"Надо быть мобильными": хореограф и бизнесмен Алексей Овчинников из Славянска о начале жизни "с нуля"

За міжнародними експертними оцінками понад 6,4 млн українців виїхали за кордон через війну. Близько 7,7 млн осіб стали внутрішньо переміщеними особами. Яким є цей досвід, як відбувається інтеграція в нових середовищах, як зустрічає громада, з якими викликами ми всі стикаємось та як їх долаємо разом, “Східний Варіант” буде розповідати в спільному проекті з медіа Varosh та громадською організацією “Вокс Україна” “Однакові різні”. Перша тема присвячена філософському питанню самоідентифікації. Зовсім скоро можна буде послухати перші випуски подкасту, а поки публікуємо історію одного з героїв випуску.  

Сьогодні ми говоримо з відомим хореографом, бізнесменом та волонтером зі Слов’янська Олексієм Овчинніковим.  До повномасштабного вторгнення Олексій володів одним з найбільших в країні танцювальних центрів — "Грація", який був одною з візитівок Слов’янська. А ще мав власне керамічне виробництво й був організатором великих масових заходів у місті – фестивалю “ДНК (День народження країни)”, концертів “Бумбокса”, Монатіка, фестивалю “Жива вулиця”. А зараз був змушений починати нову сторінку життя в Ірпені на Київщині.

“Відповідь на питання “хто я є” постає з тих речей, які ти робиш”

— Ти спілкуєшся з різними людьми, стикаєшся з ними, отримуєш якісь відповіді на свої дії та спілкування, і, мабуть, з цього щось постає… Наприклад, ми не дуже думали там, ну до 14-го року, українці ми чи не українці. Але коли ми, так скажемо, почали “взаємодіяти” з росіянами у війні, так, то стало ясніше. Звісно, що я українець. Я мешканець Донбасу, я зі Словянська. Але наразі в мене новий дім, я намагаюсь з нуля все розпочати. Але знову ж таки, я бачу, кожен день зустрічаю в Києві чи десь людей зі Словянська, Краматорська. Це вибудовує якесь ком'юніті.

Однак мені не подобається термін “переселенець”. Він такий нейтральний, нібито от я захотів переїхати й переїхав. Тому я вважаю, що це “біженець”. Хтось вважає, що біженець — це той, хто виїхав в іншу країну, але, на мій погляд, це просто та людина, яка покинула свій дім не добровільно. 

Як переселенцю обрати свій шлях?

— Залежить від того, чим людина займалась до того. Вона потрапила у нові обставини, але юдина все одно поводиться та,  як і до війни. Тобто якщо хтось ніколи не робив бізнес, складно його зробити з нуля тут, в нових обставинах. Зараз ти потрапляєш в зовсім іншу ситуацію, де треба по-іншому діяти. 

Якщо люди ніколи не робили нічого активного, для них все складно, і, зрозуміло, що вони хочуть перечекати, бо мають надію на те, що повернуться. І це такий якір, який дійсно тримає. Тобто ти думаєш: “ок, а може там за тиждень щось зміниться, за два, за місяць”.

У мене є знайомі, які повернулись до Слов'янська-Краматорська, які знають, що не буде опалення, в них немає роботи, але вони повернулися і я не розумію цього… Ми теж виїхали не відразу. Спочатку подивилися на ситуацію, на ринок, що відбувається, що можна робити, що не можна. Зробили 1 Крок: вивезли склад (Олексій у Слов’янську володів керамічним бізнесом — ред.), спочатку, до Дніпра, далі винайняли офіс.

У нас була невеличка компанія, в якій працювало людей сім, плюс два цехи, і ми удвох робимо усю цю справу. А наші хлопці, що займалися виробництвом, планують повертатися до Слов'янська, щоб відновлювати виробництво там. Бо знову ж таки, опалення не буде, але вони будуть жити у своєму домі, тобто це автономне опалення, в принципі, ситуація може спрацювати.

Якщо ж ми говоримо про танці, то в нас є такий дедлайн, початок сезону — це 1 вересня. Але ми розуміємо, що сезону зараз немає, зовсім інша історія. Тому ми шукали гарні приміщення, які підходять, і тиждень тому ми вже їхали підписувати оренду, але поки приїхали, його вже забрали.

Ми почали шукати інше, вже знайшли, у цей понеділок теж приїхала підписувати, і теж його забрали. Тому вже знайшли інший варіант, але чекаємо відповідь, і шукаємо ще інше приміщення, бо, ну, вже не маємо часу куди відступати далі. Бо якщо ми почнемо сезон там у листопаді, то ми вже дуже багато втратимо просто. А літо було несезонним, тобто ми мали можливість почекати, дослідити ринок і так далі. 

Поради людям, яким складно розпочинати щось нове

— Для успішного життя немає іншого варіанту. Так, є варіанти сидіти й скиглити,  говорити, що хтось тобі щось винен. Але ніхто тобі нічого просто так не віддасть, треба щось робити, бо це нове життя. У багатьох країнах часто трапляється криза, люди залишаються без роботи. Наприклад, в Америці вони приїжджають за роботою в інші міста, коли міста збанкрутяться. 

Ми звикли до радянського підходу — де робився там і пригодився. Треба бути мобільними. Розумію, що усе своє життя вони цього не робили, але в мене є переконання що людина змінюється під час таких смертельних випробувань, коли в неї вже немає варіантів. 

У мене, наприклад, є приміщення в Краматорську, на який взяв кредит і який зараз виплачую. І може я позитивно виглядаю, але я знаю, що мені треба пропрацювати, в мене є для того  можливості та ресурси таке інше, але в мене теж є багато чого віддавати. З тим же приміщенням я не знаю навіть, чи буде воно, чи буде зруйноване.

Чи от мій син, який повернувся зі Словаччини. Йому 16 років, це 11 клас. Він  шукає роботу, він не розуміє, навіщо вчитися в школі тут, бо я зараз сам не розумію, навіщо вчитися в школі, бо ті знання, що давали, не сумісні з життям. Тому наразі питання чи вчитись офлайн в школі, чи в онлайн школі й працювати ще десь. Але знайти роботу в 16 складно, зрозуміло де працювати у 18, але поки в нього свій виклик і він намагається шукати якісь варіанти.

Життя після перемоги України. Яким воно буде? 

— Життя, думаю, буде більше якісними. Чому ми приїхали до Ірпеня? Спочатку не розглядали його, але знайома наша зі Слов'янська запропонувала подивитися. Я приїхав, нібито тут все так розйобано, але я пам'ятаю, як  у 14-му році змінювався Слов'янськ. Як приїхали купа людей, які намагалися зробити щось прикольне в місті. Тому я певен, що така сама ситуація буде тут. Тим паче поруч Київ, тобто будуть гроші й можливості, все буде відбудовуватися скоріше. 

Те саме, я думаю, буде з Україною, бо купа людей поїхали наразі у Європу. По-перше, вони побачили трохи інше життя, ті люди, які часом ніколи не виїжджали за кордон. Наприклад, матір моєї дружини поїхала вперше взагалі за межі України, і це інший досвід, який вони привезуть сюди, інший стандарт життя. Це дуже важливо…

Країну створюють люди, які в ній живуть. І все залежить від якості людського капіталу, скажімо так. Тому важливо, що будуть робити люди, які бізнеси вони будуть створювати, які стандарти вони будуть задавати, що будуть потребувати. 

Після 2014 року з Донбасу купа людей почали займатися активізмом якимось чи створювати бізнес, була купа переселенців, які приїхали з Донецька і  Луганська, і теж допомагали регіону якось змінювати міста та простір. Я маю надію, що в нас буде купа інвестицій, і якщо буде так, то в нас є людський ресурс, в нас країна, і в нас є ресурси фінансові. Я думаю, що все буде добре і цей комплекс меншовартості піде. Не буде вже “синдрому молодшого брата". Нація зростає і незалежність це така річ, перше це відбулося 91-го року, потім 2004, потім другий Майдан, потім війна, наразі друга війна. Так поступово ми стаємо дорослими та незалежними.

Росія цілеспрямовано сіє розбрат та погіршення соціальних зв’язків в українському суспільстві, тиражуючи фейки та брехливі історії про ВПО в соцмережах та медіа. Не дайте їм перемогти в інформаційному просторі. Слідкуйте за інформаційною гігієною та читайте VoxCheck в соцмережах та на сайті — там перевірена інформація та спростування фейків.

“Головне — гарні умови для бізнесу. Все інше бізнес зробить сам”

— Вікно можливостей не може бути вічно відкритим. Звісно, є увага до нашої країни й можливості, але вони будуть зачинятися рано чи пізно. Мені здається, що головне навіть не інвестиції, не репарації, а просто гарні умови для розвитку бізнесу в країні. 

Якщо ви подивитесь на бізнес, Нова Пошта, Розетка чи порти, туди, куди держава не йде, там все добре завжди. А все державне, то все збиткове і погане… Навіть логістика — порівняти логістику Нової Пошти й армії — ну це просто смішно. 

Тому мені здається, що головна річ, яка повинна бути зроблена в країні, це гарні умови для бізнесу, все інше бізнес зробить сам. У Радянському Союзі будували купу житла, яке не було потрібне і на яке зараз неможливо дивитись.

Потрібно створити такі умови, щоб люди повертались і хотіли робити бізнес. Який далі зробить вже все самостійно. 

Бізнес на новому місці: що для цього потрібно?

— Потрібні фінансові ресурси, щоб розпочати новий бізнес. Багато переселенців не мають цих фінансів. Навіть якщо раніше в них був великий оборот.

Багато хто уявляє бізнесменів, як тих, хто сидить на грошах. Насправді весь бізнес вкладає гроші далі в бізнес. Багато людей залишились без нічого, але мають досвід і хоробрість, тому можуть це зробити. 

Тому перший крок — це кредити. Наприклад, за що я можу поставити президенту лайк — так це за кредити 5-7-9. Він безплатний — відсотки за цим кредитом гасить держава. Це була хороша програма, яка працювала під час пандемії, допомогла купі бізнесу не закритись та розвиватись далі. Але знову ж таки треба розуміти на шо ми даємо гроші. Гроші мають йти саме на бізнес. 

Пам’ятати про особистий рівень

— Насправді я не танцював 6 місяців вже. Два тижні тому приїхав учень, його партнерка мешкає в Ірпені, то я трохи з ними одну годину попрацював. Він готувався до вступу в універ, крім цього жодного разу не танцював. Маю надію, що скоро відкриємо студію і там це станеться. 

Я просто розумію, що треба щось робити, бо якщо я не буду нічого робити — то просто нічого не залишиться. І насправді я навіть думав, що може не треба розпочинати свій бізнес, а треба просто піти працювати на когось, і це теж для мене в даній ситуації абсолютно нормально, менш ризиковано. Коли я починаю бізнес — я дуже сильно ризикую усім, коли я працюю на когось — немає ніяких ризиків, все, окей.

Але ми завжди вибираємо такий цікавий варіант, вирішили спробувати. Ну, я думаю, що це просто життя одне. Я не знаю, чому сумувати. Ми живі, сьогодні прокинулися, а завтра можемо ні. Так, мені теж страшно буває, таке інше. Але ну що мені іноді дійсно допомагає — це біг, тому що коли ти бігаєш — не думаєш про щось інше.

***