій.

Дрова на зиму Андрій заготовлює сам. Варіанти шукає все літо. Є своя бензопила, людина допомагає причепом. Разом виїжджають за дзвінком кому потрібно випиляти сад і оплату беруть дровами. Дрова Андрій зберігає в гаражі, а на територію садка привозить маленькими партіями раз на тиждень, щоб обігрівати спортзал.

«До мене може людина просто зайти і сказати «Я хочу займатися». Ось відчинені двері — займайся. У жодному нашому місцевому залі такого немає. Крім цього тут люди просто скидаються грошима. Я на цьому не заробляю. Це як хобі, не даю цьому всьому розвалитися», — розповідає Андрій. 

За словами, «Олімп» завжди був більшою мірою розрахований на підлітків. Але зараз школярів важко змусити займатися спортом. До зали постійно ходить до 30 осіб. Це як мінімум у два рази менше відвідувачів, ніж раніше. У місті відкрилося багато тренажерних залів, багато хто купує абонементи туди.

«Так, до нас не тільки підлітки приходять, а й дорослі. Без них зал давно б закрився. Якщо потрібно робити ремонт, я не буду дітвору напружувати. І потім, як я не пущу займатися людину, яка прийшла і купила мені лінолеум? Яка прийшла і сказала “я допоможу з дровами”? Часто батьки приходять разом з синами займатися. І це класно. Багато хлопців допомагають безкорисливо і готові продовжувати допомагати. Я б із задоволенням з'їхав з території садочка, якби мені надали приміщення. Але вже пройшло 20 років, у мене більше їх немає, щоб відновлювати повністю зруйноване приміщення зі своєї кишені. Тому тут тримаємося, доводимо що ми маємо право життя на цій території», — розповідає Іванцов.

З самими дитячим садком підтримуються добрі стосунки. Два роки поспіль хлопці самі збирали гроші та завозили на дитячі майданчики садочка пісок. Андрій виконував всі зварювальні роботи. Крім того, раніше в вечірній час в альтанках на території садка збиралися галасливі компанії. Розкидали порожні пляшки, трощили павільйони. З цим відвідувачі залу теж навели порядок, більше такі компанії тут не з'являються. Виходить така своєрідна взаємовиручка.

«Колись давно тут була оформлена погодинна оренда. Тоді довелося б виносити й заносити тренажери, приміщення ж по годинах. Була в цьому заковика, оформили оренду на постійній основі. Приходили представники виконкому, переконалися що у нас займаються підлітки. Так, в залі є доросла людина, але це лікар-терапевт, який приходить до нас тренуватися. Він без питань всіх консультує, це великий плюс», — говорить Андрій.

Як розповідає Андрій, в одному з віддалених мікрорайонів Слов'янська, Машметі, раніше був подібний доступний зал. Але його закрили разом з ДК «Юність». Зараз крім магазину там нічого не залишилося. Тепер охочі займатися їздять звідти в «Олімп». Приїжджають і з інших районів міста.

«Один зал в місті залишився наш і доводиться за нього воювати. Влада знає про його існування, він проходить за документами, люди спілкуються, але ніхто не хоче потурбуватися. Людина приходить сюди та віддає свою енергію під штангу. Хочеться мені, щоб цей зал існував», — ділиться Андрій Іванцов.

Що в планах?

У «брутальної качалки» є сторінки в соціальних мережах і навіть свій канал на Youtube, але поки на розвиток і постійні публікації не вистачає часу. Для залучення хлопці також розклеюють оголошення містом.

«Про змагання давно не думав, хочеться хлопців в Київ вивезти на змагання подивитися на професійних бодибілдерів. Тут люди, які хочуть тримати себе в формі. До нас ходив займатися не можу сказати дідусь, а чоловік 70 років. Він приходив разом з онуком, тягав залізо, розтягувався. Це захоплює», — розповідає Андрій.

«Була ідея зареєструвати громадську організацію, зробити офіційний тренажерний зал. Хотів так і назвати “Доступна качалка”. Але тоді натрапив на бюрократичні труднощі. У нас вже був написаний статут, але це все затягнулося і так все залишилося. Я не сильний в документальних питаннях, можливо, якби підказала обізнана людина», — говорить Іванцов.

Фіксованої орендної плати в «Олімпі» немає. На вході стоїть банка, куди всі «роблять вкладення» за своєю можливістю. І за тренування, і на їжу коту, який живе в залі.

«Хлопці всі допомагають, фанатики цієї справи. Коли міняли проводку теж хлопці допомагали. Хлопець один абсолютно безкоштовно приїхав і сказав — я допоможу і повністю безкоштовно поміняв нам проводку. Я з цими людьми просто не знаю як розраховуватися. Якби не колектив, який хоче, щоб спортзал існував і жив, вже давно б нічого не було», — підкреслює Андрій.