Репортаж
«Частини міста люди вже бояться»: як росіяни обстрілами «відрізають» Слов’янськ від нормального життя
Російські війська систематично атакують центр Слов’янськ авіабомбами та блокують логістику у віддалені райони. Відсутність транспорту (навіть того, який може довезти до дому в межах міста), постійне дзижчання дронів над головою та вирви замість історичних кварталів — такі умови життя понад 40 тисяч людей.
Від понеділка у кілька мікрорайонів Слов’янська не заїжджають автобуси – «Семенівка» та «Східний» надто ризикові для життя та здоров’я водіїв будь-якого транспорту. Начальник Слов’янської МВА Вадим Лях зауважив, що це вимушене рішення, яке стосувалося питання безпеки людей. Хоча ще раніше з обох мікрорайонів оголосили примусову евакуацію дітей.
«Нам уже важко приїхати: швидка допомога може затримуватись, бо небезпечна ситуація, підвіз продуктів і гуманітарної допомоги – робити це стає усе важче», – зауважив Вадим Лях.
Місцеві кажуть, що постійними атаками окупанти «видавлюють їх із міста», проте досі у Слов’янську живуть понад 40 тисяч цивільних. Умови такі, що доводиться виживати, а звичайна поїздка з роботи додому може бути смертельно небезпечною. Східний Варіант бачив, які умови у місті, чому люди лишаються під обстрілами й що може стати для них «останньою краплею», щоб зважитися на евакуацію.
Люди не бувають у безпеці жодної години
Обидва віддалені від центру мікрорайони небезпечні навіть для цивільних, які пересуваються вулицею пішки. І хоч влада, волонтери та поліція роблять усе можливе, аби якомога швидше вивезти звідти дітей, у мікрорайонах «Семенівка» та «Східний» залишається 34 дитини. Хоча ще наприкінці березня їх було 96, тобто присутність неповнолітніх під обстрілами тих районів суттєво зменшилася за місяць. Однак у решті мікрорайонів Слов’янська дітей багато – їх лишаються тисячі, і допоки примусову евакуацію не оголосять, навряд батьки почнуть масово їх вивозити з прифронту.
«Не буває такого дня, щоб тривоги не було годину хоча б. Вона постійно тут: тільки відбій – і знову щось летить. І найгірше, що ми чуємо: або десь бахає, вибухає щось, або чутно чергу, як дрон намагаються збити. Це страшно. І мені, як мамі дорослих дітей, не подобається, коли я бачу під час обстрілу дітлашню на майданчику, чи просто в місті. Бо по нас прилітають дрони навіть коли ми виходимо в магазин чи спимо, а діти це все бачать. Вони в умовах такої небезпеки живуть, тому я зовсім не розумію їхніх батьків – як можна нехтувати безпекою тих, хто від них залежить?» – розповідає мешканка Слов’янська Юлія.
Жінка зауважує, що значна частина центру Слов’янська вже має сліди, які нагадують, наскільки швидко фронт «поглинає» тил. Це її лякає, бо кожна вирва від ракети чи обпалений дроном асфальт нагадують, що вона може постраждати, поки не евакуювалася з-під фронту.
«Я йду містом, а зліва, справа, згори дірки в будинках, десь пробиті стіни, десь взагалі немає їх. У такому середовищі дуже важко морально, бо воно тисне, що майже щодня прилітає щось нове. На центр взагалі без сліз не можна дивитися, його розносять… Уявіть, яке це життя, якщо в центр міста, у парк чи на ринок, ти не можеш вийти, бо туди може будь-якої секунди прилетіть ракета? А як спати вдома, коли через день обстрілюють будинки? Я не витримую вже, тому речі пакую – і до побачення. Поїду до сестри в Одесу, а далі подивимось», – каже вона.
«Їхати немає куди, але ж і жити хочеться»
Уночі з 20 на 21 квітня окупанти атакували Слов’янськ – знову постраждав центр міста, по якому вони випустили ФАБ-1500 кілька діб тому і зруйнували практично увесь квартал. Після останніх атак центральна частина Слов’янська перетворилася на руїну: замість будинків – вирви, а на місці історичних пам’яток – груди розбитого бетону. Через це місцеві кажуть, що бояться ходити містом, бо немає жодної гарантії, що їх не зачепить або сам вибух, або уламки, які розлітаються в радіусі більш як 200 метрів.
Станіслав Андрійович, 62-річний мешканець, хотів би евакуюватися у більш безпечний регіон, проте йому немає куди їхати: родичів немає, як і знайомих, до яких можна було б тимчасово заселитися. Через це чоловік каже, що нічого не планує наперед – не завжди впевнений, що прокинеться вранці через хаотичні обстріли Слов’янська.
«Я живу в тій частині міста, де дрони постійно над головою. Страшно подивитися в небо, бо птахів менше. Когось попросити, щоб мене підвезли – так ніхто не хоче. страшно. що машину поб’ють. А їхати немає куди. Тому поки тут, а що далі буде – не знаю. Подивимось», – каже чоловік.
Валентина Петрівна, мешканка Слов’янська, зауважує: вона була вимушена кілька місяців тому переїхати до своєї подруги в центр міста, бо її будинок у мікрорайоні «Східному» окупанти розбили ще напередодні зими. Ремонтувати його було неможливо – принаймні силами бабусі та її подруг. Крім того, постійне дзижчання дронів над головою у її мікрорайоні дуже лякало. Тому діти наголосили, щоб вона звідти виїхала. Жінка погодилась на оптимальний варіант – перебути у подруги, допоки дозволяє безпекова ситуація. Тепер же потрібно готуватися до евакуації.
«Син із дочкою дуже переживають, що я тут. Коли прилетіла ракета по центр, вони уже через дві години кричали в телефоні, щоб я їхала, що вони мене заберуть до себе на західну Україну. А я так не хочу, мені вдома добре. Хоча дому мого вже немає», – розповідає пенсіонерка.
Все ж на евакуацію Валентина Петрівна погодилася, донька приїде днями – забрати частину речей, маму та її котика. Без нього вона їхати відмовилася – каже, той її заспокоює, коли спати занадто страшно через вибухи.
До кінця тижня Валентина Петрівна вже може переїхати, проте залишати рідне місто, в якому вона народилася й прожила до своїх 72 років, важко. Подруга, в якої вона живе у Слов’янську, поки що не планує виїжджати, тому розлучатися буде важко, переконана жінка. Проте лишатися під обстрілами дуже боїться, через що погодилася їхати за тисячу кілометрів від Донеччини.
«Я знаю, що там і люди хороші, і мене не ображатимуть. Але як уявляю, що поїду, а більше не зможу повернутися, побачити будинок, посидіти в парку – мені серце стискає. Не хочу їхати, не хочу. Але тут дуже страшно», – зауважує мешканка Слов’янська.
***
Аліна Шевчук
