"Треба бути мобільними": хореограф і бізнесмен Олексій Овчинников зі Слов'янська про початок життя "з нуля"

За міжнародними експертними оцінками понад 6,4 млн українців виїхали за кордон через війну. Близько 7,7 млн осіб стали внутрішньо переміщеними особами. Яким є цей досвід, як відбувається інтеграція в нових середовищах, як зустрічає громада, з якими викликами ми всі стикаємось та як їх долаємо разом, “Східний Варіант” буде розповідати в спільному проекті з медіа Varosh та громадською організацією “Вокс Україна” “Однакові різні”. Перша тема присвячена філософському питанню самоідентифікації. Зовсім скоро можна буде послухати перші випуски подкасту, а поки публікуємо історію одного з героїв випуску.  

Сьогодні ми говоримо з відомим хореографом, бізнесменом та волонтером зі Слов’янська Олексієм Овчинніковим.  До повномасштабного вторгнення Олексій володів одним з найбільших в країні танцювальних центрів — "Грація", який був одною з візитівок Слов’янська. А ще мав власне керамічне виробництво й був організатором великих масових заходів у місті – фестивалю “ДНК (День народження країни)”, концертів “Бумбокса”, Монатіка, фестивалю “Жива вулиця”. А зараз був змушений починати нову сторінку життя в Ірпені на Київщині.

“Відповідь на питання “хто я є” постає з тих речей, які ти робиш”

— Ти спілкуєшся з різними людьми, стикаєшся з ними, отримуєш якісь відповіді на свої дії та спілкування, і, мабуть, з цього щось постає… Наприклад, ми не дуже думали там, ну до 14-го року, українці ми чи не українці. Але коли ми, так скажемо, почали “взаємодіяти” з росіянами у війні, так, то стало ясніше. Звісно, що я українець. Я мешканець Донбасу, я зі Словянська. Але наразі в мене новий дім, я намагаюсь з нуля все розпочати. Але знову ж таки, я бачу, кожен день зустрічаю в Києві чи десь людей зі Словянська, Краматорська. Це вибудовує якесь ком'юніті.

Однак мені не подобається термін “переселенець”. Він такий нейтральний, нібито от я захотів переїхати й переїхав. Тому я вважаю, що це “біженець”. Хтось вважає, що біженець — це той, хто виїхав в іншу країну, але, на мій погляд, це просто та людина, яка покинула свій дім не добровільно. 

Як переселенцю обрати свій шлях?

— Залежить від того, чим людина займалась до того. Вона потрапила у нові обставини, але юдина все одно поводиться та,  як і до війни. Тобто якщо хтось ніколи не робив бізнес, складно його зробити з нуля тут, в нових обставинах. Зараз ти потрапляєш в зовсім іншу ситуацію, де треба по-іншому діяти. 

Якщо люди ніколи не робили нічого активного, для них все складно, і, зрозуміло, що вони хочуть перечекати, бо мають надію на те, що повернуться. І це такий якір, який дійсно тримає. Тобто ти думаєш: “ок, а може там за тиждень щось зміниться, за два, за місяць”.

У мене є знайомі, які повернулись до Слов'янська-Краматорська, які знають, що не буде опалення, в них немає роботи, але вони повернулися і я не розумію цього… Ми теж виїхали не відразу. Спочатку подивилися на ситуацію, на ринок, що відбувається, що можна робити, що не можна. Зробили 1 Крок: вивезли склад (Олексій у Слов’янську володів керамічним бізнесом — ред.), спочатку, до Дніпра, далі винайняли офіс.

У нас була невеличка компанія, в якій працювало людей сім, плюс два цехи, і ми удвох робимо усю цю справу. А наші хлопці, що займалися виробництвом, планують повертатися до Слов'янська, щоб відновлювати виробництво там. Бо знову ж таки, опалення не буде, але вони будуть жити у своєму домі, тобто це автономне опалення, в принципі, ситуація може спрацювати.

Якщо ж ми говоримо про танці, то в нас є такий дедлайн, початок сезону — це 1 вересня. Але ми розуміємо, що сезону зараз немає, зовсім інша історія. Тому ми шукали гарні приміщення, які підходять, і тиждень тому ми вже їхали підписувати оренду, але поки приїхали, його вже забрали.

Ми почали шукати інше, вже знайшли, у цей понеділок теж приїхала підписувати, і теж його забрали. Тому вже знайшли інший варіант, але чекаємо відповідь, і шукаємо ще інше приміщення, бо, ну, вже не маємо часу куди відступати далі. Бо якщо ми почнемо сезон там у листопаді, то ми вже дуже багато втратимо просто. А літо було несезонним, тобто ми мали можливість почекати, дослідити ринок і так далі. 

Поради людям, яким складно розпочинати щось нове

— Для успішного життя немає іншого варіанту. Так, є варіанти сидіти й скиглити,  говорити, що хтось тобі щось винен. Але ніхто тобі нічого просто так не віддасть, треба щось робити, бо це нове життя. У багатьох країнах часто трапляється криза, люди залишаються без роботи. Наприклад, в Америці вони приїжджають за роботою в інші міста, коли міста збанкрутяться. 

Ми звикли до радянського підходу — де робився там і пригодився. Треба бути мобільними. Розумію, що усе своє життя вони цього не робили, але в мене є переконання що людина змінюється під час таких смертельних випробувань, коли в неї вже немає варіантів. 

У мене, наприклад, є приміщення в Краматорську, на який взяв кредит і який зараз виплачую. І може я позитивно виглядаю, але я знаю, що мені треба пропрацювати, в мене є для того  можливості та ресурси таке інше, але в мене теж є багато чого віддавати. З тим же приміщенням я не знаю навіть, чи буде воно, чи буде зруйноване.

Чи от мій син, який повернувся зі Словаччини. Йому 16 років, це 11 клас. Він  шукає роботу, він не розуміє, навіщо вчитися в школі тут, бо я зараз сам не розумію, навіщо вчитися в школі, бо ті знання, що давали, не сумісні з життям. Тому наразі питання чи вчитись офлайн в школі, чи в онлайн школі й працювати ще десь. Але знайти роботу в 16 складно, зрозуміло де працювати у 18, але поки в нього свій виклик і він намагається шукати якісь варіанти.

Життя після перемоги України. Яким воно буде? 

— Життя, думаю, буде більше якісними. Чому ми приїхали до Ірпеня? Спочатку не розглядали його, але знайома наша зі Слов'янська запропонувала подивитися. Я приїхав, нібито тут все так розйобано, але я пам'ятаю, як  у 14-му році змінювався Слов'янськ. Як приїхали купа людей, які намагалися зробити щось прикольне в місті. Тому я певен, що така сама ситуація буде тут. Тим паче поруч Київ, тобто будуть гроші й можливості, все буде відбудовуватися скоріше. 

Те саме, я думаю, буде з Україною, бо купа людей поїхали наразі у Європу. По-перше, вони побачили трохи інше життя, ті люди, які часом ніколи не виїжджали за кордон. Наприклад, матір моєї дружини поїхала вперше взагалі за межі України, і це інший досвід, який вони привезуть сюди, інший стандарт життя. Це дуже важливо…

Країну створюють люди, які в ній живуть. І все залежить від якості людського капіталу, скажімо так. Тому важливо, що будуть робити люди, які бізнеси вони будуть створювати, які стандарти вони будуть задавати, що будуть потребувати. 

Після 2014 року з Донбасу купа людей почали займатися активізмом якимось чи створювати бізнес, була купа переселенців, які приїхали з Донецька і  Луганська, і теж допомагали регіону якось змінювати міста та простір. Я маю надію, що в нас буде купа інвестицій, і якщо буде так, то в нас є людський ресурс, в нас країна, і в нас є ресурси фінансові. Я думаю, що все буде добре і цей комплекс меншовартості піде. Не буде вже “синдрому молодшого брата". Нація зростає і незалежність це така річ, перше це відбулося 91-го року, потім 2004, потім другий Майдан, потім війна, наразі друга війна. Так поступово ми стаємо дорослими та незалежними.

Росія цілеспрямовано сіє розбрат та погіршення соціальних зв’язків в українському суспільстві, тиражуючи фейки та брехливі історії про ВПО в соцмережах та медіа. Не дайте їм перемогти в інформаційному просторі. Слідкуйте за інформаційною гігієною та читайте VoxCheck в соцмережах та на сайті — там перевірена інформація та спростування фейків.

“Головне — гарні умови для бізнесу. Все інше бізнес зробить сам”

— Вікно можливостей не може бути вічно відкритим. Звісно, є увага до нашої країни й можливості, але вони будуть зачинятися рано чи пізно. Мені здається, що головне навіть не інвестиції, не репарації, а просто гарні умови для розвитку бізнесу в країні. 

Якщо ви подивитесь на бізнес, Нова Пошта, Розетка чи порти, туди, куди держава не йде, там все добре завжди. А все державне, то все збиткове і погане… Навіть логістика — порівняти логістику Нової Пошти й армії — ну це просто смішно. 

Тому мені здається, що головна річ, яка повинна бути зроблена в країні, це гарні умови для бізнесу, все інше бізнес зробить сам. У Радянському Союзі будували купу житла, яке не було потрібне і на яке зараз неможливо дивитись.

Потрібно створити такі умови, щоб люди повертались і хотіли робити бізнес. Який далі зробить вже все самостійно. 

Бізнес на новому місці: що для цього потрібно?

— Потрібні фінансові ресурси, щоб розпочати новий бізнес. Багато переселенців не мають цих фінансів. Навіть якщо раніше в них був великий оборот.

Багато хто уявляє бізнесменів, як тих, хто сидить на грошах. Насправді весь бізнес вкладає гроші далі в бізнес. Багато людей залишились без нічого, але мають досвід і хоробрість, тому можуть це зробити. 

Тому перший крок — це кредити. Наприклад, за що я можу поставити президенту лайк — так це за кредити 5-7-9. Він безплатний — відсотки за цим кредитом гасить держава. Це була хороша програма, яка працювала під час пандемії, допомогла купі бізнесу не закритись та розвиватись далі. Але знову ж таки треба розуміти на шо ми даємо гроші. Гроші мають йти саме на бізнес. 

Пам’ятати про особистий рівень

— Насправді я не танцював 6 місяців вже. Два тижні тому приїхав учень, його партнерка мешкає в Ірпені, то я трохи з ними одну годину попрацював. Він готувався до вступу в універ, крім цього жодного разу не танцював. Маю надію, що скоро відкриємо студію і там це станеться. 

Я просто розумію, що треба щось робити, бо якщо я не буду нічого робити — то просто нічого не залишиться. І насправді я навіть думав, що може не треба розпочинати свій бізнес, а треба просто піти працювати на когось, і це теж для мене в даній ситуації абсолютно нормально, менш ризиковано. Коли я починаю бізнес — я дуже сильно ризикую усім, коли я працюю на когось — немає ніяких ризиків, все, окей.

Але ми завжди вибираємо такий цікавий варіант, вирішили спробувати. Ну, я думаю, що це просто життя одне. Я не знаю, чому сумувати. Ми живі, сьогодні прокинулися, а завтра можемо ні. Так, мені теж страшно буває, таке інше. Але ну що мені іноді дійсно допомагає — це біг, тому що коли ти бігаєш — не думаєш про щось інше.

***