Історія
Сила рухатися далі: як луганчанка створила благодійний фонд і започаткувала власну справу на Волині
Втратити дім, власну справу та звичне життя, але не втратити здатність діяти. Після вимушеного виїзду з Луганщини Тетяна Золотопуп разом із родиною починала все з нуля в Луцьку. Сьогодні вона очолює благодійний фонд «Луганщина в дії», розвиває власні проєкти та підтримує українських військових.
Про втрату дому, життя після евакуації та силу, яка допомагає рухатися вперед, вона розповіла Східному Варіанту.
Корінням з Луганщини
Серед безлічі фото у телефоні Тетяни Золотопуп є одне, до якого вона повертається знову і знову. На ньому її син стоїть посеред безкрайнього поля пшениці на Луганщині. Важке колосся схиляється від вітру, небо здається нескінченним, а майбутнє — зрозумілим і передбачуваним. До того моменту, коли родині довелося залишити все, що вони будували роками.
Тетяна народилася в селищі Гузіївка (до 2024 року — Нова Астрахань) Сіверськодонецького району. Там закінчила школу, а потім отримала дві освіти: ветеринарну в Луганському аграрному університеті та економічну — в Рубіжному.
Власну справу починала з магазину. Після навчання вирішила відкрити в рідній Гузіївці невеликий торговельний заклад.
«Щоб купити взуття, людям доводилося їхати в місто. Я подумала: чому б не зробити так, щоб усе необхідне було поруч? Спочатку це був лише магазин взуття, а потім почала придивлятися, чого потребують у селі. Так додалася канцелярія, постільна білизна, інші товари», — згадує вона.
Після одруження в її життя увійшло фермерство. Чоловік Микола походив із родини фермерів. Вирощували зернові, соняшник і кукурудзу.
Та бізнесом і домашніми справами життя Тетяни не обмежувалося. Вона обиралася депутаткою сільської ради, організовувала заходи для дітей, чоловік підтримував її ініціативи — і морально, і фінансово.
Після початку бойових дій у 2014 році фронт опинився всього за 25 кілометрів від Гузіївки. Тоді для родини питання, чи підтримувати захисників, навіть не стояло.
«У нас було своє господарство, тому ми постійно передавали хлопцям продукти. Війна була за кілька кілометрів від нашого паркану, і ми просто ділилися всім, що мали, з тими, хто став на наш захист», — пригадує жінка.
Востаннє вдома
Повномасштабне вторгнення родина Тетяни зустріла в Нижньопокровці під Старобільськом, у батьків чоловіка. Жінка пригадує: передчуття біди було, тому заздалегідь оформили дозвільні документи, щоб у разі потреби діти могли виїхати за кордон з дідусем і бабусею.
«Були впевнені, що це буде як у 2014 році — місяць-два, і все минеться, а діти просто перечекають у безпечному місці», — розповідає жінка.
Найнеобхідніші речі були зібрані заздалегідь, але батьки до останнього не хотіли залишати дім, проте виїжджати довелося під звуки вибухів.
Коли родина була на подвір’ї, десь зовсім поруч прогримів вибух. Зрозуміли, що часу на роздуми більше не мають, тож сіли в автівку і поїхали. До траси було 300 метрів, там рухалася колона української техніки.
«Ми просто в’їхали в цю колону. А за кілька хвилин позаду пролунав ще один вибух. Пізніше дізналися, що це наші військові підірвали міст, стримуючи наступ росіян. Так 26 лютого ми востаннє були вдома», — згадує Тетяна.
Першим прихистком для родини став Святогірськ, куди їх запросили знайомі. Та вже за два тижні містом почали ширитися чутки про наближення фронту. Родина вирішила не чекати, і попрямувала на Волинь, куди чоловіка запросили партнери.
Тоді вони ще не знали, що Луцьк стане для їхньої родини новим домом не на один рік.
Народження «Луганщини в дії»
Трохи оговтавшись, подружжя почало шукати роботу. Вибір був невеликий, і зарплата у 7,5 тисяч також не влаштовувала переселенців. Тетяна пропонувала чоловіку відновити власну справу, але він вважав, що першочергово треба допомагати військовим.
Спочатку волонтерили, придбали власним коштом мікроавтобус, налагодили співпрацю з організаціями з-за кордону, які підтримували Україну, почали їздити на фронт.
«Ми витрачали свої кошти, самотужки їздили. Це займало більше часу, проте ми розуміли, що допомога йде саме туди, куди потрібно, і тим, хто її жодного разу не отримував», — зазначає Тетяна.
Згодом зрозуміли, що міжнародні донори вимагають прозорості та офіційного статусу. Так восени 2022 року народився Благодійний фонд «Луганщина в дії».
Фонд налагодив співпрацю з Львівською духовною семінарією, через яку залучав допомогу з Італії та Німеччини, а також із фондами Medical in Action та Canada Ukraine Foundation. Возили все: від генераторів та автомобілів до продуктів, засобів гігієни та дитячих пакунків для мешканців деокупованого Лиману, Слов’янська та селищ Херсонщини після підриву Каховської ГЕС.
Від волонтерського хабу до швейного цеху
У Луцьку родина орендувала приміщення під волонтерський центр. Сюди приходять переселенці, родини військових і батьки з дітьми, щоб отримати гуманітарну допомогу. Частину наборів вдається формувати завдяки підтримці компанії Nestlé.
Окремим напрямком роботи стало пошиття одягу та спорядження для передової. Оскільки купувати готову військову амуніцію було надто дорого, родина вирішила купувати тканину та шити самотужки. Придбали кілька швейних машинок і взялися до роботи. Починали утрьох: Тетяна, її чоловік та його мати. Згодом до справи залучили жінок-переселенок та мешканок Луцька. Шили каремати, футболки, білизну, штани, дощовики, маскувальні костюми.
У 2023 році Микола добровольцем долучився до лав ЗСУ, а Тетяна вирішила не лише продовжити волонтерство, а й відновити власну справу.
«Я зрозуміла, що фонд не може існувати лише завдяки зборам. Постійно потрібні гроші на тканину, фурнітуру, обладнання, допомогу людям. Тому для мене власна справа — це не тільки про заробіток, а й про можливість підтримувати волонтерський напрямок», — пояснює жінка.
Тетяна пройшла навчання в хабі «ВОНА», опанувала основи грантрайтингу й подала проєкт на Комплексну програму підтримки ветеранів та членів їхніх родин від Сіверськодонецької МВА. Отримані близько 125 тисяч гривень дозволили придбати додаткове обладнання й розвивати виробництво білизни та комплектуючих за індивідуальними замовленнями.
Повернути дітям дитинство та відбудувати майбутнє
Попри власну завантаженість бізнесом і волонтерством, Тетяна Золотопуп залишається активною в громадському житті громади. Як очільниця БФ «Луганщина в дії», вона увійшла до складу Ради з питань ВПО при Сіверськодонецькій міській військовій адміністрації.
Особливе місце в діяльності фонду посідає турбота про наймолодших. У співпраці з «Карітас-Спес Луцьк» фонд вже третє літо поспіль організовує оздоровчі поїздки до польських Карпат для дітей пільгових категорій та ВПО.
«Воєнне сьогодення забирає в наших дітей спокійне дитинство, тому такі поїздки — це безцінна можливість для них перезавантажитися, знайти нових друзів та просто побути безтурботними дітьми», — переконана Тетяна.
Найважчим випробуванням за ці роки, зізнається пані Тетяна, було усвідомлення втрати рідної землі та фундаменту, який вони з чоловіком роками будували для своїх дітей. Проте саме діти дають їй сили рухатися далі.
«Старший син закінчив перший курс будівельного факультету. Коли чую, як він з друзями обговорює майбутні проєкти й те, якою хочуть бачити Україну після перемоги, з’являється віра, що все це недарма», — каже жінка.
Підтримати БФ «Луганщина в дії» можна через сторінку у Facebook.
***
Тарантіна Ольга
