Відхід ЗСУ із Сєвєродонецька та ймовірність контрнаступу: що відбувається на сході України

До Сєвєродонецька, обласного центру Луганської області, зараз прикуто чи не найбільше уваги в Україні та закордоном. Протягом чотирьох місяців підрозділи ЗСУ стримували наступ противника та героїчно обороняли місто. У Сєвєродонецьку тривали вуличні бої, окупанти з перемінним успіхом віддавали та займали прилеглі населені пункти. 

Але сьогодні, 24 червня, голова Луганської ОВА Сергій Гайдай повідомив про відступ наших військових від міста. Таке рішення він пояснив розбитими захисними позиціями в місті, яке на 90% розбите артилерією окупантів, та бажанням мінімізувати кількість жертв серед військових.

Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко розповів «Східному варіанту»  про перспективи бойових дій на Донеччині та Луганщині після відходу ЗСУ. Експерт поділився думками, чому перебіг війни на сході порівнюють з Першою Світовою війною та оцінив величезну користь від самовідданого захисту Сєвєродонецька нашими військовими. 

Відступ від Сєвєродонецька: зусилля не були марними

На думку Олександра Мусієнка, відхід є вимушеним, але стратегічно правильним кроком: у ситуації, коли ворог застосовує тактику «випаленої землі», краще відійти на добре укріплені позиції та продовжувати чинити опір противнику. 

Водночас місячна оборона Сєвєродонецька не була марною, бо дозволила українським Збройним Силам значно послабити ворога та його позиції, не маючи потрібної переваги в артилерії.

«Так довго утримувати великі сили противника на цьому напрямку — серйозне досягнення, що мало свою мету: за цей час ворог зазнав серйозних втрат. Йому знадобиться час для того, щоб провести доукомплектування, ротацію, підвезення боєприпасів і додаткової сили. Він не зможе в такому ж темпі продовжувати активні наступальні дії, як міг би, наприклад, місяць тому», — пояснює експерт.

За словами експерта, стримування російських військ біля Сєвєродонецька також допомогло значною мірою уповільнити наступ на сході України:

«Якби українські сили відходили просто без бою, тоді б окупанти могли пришвидшити свої наступальні дії і з більшими силами та швидкістю рухатись на Бахмут чи на Лисичанськ, намагатись з’єднатися з іншими угрупованнями російських військ, які розвивали наступ на ту ж Білогорівку, Лиман, чи Сіверськ тощо. Це створило б набагато більше проблем нашим силам, а ворог, вочевидь, просунувся б далі».

Ситуація з Сєвєродонецьком вплинула не тільки на перебіг воєнних дій на сході країни, а й на успіх військових маневрів на південному напрямку:

«ЗСУ своїм спротивом на Луганщині глобально пригальмували наступальний потенціал ворога, зокрема, він не зможе розвинути наступальні дії й на півдні України. У майбутньому це дасть можливість нашим силам переходити до масштабніших контратакувальних дій», — впевнений Олександр Мусієнко.

Воєнні дії на Донбасі: від застосування артилерії до створення оточень

Ще перед повномасштабним вторгненням росія визнала квазіутворення “лднр” в межах Луганської та Донецької областей. Саме тому активні бойові дії ведуться і на території Донеччини, де ворог намагається підступати у шістьох напрямках: південніше від Ізюма через Долину на Слов’янськ, Святогірськ-Борогодичне, Лиман-Райгородок, Бахмут, Авдіївка та північніше, на Нью-Йорк.

Щоправда, як каже Олександр Мусієнко, практично по всім напрямкам Збройні Сили стримують атакувальні дії противника:

«Дається взнаки, що у нас там присутні фортифікаційні споруди та доволі укріплені позиції, що допомагає нашим підрозділам продовжувати здійснювати оборону України, зокрема Донецької області».

При цьому багатьох українців хвилювало питання, чи не буде мати повторення ситуація з облогою Маріуполя та «Азовсталі», зокрема у світлі ситуації на заводі «Азот» у Сєвєродонецьку, де перебувало понад 300 цивільних. Експерт вважає, що українське командування,  вочевидь, винесло уроки з ситуації на «Азовсталі»:

«З Маріуполем ситуацію на заводі «Азот» у Сєвєродонецьку поєднував лише той факт, що і там, і там українські захисники обрали промислове підприємство з метою захисту цивільних громадян, які там ховались у бомбосховищі, і для свого власного захисту та утримання оборонних позицій. Але Сєвєродонецьк перебував не в суцільному оточенні, сполучення та забезпечення наших військових там не було втрачено».

Олександр Мусієнко переконаний, що більше такого масштабу оточень чи котлів вище військове командування України не допустить: 

«В української армії вже є певний досвід того, якими методами воює росія. Метод створення котлів та оточень — це один з їхніх ключових методів».

Ще одним з ворожих методів ведення війни та особливістю, яка визначає перебіг військових дій на сході країни, називають посилене використання артилерії окупантами. Саме цим, за словами Олександра, пояснюється висловлювання генерала Марка Міллі, голови Об'єднаного комітету начальників штабів США, що військові дії на Донбасі зараз нагадують Першу Світову, а не Другу Світову війну.

«Першу Світову війну прозвали «окопна війна». Тоді активно застосовувалась артилерія: кожна зі сторін таким чином намагалась вирівняти лінію фронту, здобути для себе кращі позиції, фактично «продавлювала» противника, і потім вже просуватись кудись вперед. Через це протистояння іноді затягувалося в часі, тому що жодна зі сторін не могла здобути значущу перевагу, щоб здійснювати серйозні прориви», — розповідає експерт.

Як на воєнні дії впливає сезонність, історичний досвід та втрати окупантів

Окрім таких чинників, як застосування артилерії та знання методів ведення війни противником, на перебіг російсько-української війни, зокрема, і на сході України, впливає сезонність. Щоправда, це не стосується боїв у межах міст, як це було в Сєвєродонецьку. 

«Танки не можуть рухатись місцевістю, коли дощова осінь або зима не дуже холодна, бо пересуваються тільки по твердих поверхнях. Так само заїхати в поле якійсь реактивній системі — «Ураган» чи «Смерч», коли несприятливі погодні умови, набагато важче, треба шукати інші позиції», — пояснює Олександр Мусієнко.

На думку експерта, зараз нашою перевагою є зелені насадження, «зеленка», в якій наші мобільні групи діють значно впевненіше від ворожих. Також наші Збройні Сили можуть використовувати методи ведення війн та історичний досвід інших армій світу.

«Ми можемо взяти досвід Ізраїлю, який менший за розміром, але не був готовий здаватися. Хорвати зазнавали агресії з боку більшої колишньої Югославії, що мала більше населення, більшу армію, більше зброї. Вони так само об’єднувались у групи самооборони, народного спротиву, які чинили опір агресору. Можна навіть порівняти цю війну з американською Війною за незалежність, коли Сполучені Штати захотіли стати вільною, успішною демократичною державою, а їх не відпускала Британська імперія», — стверджує Олександр Мусієнко.

Але, попри професійність української армії та велику кількість втрат окупантів, про переломний момент у війні, впевнений експерт, говорити ще зарано. За його оцінками, поки цифра вбитих російських військових не перевалить за 50 000, марно сподіватись, що щось вплине на рішення російського керівництва припинили збройну агресію.