Олена Стрельченко
Пасіка з віковою історією та екотуризм: як сім'я бджолярів розвиває медовий бізнес на Луганщині
Віра і Михайло Третяк — незвичайна сім'я. Михайло — бджоляр в четвертому поколінні. Крім основних робіт у подружжя є спільна справа — бджільництво. Разом зі своїми дітьми Єгором і маленькою Софією родина представляє свою продукцію на фермерських фестивалях, проводить екоекскурсії та майстер-класи в рідних місцях. А також не перестає вчитися і розвивати свою справу.
Офіційна робота Михайла — викладач інформатики та англійської мови в структурному підрозділі Луганського обласного університету імені Тараса Шевченка. З дружиною Михайла звела музика.
«У нас був дует, ми разом повинні були виступати на сцені, співати, вдаючи закоханих. Ось вдали. 10 жовтня виповнилося 12 років нашої сім'ї», — з посмішкою згадує Віра.
Сенс життя
Михайло родом з села Луб'янка, що у Сватівському районі. Там пройшло його дитинство і знайомство з бджолами. Бджоляр розповів, що не було і дня, щоб в батьківському подвір'ї не було бджіл
«Усе почалося з прадіда. Дідусь, батько і я продовжуємо рід бджолярів. Пам'ятаю, як на мене маленького надягли капелюх бджоляра. Він був для мене завеликим. Як в скафандрі, я гуляв в цьому капелюсі по пасіці», — згадує він.
Михайло розповів, що спочатку бджільництво було як хобі та продовження батьківської справи. А зараз це як сенс його життя.
«Якщо день не бачив їх, вже переживаю, як там вони. Можливо, вся справа в генах, але я без бджіл жити не можу. Увесь час думаю про них», — ділиться з нами бджоляр.
Перші тренінги та знайомство з USAID
Михайло розповів, що якось йому запропонували взяти участь у тренінгу з розвитку своєї справи. Він проходив в Сєвєродонецьку.
«Тоді після 2014-го року почали проходити такі заходи для відновлення сходу України. Я пройшов перший тренінг. Мені сподобалося. Я вирішив не зупинятися», — згадує він.
Контакти Михайла залишилися в організаторів тренінгів.
І надалі йому дзвонили з пропозиціями й далі брати участь в таких програмах.
Після чого надійшла пропозиція увійти в асоціацію бджолярів Луганщини.
«Я увійшов в організацію “Медова Артіль” просто як бджоляр. І це посприяло участі в нових тренінгах. У тому числі й від USAID», — каже Михайло.
Паралельно з участю у тренінгах, він проходив навчання в Гадяцькому вищому професійному аграрному училищі, де здобув фах бджоляра.
«Також в Гадяцькому аграрному училищі ми з моїми напарниками, бджолярами з Луганщини, підвищували кваліфікацію. І разом ми беремо участь в програмі створення племінних пасік на Луганщині за підтримки проєкту USAID "Економічна підтримка Східної України"», — уточнює пасічник.
«Не займаючись насадженням, ми втрачаємо бджіл»
Михайло розповів, що навчання за підтримки США проходило рік. З медоносної бази учні відвідали Полтаву, Суми, Харків.
«Ми відвідали пасіки, які є прикладом для всієї бджолярської бази в Україні», — говорить він.
За словами Михайла, в Сумах в рамках тренінгу учасники мали можливість поспілкуватися і дізнатися багато нового від спадкового бджоляра Єгошина Леоніда Ратміровича. Господарство Єгошиних має статус племінного бджолорозплідника. На їхній пасіці вирощуються кращі в країні матки української степової породи.
«Леонід Ратмірович розповідав про те, що потрібно знати та вміти пасічнику в умовах сьогодення, коли так важко дається медоносна база. Це і правила поводження з бджолами, і знання агронома», — доповнює пасічник.
Племінний бджоляр пояснив, що за часів колгоспів поля засівали фацелією, медоносним ріпаком. Бджолярі сміливо могли зібрати в сезон той чи інший різновид меду, але зараз цього немає.
«Зараз сіють пшеницю та соняшник. По суті збирати вже нічого. Дуже мало територій не розораних, де є різнотрав'я. І, не займаючись насадженням, бджолярською базою, ми втрачаємо бджіл. Оскільки в сезон вони можуть не зібрати потрібну кількість “правильного” меду, який потрібен бджолам, щоб перезимувати. Це цикл і все пов'язано», — уточнює Михайло.
Потрібно постійно себе «апгрейдити»
За словами Михайла, наступним етапом навчання було відвідування Харкова, де професійні тренери розповідали учасникам про впровадження ефективних технологій.
«Вони навчили нас поєднувати старі технології ремесла з сучасними. Потрібно йти в ногу з часом. Розвивається весь світ і бджільництво зокрема. Щоб розширювати та розвивати своє ремесло, потрібно постійно себе “апгрейдити”», — говорить він.
На тренінгу в Харкові учасники навчилися проводити діагностику та профілактику із бджолиних захворювань.
«Тепер ми знаємо, як правильно боротися з хворобами, яких раніше не було у бджіл», — каже пан Михайло.
Також група учнів побувала в Маріуполі. Там їм показали, як в лабораторії відбувається діагностика медової продукції. За словами Михайла, така діагностика визначає, чи немає в меді антибіотиків і хвороб, які могли б передаватися через бджолу.
«Коли виходимо на рівень ринку, ми здаємо свій мед в лабораторію. Отримуємо сертифікат і можемо сміливо надавати якісний продукт населенню», — пояснює пасічник.
На тренінгу в Полтаві учасники навчання мали можливість познайомитися з бджолярем Гавриловим Василем. Він поділився своїм багаторічним досвідом і провів майстер-класи на своїй пасіці.
«Василь Гаврилов — це ще один бджоляр з великої літери. Він нам показував, як розводити племінних бджоломаток, як з ними поводитися», — каже пан Михайло.
Результати навчання
Спадковий бджоляр підсумував, що завдяки тренінгам від USAID та поїздкам на племінні пасіки він дізнався багато нового.
«На практиці у мене вже було все налагоджено: від батька передалося. Але завдяки навчанню я розширив свої знання, відкрив для себе багато нового, почав розуміти, що є відмінності між породами бджіл», — ділиться з нами Михайло.
Це підштовхнуло його до думки, що потрібно створити власну племінну пасіку, яка могла б допомогти розвивати бджільництво загалом.
«Це дасть можливість надавати якісний матеріал і для інших бджолярів нашого регіону. До навчання у нас було 20 бджолосімей. 40 вуликів для нас здавалося позамежним. Зараз у нас 100 вуликів», — каже пасічник.
Михайло розповів, що оформив статус ФОП (фізична особа-підприємець), задавши самому собі планку.
Бджоляр поділився, що для нього важливо вести бізнес прозоро.
Подружжя вважають, що якість продукту — це запорука довіри клієнтів, а чесний бізнес — це допомога у розвитку громади, куди платяться податки.
Також прозорість своєї справи допоможе уникнути проблем з контролюючими органами.
За його словами USAID після навчання продовжує співпрацю з учасниками тренінгів. Представники навчальних тренінгів записали родину Третяк до програми з отримання племінних пасік, які відкриваються на сході України. Найближча племінна пасіка в Харкові та Полтаві.
«До навчання нашою основною продукцією був тільки мед. Після навчання ми стали робити крем-мед з різними смаками. Наприклад, з додаванням полуниці, яку збираємо на своїй ділянці. Є також шоколадний крем-мед та інші. Робимо мед з горішками різних видів», — каже пан Михайло.
Подружжя розповіло, що після навчання в список їхньої продукції увійшли воскові свічки та арома-саше.
«Арома-саше — це віск, в який ми додаємо колір, оформлюємо за допомогою сухоцвітів, прянощів, що мають приємні запахи. Їх купують для постільної білизни або в машину», — пояснює Віра.
Цікаві факти про бджіл
Сім'я розповіла, що у бджоли є своя біометрія — розмір, забарвлення, форма крила та інші показники, за якими можна відрізнити її від іншої породи.
«Згідно з діючим планом породного районування на сході України мають розвиватися племінні пасіки з розведення української степової породи бджіл. Це — аборигенна порода бджіл для Луганщини. Їй підходить наш клімат», — пояснює Михайло.
За його словами, важливим і відповідальним періодом для бджоляра є зима. І від того, як бджоляр організував підготовку до зими, залежатиме результат навесні.
«Весна покаже, наскільки ти бджоляр. За чотири покоління зимівля у наших бджіл проходила добре», — каже пасічник.
Він розповів, що з настанням холодів, бджоли збиваються в «клуб».
«Клуб — це щільне з'єднання бджілки до бджілки. Таким чином вони гріють одна одну. Усередині клубу знаходиться матка. Завдання бджіл — зберегти основну особину — матку. Без неї гине вся сім'я»,— пояснює Михайло.
За його словами, навіть за температури -30° бджоли виживають, якщо немає вогкості та протягів.
Пасічник також розповів, що бджоли розрізняють запахи. Різких запахів вони не люблять.
«Коли йдемо до бджіл, тіло повинно бути ідеально чистим, без хімічних запахів. Чистим і ясним повинен бути й розум», — доповнює бджоляр.
За словами подружжя, бджоли не переносять випромінювання електронних хвиль, оскільки дуже відчувають всі вібрації.
«Коли є 4G, 5G, бджоли навіть можуть покинути свій вулик. Це дуже велика проблема для бджільництва, оскільки з кожним роком місць, де немає веж зв'язку, все менше», — говорить Михайло.
Він також зазначив, що на території рідного дому немає ні зв'язку, ні інтернету, що дуже сприятливо для бджіл.
Михайло також поділився секретом безпечної роботи з бджолами без рукавичок
«Капелька масла лаванди або м'яти на ваших руках заспокоюють бджіл. Їм добре. І в період медозбору вони не так кусаються», — доповнює він.
Загадкове місце
Сім'я Третяк розповіла, що на території Луб'янки масове скупчення каменів-велетнів. Камені мають особливу фактуру. Їхнє походження досі не встановлено істориками.
«Вчені припускають, що передував їхній появі метеоритний дощ. У них абсолютно різна форма, що нагадує щось космічне. Це потрібно бачити», — зазначає Михайло.
Подружжя розповіло, що тільки минулого року дізналися про таке «загадкове місце».
«Про це місце мало хто знає. А ми цим дихаємо. Але для нас також ново і незрозуміло, як це тут опинилося. Інформації дуже мало. Збирали її по шматочках», — ділиться спадковий бджоляр.
Віра також розповіла, що разом з чоловіком вони запрошували фахівчиню з каміння.
«Знаєте, там якась цікава аура. І саме місце дуже спокійне. Ми запрошували фахівчиню з каміння, яка може визначити, про що говорять камені. Вона сказала, що ці камені мовчать… Ніби бережуть якусь таємницю», — відзначає вона.
Також подружжя розповіло, що на території їхньої присадибної ділянки знаходиться природний колодязь, який за походженням схожий на карстові печери, залиті водою. За їх словами, це величезне коло з температурою 4° С незалежно від пори року. А взимку вода в джерелі ніколи не замерзає.
«У 90-х роках джерело досліджували. Аквалангісти занурювалися, щоб знайти, куди йдуть його ходи. Але не змогли зануритися глибше декількох метрів до дна: дуже сильний тиск і низька температура води», — зазначає Михайло.
Екскурсії в рідних місцях
Сім'я так зацікавилася походженням природних пам'яток Луб'янки, що вирішила поділитися інформацією про місцеві красоти й з іншими людьми. Тому в теплу пору року Михайло і Віра стали проводити екскурсії в їхній рідній місцевості.
«Першу екскурсію ми провели рік тому. До нас приїжджали діти з благодійної організації «СОС Дитячі Містечка Україна» (м. Старобільськ). До програми екскурсії входив також майстер-клас з вироблення свічок, які діти потім змогли залишити собі на пам'ять», — згадує Віра.
Михайло розповів, що на екскурсіях вони з Вірою обов'язково проводять інструктаж, видають відвідувачам захисні костюми, щоб безпечно провести час з бджолами.
Після чого сім'я проводить для своїх відвідувачів майстер-класи з виготовлення свічок з вощини та чаювання з дегустацією крем-меду. Воду для чаю вони беруть з джерела.
За словами Михайла, проби води показали, що вона чиста і м'яка.
Подружжя відзначило, що повітря в Луб'янці також відрізняється чистотою, оскільки в радіусі 100 км від їхнього села немає заводів. Така екологія сприятливо впливає і на якість самого меду і «бджолиних продуктів».
«У нас свої ритуали. Люди потім купують у нас вощину і самі роблять подарункові свічки для своїх друзів. Таким чином наша продукція опинилася у клієнтів в Греції та Казахстані. Ми отримуємо позитивні відгуки про свічки та мед. Це дуже приємно», — говорить Віра.
Подружжя поділилося, що на території батьківської садиби розташована хатина прадіда Михайла. Зроблена вона з дерева і крита очеретом.
«За таким принципом будувалися хати в нашому регіоні. В них немає жодного цвяха. Цій споруді вже понад 100 років», — зазначає Михайло.
За словами подружжя, на пасіці є старовинний вулик прадіда. Він зроблений з дуба, а його дах до реставрації також був покритий очеретом. Художниці зі Старобільська розписували вулики сім'ї Третяк.
Сім'я поділилася, що в планах повністю відреставрувати їхній музей і підготувати будиночок для туристів, щоб вони могли залишатися з ночівлею.
Подальші плани
Михайло і Віра розповіли, цього року вони беруть участь в програмі від USAID з фасування меду.
«У рамках програми певну кількість нашої медової продукції USAID фасуватиме у свою тару. Проєкт USAID «Економічна підтримка Східної України» також запропонував нам взяти участь в експерименті з організації професійного фасування та брендування нашого меду. Це допоможе нам продавати свою продукцію через торгівельні мережі.», — пояснює Михайло.
Він також розповів, що за допомогою програми від США сім'я вийшла на новий професійний рівень продажів.
Михайло і Віра уточнили, що замовити їх медову продукцію можна через сторінку в інстаграм або фейсбук. Подружжя відправляє замовлення за допомогою Нової пошти, Укрпошти, а також доставляють продукцію самостійно.
Крім жителів Луганщини, багато замовлень від охочих отримати «бджолині продукти» надходить з таких міст, як Маріуполь, Бердянськ, Запоріжжя, Мелітополь, Обухів, Київ і Краматорськ.
«Підтримка з боку USAID була максимальна на Local Farmer Fest. Організація, наша участь, проживання, локація для продажу меду — це все для нас було за фінансування USAID», — ділиться з нами спадковий бджоляр.
Сім'я поділилася, що сподівається в найближчому майбутньому працювати на експорт до Європи.
«Ми хочемо і далі рости та розвиватися. У нас для цього є відмінна команда — ми, наші діти Єгор і Софійка, наші мами. Діти допомагають крутити свічки, брали участь в фестивалях», — ділиться з нами Віра.
Михайло зазначив, що дуже важливо не просто мати вигоду від бджіл, а піклуватися про них.
«Не буде бджіл — не буде людства. Це всі знають. Не буде запилення — не буде фруктів, овочів. І почнеться поетапне вимирання людства. Це все науково обґрунтовано. До бджіл потрібно “прислухатися”: робити для них все максимально зручно і комфортно. Тоді й бджола нам віддячить. Увесь світ віддячить», — каже пан Михайло.
Як визначити якість меду?
Сім'я Третяк поділилася лайфхаками, як визначити якісний мед:
🍯 В'язкість. Коли наливаєш мед з резервуара в резервуар, його струмінь повинен складатися гармошкою, красивими «пелюсточками». А крайня крапля не повинна тягнутися. Вона, ніби гумова, повинна швидко піднятися.
🍯 Колір і консистенція. Мед повинен бути однотонний, без пробілів, розводів і чорно-білих смуг.
🍯 Не повинно бути яскраво вираженої липкості. Якщо Ви втираєте мед в шкіру і він сильно липне, значить бджолу годували цукром або це просто варений цукор.
🍯 Можна перевірити мед на якість за допомогою експерименту. Для цього на денце блюдця потрібно налити води та додати мед в пропорції приблизно 1:1. Далі робляться кругові рухи блюдцем. Ви помітите, як у воді з меду почнуть з'являтися форми стільників. Це стільники, в які бджоли заносили мед. Це так звана «пам'ять меду». Якщо додавався цукор, такого малюнка вже не буде.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
6457
