Репортаж
«Єдине, чим ще не розстрілюють місто – автоматами»: що наразі відбувається у прифронтовому Краматорську
Упродовж 18 квітня Краматорськ сім разів опинявся під обстрілами росіян: від ночі з 17 квітня й до опівночі 19-го місто обстрілювали дронами – «Молніями» та «Геранями», а приміські громади відчули чергові авіаудари. Крім того, Краматорськ все частіше обстрілюють із реактивної артилерії. У таких умовах місто щодня отримує нові руйнування – удари росіян знищують і приватні будинки, й багатоквартирні.
Станом на початок квітня 2026 року в Краматорську проживало близько 58 тисяч людей. Хоча ще на початку 2025 року населення оцінювали приблизно у 80 тисяч мешканців, а до початку повномасштабного вторгнення у Краматорську жило близько 200 тисяч жителів.
Зараз мікрорайони міста, які постійно потрапляють під обстріли, досі не спустіли настільки, як їхні «попередники» – інші прифронтові міста, на які насувається лінія зіткнення.
Східний Варіант бачив, як живуть люди за кілька кілометрів від «сірої зони».
У Краматорську гинуть діти через атаки на місто
Владислав Січкар, краматорець і батько двох дітей, зауважує: на місто сумно дивитися тим, хто у ньому хоча б кілька років прожив. Досі по центральних дорогах міста немає сіток, хоча дрони на оптоволокні долітають сюди. Евакуація з дітьми також не оголошена – у Краматорську досі близько трьох тисяч дітей. Щодня місто потерпає від хаотичних обстрілів по цивільній інфраструктурі, тож щоденно неповнолітні живуть в умовах смертельної небезпеки.
«Сітки тягнуть, але буквально днями FPV атакувала машину бригади, яка тягнула сітки уздовж дороги. Удар був прицільний і, чесно кажучи, цього вже треба очікувати, бо з сітками дуже довго тягнули. Тепер питання не тільки до робочих, які в небезпеці, бо затягують дороги. Поруч з ними ходять люди, діти. І по кожному може прилетіти, від цього в Краматорську більше ніхто не застрахований», – каже мешканець Краматорська.
Наприкінці березня у Краматорську від ворожого обстрілу загинув тринадцятирічний Максим Теліуса. Після того, 3 квітня, російські окупанти скинули на місто чотири керовані авіабомби ФАБ-250. Тоді був поранений 16-річний хлопець, який отримав вкрай важкі поранення і, попри зусилля лікарів врятувати його життя, помер у реанімації того ж вечора.
Владислав Січкар підкреслює: вже зараз необхідно ухвалювати рішення, яке дозволить більш безпечно вивезти дітей з області, врятувавши цим їхні життя. За його словами, примусова евакуація має початися найближчим часом, оскільки будь-яке ущільнення обстрілів по Краматорську може стати трагічним днем для кількох тисяч родин.
«Мої діти з дружиною виїхали з Краматорська ще у 2024 році, коли стало зрозуміло, що на Покровськ росіяни підуть. Зібрали речі, вивіз їх поїздом, більшість сумок відправили поштою. Зараз вони під Черкасами, у невеликому місті. Не дуже популярному, але квартиру орендуємо за 5 тисяч гривень. Робота дружини є – працює продавцем у магазині біля дому, планує закінчити курси й піти працювати в перукарню. Гуманітарну допомогу отримує, діти ходять у нормальну школу. Тому коли мені в Краматорську кажуть, що виїхати немає куди, дуже дорого і взагалі немає варіантів, хочеться покрутити пальцем біля голови. Дорослі не хочуть їхати – нехай лишаються, це їх життя, їх смерть. А про дітей вони зобов’язані дбати», – каже чоловік.
Краматорець наголошує, що зараз на дитячих майданчиках досі гуляють сотні маленьких дітей, підлітки гуляють містом зграйками. При цьому під час обстрілів чи повітряної загрози нікуди не ховаються. Шансів загинути з такою безпечністю – вдосталь.
«По Краматорську вже прилітають касети, артилерія, ФАБи й КАБи. Про дрони я взагалі мовчу – оптоволокно в самому місті знаходять. Єдине, чим ще не розстрілюють місто – автоматами. То чи доживуть ті діти до моменту, коли тут нарешті оголосять примусову евакуацію? Маю великі сумніви», – обурюється Владислав Січкар.
«Робіть щось самі для себе й своїх дітей»
Мешканка Краматорська Аліна Корнійчук, матір двох дітей, додає, що від зволікання з евакуацією у людей гроші не з’являться – принаймні на її досвіді такого не сталося жодного разу. А ризик загинути під обстрілом під час сну у своєму ліжку більшає з кожним днем.
«Від того, що люди сидітимуть до останнього, як у Костянтинівці, знайдуться гроші? Ні. Зате потім будуть команди роздавати волонтерам: «машину піджени, тоді виїду». Там люди теж кричали, що не виїдуть, а тепер, коли страшно, навіть без грошей готові абикуди їхати. А матері, яка втратила цього місяця дитину? Думаю, тепер їй гроші взагалі не потрібні», – наголошує жінка.
Аліна родом з Костянтинівки. Жила у Краматорську до літа 2025 року. Додає, що з початку повномасштабного вторгнення «по копійці складала», щоб її діти жили. Тому коли ситуація погіршилася – родина переїхала на захід України.
«Ніхто тут не кусається, за мову не чіпляється. Роботу я шукала одразу – ще перед тим, як переїздити. І вона є. Її немає тільки для тих, хто не хоче працювати. Я сама шукали житло й роботу, а не хтось за мене це робив. Тому хто хоче – той шукає можливість, хто не хоче – шукає причину. Це я кажу і про мам-одиначок, і про пенсіонерів, і про людей, які кажуть «та ще посидимо», а потім дороги їх трупами устелені. Цінуйте життя своє, своїх дітей. Робіть щось самі й не думайте, що вам хтось щось винен», – переконана переселенка.
Страшно жити з дитиною, коли над дитячим майданчиком літають дрони
Максим, краматорець, з дня на день планує виїхати у Полтавську область. Речі вже запаковані, про евакуацію він домовився з волонтерами. Спершу думав винаймати приватного перевізника й вантажити речі в їхню машину, але згодом сконтактував з іншою сім’єю, яку теж будуть евакуйовувати. Зрештою, погодився на евакуацію з ними. Вона обійдеться в рази дешевше, а чекати на виїзд потрібно на кілька днів менше, аніж пропонували водії бусів. Житло чоловік уже знайшов — поруч школа для доньки та сина, приязні сусіди, з якими родина встигла познайомитися.
Максим каже, що до рішення виїхати вони з дружиною йшли дуже довго, неодноразово сперечалися, чи настав «саме той момент», коли час евакуюватися. Але коли центр Краматорська почали розбивати авіацією, вони одностайно вирішили, що тягнути немає куди.
«Ми довго розкачувалися, сподівалися, що не доведеться. Навіть на Новий рік ще були впевнені, що зустрінемо тут літо. Але по вулиці страшно ходить: повертаємося з малою додому, а над головою дзижчить дрон. Кілька секунд – і вибух у нашому мікрорайоні. А відстань мінімальна. Уламки, якісь залізяки – все може долетіти», – пояснює чоловік.
Максим каже, що у перші місяці повномасштабки вони з дружиною навіть не уявляли, що їм доведеться виїхати з Краматорська. Були переконані, що війна закінчиться. Проте коли бойові дії почали набирати обертів, а згодом перетворилися на перегони у сфері БпЛА, надії зникли. Через це останні пів року вони шукали невелике місто в центрі України, яке б було відносно бюджетним для життя. Знайшли в середині березня, а наприкінці квітня планують туди перевезти найбільше речей, частину техніки. Рідних та друзів він теж переконує, що потрібно виїжджати з регіону, допоки така можливість іще є.
«Майже у всіх людей зараз є інтернет. У тих, в кого діти, так точно. То сідайте, шукайте по соцмережах житло, роботу. Можна знайти варіанти навіть за кордоном, з фінансовою допомогою. Так, треба буде вчити нову мову. А як вони хочуть, щоб їм просто оплачували життя в іншій країні?.. По Україні дуже багато варіантів, де можна жити. У сільрадах пропонують пусті будинки, ми відмовилися від двох варіантів, бо вирішили орендувати за гроші квартиру. Але пропозиції були. Тому, поки є час, шукайте їх, розглядайте, готуйтеся. Бо доля міста очевидна», – радить краматорець.
Евакуація триває
Звернутися щодо евакуації з Донецької області можна за наступними контактами:
- Гаряча лінія Донецької ОВА: 0–800–500–121, 38073–050–01–21
- Для евакуації осіб з інвалідністю слід телефонувати: 0–800–332–614
***
Інга Павлій
