Як українські правозахисники відстоюють у судах права мешканців Донбасу

Добитися виплати зарплати чи пенсії за 2014 рік. Домогтися надання статусу постраждалого від війни. В українських адміністративних судах з’являється все більше справ стосовно людей, які так чи інакше постраждали від російської агресії на Луганщині та Донеччині. «Східний варіант» розпитав правозахисників, над якими справами вони нині працюють.

Коли люди, постраждалі від російської агресії на сході України, не можуть самостійно захистити свої права та отримати гарантії від держави, вони звертаються до правозахисників. Ті, своєю чергою, готують позови до суду.

У цій статті ми розповімо про кілька категорій справ, над якими зараз працюють правозахисники в інтересах постраждалих від війни українців.

Статус жертви торгівлі людьми

Людей, які були в полоні проросійських бойовиків на початку агресії, часто схиляли до примусової праці. І за українським, і за міжнародним законодавством примусова праця — це елемент торгівлі людьми. А відтак постраждалі можуть отримати відповідний статус. Він передбачає соціальну допомогу в розмірі трьох прожиткових мінімумів — близько 7,5 тисяч грн. А також певні соціальні гарантії.

«Не дивлячись на те, що держава прописала в законодавстві доволі простий і прозорий механізм отримання цього статусу, і активно запрошує постраждалих оформлювати його, однак багатьом людям таки відмовляють», — говорить голова ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Володимир Щербаченко.

Юристи організації мали три подібних кейси. І у всіх трьох отримали позитивні рішення судів. Суди зобов'язали Мінсоцполітики надати людям статус постраждалих від торгівлі людьми. Два рішення вже виконані.

Процедура отримання цього статусу така: людина звертається в місцеву адміністрацію за місцем проживання. Профільне управління адміністрації формує пакет документів і відправляє ці документи в Мінсоцполітики. На основі цих документів міністерство приймає рішення.

«Там підстав для відмови не так вже й багато. І до колишніх цивільних полонених небагато вимог. Доводити людина нічого не має. Якщо вона дає переконливі розумні пояснення, то немає підстав їй відмовляти у наданні такої допомоги з боку держави. Це прописано в кількох міжнародних договорах. Але на практиці відбувається не так», — говорить Володимир Щербаченко.

Причин відмови ані самі колишні заручники, ані правозахисники зрозуміти не можуть, бо свої рішення представники влади часто не мотивують, а дають лише абстрактні пояснення, що документи не відповідають вимогам законодавства.

Статус постраждалих від збройної агресії

Юрист ГО «Блакитний птах» Віталій Хекало говорить, що у своїй роботі організація намагається запобігти або розв'язати проблему без суду. Однак, це не завжди вдається.

«Часто органи влади перекладають відповідальність один на одного. Наприклад, для отримання грошової допомоги звільненими заручниками, міжвідомча комісія при Мінреінтеграції має визнати цих осіб такими, що постраждали від збройної агресії. Мінреінтеграції не виносить частину заяв на розгляд комісії та киває на СБУ. Своєю чергою в СБУ, де звільнених заручників допитують і вони є потерпілими у кримінальних провадженнях щодо полону, радять звертатися до суду встановлювати вже відомий факт», — пояснює Віталій Хекало.

Суд може не розглядати такі заяви, оскільки Мінреінтеграції та СБУ перекладають на нього свої обов’язки. А якщо подати до суду позов про бездіяльність органів влади, то такі справи суди розглядають місяцями, а то й роками. Поки суд прийме позитивне рішення, порядок допомоги колишнім заручникам може змінитися і рішення втратить актуальність.

Статус постраждалих від збройної агресії проти України дає людям, звільненим з полону чи незаконного затримання, можливість претендувати на одноразову соціальну виплату в розмірі 100 тисяч гривень. А ось відмова профільної комісії в наданні такого статусу фактично означає, що людина нічого не отримає від держави після свого перебування в заручниках.

«У мене була клієнтка, яку звільнили з заручників, але їй не надали статус постраждалої від збройної агресії. Там було абсолютно немотивоване рішення комісії і суд першої інстанції став на наш бік. Однак, суд не може приймати рішення за комісію, він лише зобов’язав переглянути, видати мотивоване рішення», — розповідає «Східному варіанту» юристка правозахисної групи «Січ» Юлія Полєхіна.

За словами правозахисниці, жінка була звільнена з полону за офіційною процедурою у 2019 році. А тому, на її думку, підстав відмовляти колишній заручниці проросійських бойовиків у комісії не було.

«Людина з Луганська. Вона втратила повністю все майно. Приїхала на підконтрольну Україні територію практично без речей. І звичайно ж, у неї були проблеми зі здоров’ям. А тут ще й ситуація, коли їй відмовляють в отриманні статусу», — говорить Юлія Полєхіна.

Борги за заробітну плату

Після початку російської агресії в Луганській та Донецькій областях переважна більшість місцевих навіть не припускали, якими можуть бути масштаби цієї агресії. А відтак, очікували, що бойові дії невдовзі припиняться — продовжували жити в регіонах і, відповідно, працювати.

У листопаді 2014 року уряд ухвалив рішення припинити фінансування державних установ на окупованій території.

Та, як розповів «Східному варіанту» засновник «Східної правозахисної групи» Павло Лисянський, багато працівників держустанов на Луганщині та Донеччині перестали отримувати заробітну плату ще з травня. На момент, коли вони приймали рішення про виїзд з окупації, вони вже по кілька місяців не отримували заробітну плату.

Правозахисник уточнює, що мова йде про установи, які фінансувалися з міністерств.

«Таких людей десятки тисяч. І я один серед них. Я працював заступником директора, а потім виконувачем обов’язків директора на шахті під Дебальцевим. Всі працювали без зарплати, нам казали: ось зараз, зараз, почекайте. Всі чекали. Ми там багато чого пережили. Але офіційно для України ми вважаємось такими, що не працювали цей час», — розповів Павло Лисянський.

Борг за заробітну плату — це лише одна складова проблеми, зазначає Павло. Крім цього, люди не отримали також і зарахування у трудовий стаж за цей період.

«Нещодавно я взяв довідку з пенсійного фонду. У ній зазначено, що я не працював у цей час. Хоча запис у трудовій книжці у мене є», — говорить правозахисник.

За словами Павла Лисянського, його організація вже зібрала близько 200 людей, які опинилися в такій ситуації. Щодо них готуватимуть позови до адміністративних судів.

А за одним із позовів уже є судове рішення. Воно на користь позивача.

«Це прецендент», — зазначив Лисянський. А відтак є великий шанс, що інші суди теж за аналогією можуть приймати рішення на користь людей.

Встановлення факту перебування в заручниках

І наостанок, ще одна категорія справ, якою займаються правозахисники.

Як розповів Володимир Щербаченко, цивільні полонені звертаються до суду і просять встановити факт свого перебування в полоні за певний період. Ці справи є фактовими та розглядаються без відповідача.

«Суди, як правило, задовольняють позови, йдуть назустріч людям», — говорить Володимир Щербаченко.

Поки особливої потреби в отриманні такого судового рішення немає, однак, говорять правозахисники, люди часто дивляться на майбутнє. Вони припускають, що можуть з’явитися нові державні програми підтримки, які допомагатимуть колишнім заручникам. І буде добре, якщо вони швидко зможуть довести державі, що дійсно постраждали від проросійських бойовиків та перебували у полоні.

Читайте також: "Щодня ми чуємо сотні голосів та історій". Як правозахисники впливають на реінтеграцію Донбасу

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

6259