"Просто повір у себе": як переселенець з Луганщини підкорює вершини спорту

Як йти до перемог незважаючи на труднощі, спортсмен розповів "Східному Варіанту".

Тхеквондо або перший спорт

Станіслав Бутенко родом з міста Ровеньки Луганської області. Жив і навчався Стас у смт Нагольно-Тарасівка. Зі своїм першим спортом він познайомився у першому класі.

«Якось до нас у селище приїхав дуже знаменитий тренер з тхеквондо. Мій дідусь відвів мене на тренування», — згадує Станіслав.

Він поділився, що перші тренування були складними. Потрібен час, щоб втягнутися в такий непростий вид бойового мистецтва.

«На базі школи був спортзал, в якому ми займалися. Але, на жаль, цей вид спорту у нас перестали викладати. І я став їздити до Ровеньок, щоб продовжити заняття», — каже спортсмен.

Займався тхеквондо юнак до 5 класу. Але через відсутність можливості їздити до міста, він був змушений покинути улюблений спорт.

Попри труднощі та заборони

Свій спортивний шлях Станіслав продовжив у 9-му класі. 

«За ці роки, доки не займався, я сильно набрав вагу. Був дуже пухлим. Мені захотілося це змінити й повернутися в спорт», — ділиться Стас.

Спортсмен доповнив, що тоді він вирішив поїхати до спорткомплексу «Авангард» у  Ровеньках. З-поміж різних видів спорту хлопець обрав для себе бокс.

«Закидаючи такий вид спорту, ти повертаєшся без вправності. У тебе немає витривалості. Було дуже важко. Спочатку дуже багато отримував по голові», — зізнається боксер.

Мама Стаса переживала і була категорично проти того, щоб син займався боксом. 

«Я отримував багато травм аж до переломів. Мати забороняла відвідувати тренування з боксу. А я стояв на своєму і йшов далі. Мені подобався бокс, я не хотів здаватися», — пояснює Станіслав.

«А потім почалася війна…»

Спортсмен розповів, що паралельно став займатися боротьбою. Першим його тренером у цьому виді єдиноборства був Максим Діденко.

«У мене був відмінний тренер. Він тренував нас у спорткомплексі-інтернаті. На змаганнях я став виступати й з боксу, і з боротьби. А потім почалася війна», — каже він. 

Тренування, рідні місця та звичне життя довелося залишити. 

Станіслав із мамою вирішили переїхати до Сєвєродонецька. На той момент Стасу було 16. Продовжувати навчання та робити паспорт треба було вже у новому для нього місті.

«Мені пощастило, що саме у той момент йшов набір екстерном. Але мій табель за 10-й клас, як мені сказали, був “вовчим білетом”. Він ніде не котирувався. І влітку у Сєвєродонецькій школі №10 я складав усі предмети 9-го класу», — пояснює Стас.

Він додав, що на підставі нових документів він без проблем зміг вступити до 11-го класу. Стас навчався і готувався до ЗНО і паралельно складав екстерном іспити з деяких предметів за 10-й клас. 

Навчання, дисципліна, режим

У Сєвєродонецьку Станіслав продовжив займатися спортом у військово-патріотичному клубі «Каскад». Його тренер, він же керівник клубу Бондар Сергій Володимирович, викладав кікбоксинг.

«Я ходив до репетиторів. Готувався до ЗНО. Після репетиторів — на тренування. І так цілий рік», — згадує переселенець.

ЗНО Станіслав успішно склав та вступив до Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. 

Нагадаємо, що у 2014-му році через окупацію Луганська університет був офіційно евакуйований до Сєвєродонецька.

«Але, звичайно, мої очікування відрізнялися від реальності. Виявилося, що тут жорстка дисципліна, режим: ранкове тренування, після пар тренування. Але в результаті це все мені дуже допомогло. Тому що для спортсмена найголовніше — режим. На цій базі я почав готуватися до змагань», — ділиться Станіслав.

Змагання та перемоги

За словами спортсмена, перші його змагання відбулися, коли йому виповнилося 18 років.   

«Це був кубок України з кікбоксингу версії ВКА в Києві. Я посів друге місце, поступившись першим чемпіонові Європи», — говорить кікбоксер.

У своїх наступних змаганнях на кубку Києва спортсмен зайняв уже перше місце з кікбоксингу. 

«Було багато змагань. Я брав участь у кубках України з козацького двобою. Козацький двобій — це, можна сказати, кікбоксинг, але вважається українським національним видом змішаних бойових мистецтв», — пояснює борець.

Серед змагань, у яких брав участь Станіслав, був кубок України з боксу ім. Макара Мазая.

Меморіал Макара Мазая (Міжнародний турнір з боксу пам'яті Макара Мазая) — щорічний міжнародний турнір з боксу класу «А». Він проводиться у Маріуполі на згадку про відомого сталевара Макара Мазая. Вперше турнір проводився 1967 року. 

«З боксу було складніше змагатися, бо на арені було дуже багато професіоналів, кандидатів національної збірної. Я пройшов до чверті фіналу. Після чого вибув. Але тоді я виконав нормативи кандидата у майстри спорту. І взяв це звання», — зазначає Станіслав.

Він доповнив, що пізніше став срібним призером чемпіонату України з кікбоксингу, взяв кандидата у майстри спорту у цьому виді бойового мистецтва. 

«Минулого року ми хотіли виїхати на чемпіонат світу, але не змогли через карантинні заходи», — каже спортсмен. 

Тренування та старанна робота тривають. Станіслав упевнений, що попереду на нього чекає багато змагань та призових місць. 

Боксер поділився, що, попри досвід та пройдений шлях, його мама, як і раніше, дуже переживає за нього.

«Мати, звичайно, не схвалює, адже це травми, але зараз уже каже: “Ти виріс, ти маєш свою голову на плечах. Тож твої рішення — і дій”. Вона знає, що я — фанат своєї справи і йтиму до кінця», — зізнається Станіслав.

Поради для початківців у Вашому виді спорту

• Вір у себе, хто б що не говорив.
• Навчися бути терплячим.
• Не втрачай можливості й займайся тією справою, до якої є пристрасть.