Як один пряничний будиночок зміг змінити все життя сєвєродонеччанки

Усе почалося з бажання здивувати сім'ю

Анна розповіла, що якось у декреті напередодні Нового року їй захотілося зробити незвичайне свято для сім'ї. За її словами, на той момент дитина вже підросла і з'явився час для творчості. 

«Ідея до мене прийшла 28 грудня 2013 року. Я хотіла зробити щось таке, чого ще ніколи не було у нашій родині. Я побачила в інтернеті фотографію пряничного будиночка. Подумала: “Ось цим я і дивуватиму!”» — ділиться з нами майстриня. 

Вона доповнила, що тоді поставила собі планку: вирішила зробити великий виріб із пряників. 

«Прикрасила будинок як змогла. Звичайно, він вийшов не ідеальним, але це було дійсно від душі. Рідних здивувати вийшло. Вони були в захваті», — згадує Анна.

«Зроблено з любов'ю»

Сєвєродонеччанка поділилася, що якось у соцмережах вона дізналася про майбутню виставку «Зроблено з любов'ю», де майстри міста мали представляти свої роботи. Виставка була присвячена дню закоханих та проводилася у ТЦ «Джаз».

«Я подумала: “Вау, а чому б мені не піти з пряниками”. Мені здавалося, що я відкриваю Америку: ще ніхто у Сєвєродонецьку не займався пряниками. А до мене прийшла така ідея», — зізнається Анна.  

Майстриня розповіла, що на виставці вона справді виявилася єдиною, хто займався пряниками. 

«Тоді на просторах інтернету цього не було: не було відеоуроків, майстер-класів, як зараз. А якщо траплялися пряники, то це були класичні пряники, розписані білою глазур'ю. Тому для людей це була така дивина», — пояснює вона.

За словами Анни, на виставку вона прийшла із двома ящиками пряникових виробів. Того дня вона все продала. 

«Пам'ятаю, як до мене підходили юрби й казали: “Вау, клас!”. Тоді звичайно заряд я отримала неймовірний. Я розуміла, що знайшла те, що мене запалює зсередини. І це мені подобається», — ділиться з нами кондитерка.

«Творчість не припинялася ніколи»

Майстриня пряників розповіла, що в ті роки продажі в соцмережах ще не були розвинені. 

«Я ходила на всі виставки “Зроблено з любов'ю” та із задоволенням готувалася до них. Тоді я жила коштом виставок», — каже кондитерка. 

 Анна поділилася, що у вересні 2015-го року у родині з'явилася друга дитина. 

«21 вересня у мене народився малюк, 23-го мене виписали, а вже 24-го ввечері я видаю людям замовлення до дня вчителя. З одного боку я мала запал, адже маю свою справу. А з іншого боку, це була відповідальність, тому що люди зробили замовлення заздалегідь, і я не можу їх підвести», — пояснює вона.

Анна поділилася, що малюк багато спав. Це давало змогу багато працювати.

«На новорічній виставці 2016 ми вже були з 10 ящиками пряників. Творчість ніколи не припинялася. Я завжди була у справі», — каже майстриня.

За її словами, згодом напрацювалася клієнтська база, що давало змогу працювати вдома. 

«Були падіння та злети. Щось не виходило, не встигалося. Допомагати не було кому. Бабусь не було. Ми з чоловіком удвох. У нього, крім цього, була своя робота. Часом був страшний розпач через дике недосипання. Але внутрішній вогник у мені не згасав», — ділиться Анна.

Навчала та навчалася сама

Сєвєродонеччанка розповіла, що пізніше почала проводити майстер-класи. На кожному потоці було близько восьми людей. Охочі навчитися пряникового мистецтва приїжджали навіть з інших міст. 

«Прийшли клієнти, які вже давно були зі мною. І коли всі сіли працювати за стіл, від учнів пролунала така фраза: “Боже! Аня, як це тяжко! І чому це так дешево коштує?”», — з усмішкою розповідає кондитерка.

Анна доповнила, що на уроці не було завдання замішувати тісто, приготувати форми та випікати. Надавалися готові матеріали. Треба було замішати глазур. Але й це здалося учням копіткою працею. 

«Одна клієнтка сказала: “Анечко, тепер я вашу працю цінуватиму вдвічі більше!” Це про те, що завжди чужа праця здається набагато легшою, ніж твоя власна”, — зазначає майстриня пряничних будиночків.

Анна поділилася, що два роки тому проходила навчання. Воно проходило у рамках проєкту USAID «Економічні можливості для жінок Східної України» на території громадської платформи «Хочу Буду». 

«Навчання тривало близько місяця. Нас навчали основ ведення бізнесу та правової грамотності», — каже вона.

За словами сєвєродонеччанки, заявку на грант вона подавати не стала, бо настала новорічна метушня, було багато замовлень. Також Анна доповнила, що через рік співвласниця «Хочу Буду» Олена Дубровіна зателефонувала їй з новою пропозицією.

«З'явилася нова можливість для нас подати заявку на грант. Донори зі Норвегії були готові профінансувати нашу ідею. Ми із чоловіком написали бізнес-план. І нам виділили кошти на придбання харчового принтера», — уточнює майстриня.

Вона поділилася, що до принтера вручну розмальовувала кожен пряник. 

«Чужа робота — це завжди здається так легко. Але насправді це так. Я вдячна норвезькому фонду за принтер. Вони полегшили мені роботу та розширили мої можливості», — зазначає Анна.

Майстриня пряникових будиночків розповіла, що вартість самого принтера на той момент становила 28 000 грн. Крім цього в принтер ще потрібна фарба та комплектувальні. 

«В Україні такої техніки ще не було у продажу. Ми замовляли з-за кордону. З принтером моє життя змінилося», — ділиться з нами кондитерка.

«Те, що тішить більше будь-яких заробітків»

Анна розповіла, що хоч другий декрет давно закінчився, але вона продовжує працювати вдома, присвячуючи себе дітям та улюбленій творчій справі. До пряників та пряникових будиночків у її продукцію увійшли також букети із зефіру.

«Я розумію, що це справді те, що мною рухає. Я прокидаюся вранці й за планом потрібно зліпити пряниковий будиночок. І я думаю: “Мене чекає щось цікаве. Що ж у мене вийде зрештою?” І цей азарт зі мною досі», — зазначає майстриня.

Вона поділилася, що особливо надихають відгуки клієнтів, які пишуть про свої позитивні відчуття. 

«Люди кажуть: “Дивно що ви так давно працюєте, а якість пряників не стала гіршою”. Але ми не з тих, хто буде так чинити. Тісто закохало нас в себе за смаковими якостями. Ми нічого не міняли», — говорить кондитерка.

Анна уточнила, що рецепт, який вона взяла вперше, використовує і до цього дня. 

Також Анна доповнила, що не завжди були такі легкі часи й спочатку її задум мало хто підтримував. 

«Коли починала, мене підтримував тільки чоловік. Я йому дуже вдячна. Зараз вже друзі та родичі сприймають мене, як професіонала в цій сфері. Але це довелося доводити часом», — говорить кондитерка. 

Анна розповіла, що пізніше багато хто з її знайомих також пробували зайнятися виготовленням пряників. Але потім кидали.

«Потрібно знайти те, що буде запалювати тебе. І ні в якому разі не здаватися. Довгий час замовлень може бути. Вашу працю дуже часто люди знецінюватимуть. Але не треба впадати у відчай. Важливо пам'ятати, що терпіння і праця все перемагають», — пояснює вона. 

Майстриня пряничних будиночків доповнила, що для неї дуже важливо дарувати людям позитивні емоції. Вона поділилася, що позаминулого року перед новорічними святами передавала партію пряників до будинку дитини. Минулого року це були малозабезпечені сім'ї.

«Цього року я також хочу знайти кілька таких сімей. Хочеться подарувати дітям радість. Подарувати радість дитині, яка нею обділена. Є дітки, які не звикли до подарунків. Для мене зробити пряник — це крапля в морі. А їй ціле щастя. І значить, мій день прожитий не дарма. І це те, що тішить більше за будь-які заробітки», — ділиться з нами Анна.