Слідами класиків. Чим Слов'янськ здивує туристів

Найпопулярніший спосіб дістатися Слов'янська — поїзд. На залізничному вокзалі вас відразу ж зустріне згадка про причетність до життя міста відомих класиків: «Тут, на станції Слов'янськ, 1891 року працював монтером з ремонту залізниці великий пролетарський письменник Максим Горький".

Ця табличка красується на будівлі з 1966 року. Ще до того як стати відомим драматургом Максимом Горьким, Олексій Пєшков (так насправді звуть письменника) працював на станції Слов'янськ залізничником. Саме тоді починається його літературна кар'єра: на рубежі 1890-1900-х рр. Горький пише ряд творів в неоромантичній манері.

Майбутній публіцист жив з робочими в казармі. Тривало це недовго за часів його «бродячої» молодості. Незабаром Пєшков поїхав на станцію Близнюки, де працював нічним сторожем.

За радянських часів слов'янська газета публікувала спогади місцевих жителів, кому довелося особисто спілкуватися з письменником.

Дорогою з вокзалу в центр міста ви зустрінете пам'ятник, а точніше бюст Антону Павловичу Чехову. Він був відкритий 4 червня 1955 на перетині вулиць Льва Толстого і Центральної. На цьому місці, поруч з міським ринком, вже багато років кипить вулична торгівля. У вихідні дні під пам'ятником можна зустріти букіністів.

Місцеві жителі пишаються згадками міста в листах і творах Чехова. Спочатку відомий письменник описує Слов'янськ як «глухе невпорядковане місто», потім думка змінюється й Антон Павлович навіть хоче оселитися тут на літній час.

Навесні 1887 Чехов дорогою у Святогірськ переночував в Слов'янську. Ось як він описує місто в листі до своєї сестри Марії:

«… Місто — щось на кшталт гоголівського Миргорода; є перукарня і годинниковий майстер, стало бути, можна розраховувати, що років через тисячу в Слов'янську буде і телефон. На стінах і парканах розвішані афіші звіринця, під парканами екскременти й реп'яхи, на запорошених і зелених вулицях гуляють свинки, корівки та інша домашня тварина. Будинки визирають привітно і ласкаво, на манір благодушних бабусь; мостові м'які, вулиці широкі, в повітрі пахне бузком і акацією; в далечі доноситься спів солов'я, квакання жаб, гавкіт, гармоніка, вереск якоїсь баби…»

Як згадував брат письменника, Антону Павловичу потрібні були нові сюжети та натхнення. Він підозріло кашляв і все частіше говорив про Святі гори в Харківській губернії. Заведено вважати, що враження від поїздки у Святогірськ послужили Чехову основою для оповідань «Перекотиполе» і «Святою вночі». А прототипом героя оповідання «Перекотиполе» Олександра Івановича був реальна людина — Андрій Миколайович Сурат, з яким письменник познайомився у Святих горах.

У листах рідним Чехов так описує Святогірськ: «Місце незвичайно красиве та оригінальне: монастир на березі річки Дінця біля підніжжя величезної білої скелі, на якій, пробиваючись і нависаючи один над одним, громадяться садки, дуби та вікові сосни. Здається, що деревам тісно на скелі й що якась сила випирає їх вгору і вгору…  Сосни буквально висять в повітрі й, того гляди, впадуть. Зозулі та солов'ї не замовкають ні вдень, ні вночі…».

Зберігся один з листів, в якому Антон Чехов просить знайти йому в Слов'янську будинок в оренду:

«А. Л. Селівановій

6 лютого 1888 р. Москва.

Найдобріша землячко! Бувши обтяжений численним сімейством, звертаюся до Вас з покірним проханням. Моя сім'я у що б то не стало хоче провести це літо ближче до Вас, тобто на півдні. На сімейній раді ми обрали для майбутнього літа своєю резиденцією місто Слов'янськ.

Мені пам'ятається, що враження на мене Ви справили в Слов'янську (я тоді хотів кинутися під поїзд). Стало бути, Вам Слов'янськ більш-менш відомий. Чи не могли б Ви шляхом розпитувань Ваших знайомих, прихильників і шанувальників (директорів, інспекторів, завідувачів господарств та інших великих світу цього) дізнатися, чи немає в Слов'янську або близько приміщення, що підходить для моєї сім'ї ? Нам потрібен будинок або садиба за можливості дешевше, за можливості з меблями, неодмінно близько до води, неодмінно з тінню. Голубонько, якби Ви дізналися, порознюхали та запитали, то Ви зробили б щасливими всіх дачних мужів. Якщо немає відповідного приміщення в Слов'янську, то я готовий жити близько, але неодмінно в тіні та обов'язково поблизу залізничної станції. На гроші скупий я не буду, але Ви сховайте від усього світу, що я мільйонер, і, якщо Ви не проти допомогти мені, дізнавайтеся про такі замки та вілли, які перш за все недорогі. Чекаю від Вас відповіді найшвидшим часом.

Вашу вітальну телеграму я отримав о четвертій годині ранку. Злочинниця! Мене розбудили, і я, вибачте на слові, босоніж повинен був стрибати по холодній підлозі до столу, щоб розписатися. Але у всякому разі сердечно дякую за пам'ять і міцно тисну Вам руку.

Право, у Вас так багато шанувальників, що Вам не важко буде дізнатися, чи можемо ми мати приміщення в Слов'янську чи ні. Для нас досить 4 5 кімнат.

Якщо ми житимемо на півдні, то, сподіваюся, Ви не будете приїжджати до нас, інакше ми зіп’ємося. Пожалійте нас!

Після Вас, тобто після того, як Ви поїхали, в будинку у нас дня три відчувалася порожнеча.

Будьте здорові, щасливі, багаті грошима і шанувальниками.

Дозвольте мені зостатися

Смиренним дачним мужем

А. Чехов».

У вже зрілому віці Чехов писав: «Донецький степ я люблю і колись відчував себе в ньому, як вдома, і знав там кожну балочку».

«С. А. ПЕТРОВУ (єпископу Сергію) 3 травня 1903 г. Москва.

Вибачте, Ваше преосвященство, без вини винний перед Вами: Ваш лист не застав мене в Ялті, а тим часом він такий важливий, на Ваші питання потрібні швидкі відповіді! Ймовірно, всі потрібні відомості Ви вже отримали, я запізнився, але все-таки я відповідаю, ану ж згодиться хоч один рядок. Перш за все, куди їхати Вам — в Слов'янськ або в Саки. Ви написали мені, що у Вас ревматизм, що у Вас погане серце, тим часом ревматизми різні бувають і погане серце — це дуже невизначено. Суглобовий ревматизм, ломота в кістках, м'язовий ревматизм? Мені здається, що лікування в Саках для Вас безпечно, адже Ви ще молоді та пороку серця, сподіваюся, ще не нажили, а якщо і є порок, то він компенсований, у Ваші роки він не представляє небезпечного. Початок сезону в Саках — 1 червня, в Слов'янську — 20 травня. У Саках я не був, але, наскільки можу судити з розповідей, в Слов'янську жити приємніше, не так нудно. У Слов'янську зеленіше, там близько Святі Гори — чарівне місце. Але куди б Ви не поїхали, все одно, пройде місяць-другий і Ви себе не впізнаєте, здоров'я Ваше видужає дуже. У Саках є дуже хороший лікар, на прізвище Мінят. У Слов'янську практикують харківські лікарі, є поміж них й професори».

На момент перебування в Слов'янську Антону Чехову було 27 років. Він зупинявся в готелі «Одеса», розташованому на вулиці Бахмутська (зараз це будівля на вул. Свободи, 6). Перший в місті готель був побудований 1876 року і належав І. І. Куликову. Коли в ньому побував Чехов, вартість номерів була 50 копійок, 75 копійок і 1 рубль. При готелі працював ресторан з більярдом. Відомо, що Антон Чехов заходив в перукарню Тихонова і годинникову майстерню Усватова, встиг відвідати бібліотеку Гунченка і прогулятися в міському саду Тільмана (надалі парк Шовковичний).

У липні 1954 року на будівлі колишнього готелю «Одеса» урочисто відкрили меморіальну дошку з написом «Тут 1887 року жив великий російський письменник Антон Павлович Чехов. Липень 1954». В кінці 60-х років старовинну будівлю знесли. Зараз на першому поверсі тут розташовуються відділення банків «ПУМБ» і «Аваль». Доля «чеховської» пам'ятної дошки невідома.

У цьому ж готелі десятьма роками раніше зупинявся знаменитий театральний режисер Костянтин Сергійович Станіславський (справжнє прізвище — Алексєєв). У своїх щоденниках засновник знаменитої акторської системи дуже докладно описує Слов'янськ. Ось що зазначено в записах 1876-1878 років:

«У середу на Великодня 1878 року доктор сказав матусі, що як їй, так і Любі й всім нам було б дуже корисно провести літо в Слов'янську. Папаша в той же день вирішив відправитися в п'ятницю в Слов'янськ, щоб подивитися, чи можна виконати це підприємство. У п'ятницю о першій годині дня папаша, Володя, я і Петро (лакей) вирушили з кур'єрським поїздом…  

Місто Слов'янськ можна вірніше назвати великим селом, оскільки тільки в центрі його можна знайти кам'яні будинки. Ми зупинилися в готелі «Одеса», який більш схожий на заїжджий двір, ніж на готель. Там ми вмилися, випили чай, і коли приїхав пан Санжаревський, тамтешній лікар, ми вирушили дивитися дачі. Перш за все дачу Михайловського, яка виявилася негідною, а потім Потєхіна. Остання представляла одну незручність, що вона була без печей.

Ця дача оточена лісом. У кількох сажнях від неї знаходиться велика будівля, в якій вечорами збираються і грають в карти або танцюють. На протилежному боці лежить соляний ставок з безліччю купалень. Від нього неприємно пахне, і плаває безліч інфузорій. Ми пройшлися також лісом, в якому прірва ящірок всяких сортів.

Дорогою до готелю ми зупинилися подивитися два соляних заводи. Один — доктора Санжаревського, інший — купця Михайловського. У першому видобувається сіль, у другому тільки соляний розчин. На заводі Михайловського облаштовані величезні печі, на яких поставлені котли з соляною водою, яка нагрівається і випаровується, залишаючи одну сіль. На іншому ж прорито 10 поглиблення до 1,2 сажня. З цього отвору ллється вода, з якої готується соляний розчин.

О четвертій годині ми поїхали на станцію, де й обідали. Нам треба було чекати поїзда до дев'яти годин».

На Слов'янському курорті бували багато відомих особистостей. 1873 року лікування племінниці в оздоровниці описує російський поет-лірик, перекладач і мемуарист Афанасій Фет. Класик і сам провів літо в Слов'янську.

«… Відпустив дружину, Олю і гувернантку в Слов'янськ, обіцяли писати на другий день, а ось тиждень, а ні рядка. Завтра пошлю телеграму… 

… Думаю 2-го, якщо палець пустить, в Слов'янськ, де, кажуть, собака божеволіє від кількості куріпок і стрепетів»

«… Що бідна Оля страждала на золотуху, в цьому не могло бути ні найменшого сумніву, і що найкращим засобом проти цієї хвороби є Слов'янські води, — не менш безсумнівно. Впевнений, що ніякий серйозний лікар не в змозі сказати в цьому випадку чогось іншого, ми зважилися відправити дівчинку в Слов'янське купання, і в другій половині травня дружина моя повезла і влаштувала Олю біля мінерального джерела разом з Надією Алекс., Регіною і їх покоївкою…»

«… Бажаючи особисто ознайомитися з ходом лікування племінниці, я відправився в Слов'янськ, де знайшов дівчинку більш свіжою та здоровою на вигляд; проте головний лікар на водах сказав мені, що, для досконалого оздоровлення Олі, їй необхідно і наступного року повторити Слов'янські купання».

«На водах я, з одного боку користуючись повною свободою, з захопленням віддавався чудовому полюванню на куріпок, а з іншого — познайомився зі старенькою Казаковою, давно овдовіла і привезла онучок до Слов'янських купань. Здається, що вона і сама знаходила для себе води корисними».

А ось письменнику Миколі Островському, відомому за романом «Як гартувалася сталь», з лікуванням на Слов'янському курорті пощастило менше:

«Діагноз Островського і їм був неясний. Два місяці його лікують грязьовими аплікаціями та ваннами. Він повертається до Харкова, а потім, разом з М.І.Ситенко, їде в Слов'янськ, де йому знову призначають грязьові процедури, які він переносить дуже важко. наш невигадливий сервіс вдарив його в прямому сенсі — санітари упустили його з носилок і Островський вивихнув плечовий суглоб. Зі Слов'янська вже на милицях він повернувся до Харкова».

Спочатку описував свій приїзд так:

«... Живу на дачі (колишня Івана Апаренка) у двох кімнатах один. Поруч з Ситенком (особистий лікар). Дирекція пішла на зустріч. Виділила безплатну кімнату. Їжа 30 рублів на місяць. Тричі харчуватися в їдальні боязко. Вартість — копійки. Поки що, як в таборі живу, лише матрац на ліжку. Вночі холодно — сплю, не роздягаючись. Немає ні ковдри, ні простирадла. Але все владнається через 2-3 дні, а поки так переб'юся, бувало й гірше…  Сподіваюся потрапити в санаторій і жити по-людськи».

Через кілька днів Островський був переведений в санаторій «Південний». На курорті він перебував з 2 по 30 вересня 1925 року.

Островський страждав на важку хворобу суглобів, яка розвинулася внаслідок перенесеного тифу. А з 1927-го він уже був прикутий до ліжка — суглоби майже не рухалися, лікарі передбачили сліпоту. Свої твори письменник диктував дружині.

«У мене, на жаль, немає нічого світлого, щоб я міг тобі похвалитися. У мене до всієї бузі колишньої додалося наступне: права рука, яку я вивихнув в Слов'янську, зрослася з плечем і тепер нерухома. Це для мене дуже важко, тому що забирає останню можливість ходити, хоч на милицях. Тепер я лежу і не рухаюся…»(Харків. 13 лютого 1926 р.)

Подорож до Слов'янська Островський чекав з нетерпінням. Ось що він писав у листі своєму братові Миті:

«Так, повідомляю тобі новину: я, за постановою професора, повинен їхати на курорт. Вчора пройшов комісію відбору на курорти. Завтра дізнаюся, куди поїду. Професор з 15 травня завжди працює на курорті в Слов'янську, де завідує хірургічним відділом курорту. Він хотів, щоб я теж туди їхав, щоб він зміг мене спостерігати. Я отримав від нього папірець, що мене бажано послати в Слов'янськ. Я, напевно, туди потраплю. Для комісії мене підняли за пару днів вперед на ноги, і я зможу ходити.

Ось, любий, як добре справи. Про що я думав, все здійснилося. На курорті я, можливо, буду не один місяць, а три. Професор каже: “Я Вас не відпущу з курорту до тих пір, поки це буде потрібно”. Все добре, любий. А про відрізання ніг не може бути й мови. Ех, і відпочину я там!»

Мало хто знає, але саме на Слов'янському курорті дебютував знаменитий віолончеліст і диригент Мстислав Ростропович.

«У дитинстві (крім Москви) я знав два міста — Оренбург і Слов'янськ. Оренбург — тому що мама з нього родом, та й рідня вся була там. Слов'янськ — по волі випадку», — згадував Ростропович.

Влітку 1940 року в Слов'янську його батько, Леопольд Вітольдович, очолював віолончельну групу курортного симфонічного оркестру. І саме там 13-річний Мстислав вперше в житті виступив публічно, зігравши концерт для віолончелі з оркестром Сен-Санса.

Знову в Слов'янськ Ростропович приїхав 60 років тому. Тоді музикантові надали звання Почесного громадянина Слов'янська.

На вокзалі знаменитість зустрічали близько двох тисяч осіб. Всі тримали квіти, а коли побачили маестро, вибухнули оплесками. Крім пресконференції з журналістами маестро зустрівся з учнями та викладачами музичної школи (зараз Школа мистецтв).

«Ось я приїхав сюди, до вас. Відчуваю, що мій дім і моя батьківщина — тут. Я мав 11 квартир в різних країнах світу. Після чого мені Галина сказала: “Якщо купиш ще одну — розлучуся з тобою негайно”. Приїжджаю в Індію. Там так добре, так красиво! Іду вулицею, думаю: чорт, може, кімнатку взяти? Ось я зараз тут, так придивляюсь: може, в Слов'янську теж?», — зізнавався музикант.

У ДК ім. Леніна Ростропович прийняв з рук міського голови диплом і стрічку Почесного громадянина Слов'янська. Він хвацько випив на очах здивованої публіки чарку горілки, яку за старовинним звичаєм запорізьких козаків йому піднесли на шаблі артисти ансамблю «Грайте, музики!».

«60 років тому тут, в Слов'янську, почалася моя кар'єра музиканта. Три роки тому, коли мені виповнилося сімдесят, вперше подивився назад: що я зробив? Що, власне, для мене було в моєму житті важливого?

Я часто чую красиві слова на мою адресу про те, який я чудовий, геніальний і так далі (правда це чи ні — це вже питання інше). Але важливо, що це не входить в мене, ні. Знаєте, чому? Гете сказав геніальну фразу: всі ми під “платтями” ходимо голі. Це дуже глибока філософська фраза. Наше “плаття” — це наше положення», — наводить пряму мову маестро місцеве видання ТВ-плюс.

Також на Слов'янському курорті в тіні алей з 1950-х років стоїть пам'ятник Максиму Горькому, з кого ми й почали нашу екскурсію.