«Східний варіант» вкотре розповідає про заручників та заручниць, яких утримували чи продовжують утримувати проросійські бойовики на окупованій території. А саме про те, як прокуратура працює з потерпілими, та що переживають жінки-заручниці в незаконному ув’язненні
Люди, які звільняються з полону, далеко не завжди готові розповідати громадськості, чи навіть правоохоронцям, про злочини, які над ними вчиняли. Це підтвердили самі працівники Офісу генерального прокурора під час звіту громадської організації «Медійна ініціатива за права людини» про жінок у полоні.
Розповідь прокурорки про роботу з постраждалими від гендерно обумовленого насильства, читайте в матеріалі «Східного варіанту». А також ми розкажемо три короткі історії жінок, які залишаються в полоні.
Заручники, яких вдається звільнити, тривалий час перебувають у складному психологічному стані й не готові говорити про їх незаконне утримання бойовиками.
Як зазначила старша групи прокурорів Анна Сосонська, яка займається злочинами гендерно обумовленого насильства, лише половина звільнених знаходять в собі моральні сили розповідати, що з ними сталося.
«Переважна більшість людей, які дають свідчення, мають відчуття ніяковості та певної провини за те, що з ними сталося», — поділилася спостереженнями Анна Сосонська.
Вона зазначила, що в таких ситуаціях слідчі та прокурори мають пояснювати людині, що будь-яких підстав відчувати сором чи страх у них немає.
«Я намагаюсь проявити не тільки свою людську емпатію, а й донести, що те, що з вами сталося, це не ваша провина», — зазначила прокурорка.
Вона зазначила, що розповіді про злочини в полоні дають підстави прокуратурі визнати людину потерпілою, надавши їй офіційний статус.
А крім того розслідувати справу та в перспективі — покарати винних.
Як приклад Анна Сосонська навела нещодавно затриманого Дениса Куликовського («Палича»). Почитати про затримання колишнього керівника секретної тюрми «Ізоляція» можна в матеріалі “Східного варіанту”.
«Як з’ясувало слідство, «Палич» катував як чоловіків, так і жінок. Це було не тільки згвалтування, а й приниження. Під час спілкування з потерпілими я виявила, що всі знають про ці факти, але ніхто не говорить, що це скоювалось відносно них. Вони просто мовчать, бояться суспільного осуду, не хочуть виносити на загал», — зазначила Анна Сосонська.
За її словами, основний страх людей пов’язаний з тим, що вони не вірять у результат розслідування, і що їх свідчення призведуть до покарання винного.
«Люди бояться, мовляв, ми це офіційно оприлюднимо, а жодного вихлопу з цього не буде. Бо люди, які вчинили це, або перебувають на окупованій території, або на території країни агресора, або взагалі вже не живі», — додала Анна Сосонська.
Ще однією причиною певної недовіри до правоохоронних органів та влади загалом може бути соціальна незахищеність звільнених заручників. Про це говорять вони самі.
Колишня заручниця Олена Лазарєва, звільнена з полону у 2019 році, утримувалася бойовиками разом зі своїм чоловіком. Після полону родина не мала ані житла, ані роботи.
Добрі люди дали можливість їм жити на своїй дачі, де вони живуть і зараз. Щоб відновитися на посаді лікаря, жінці довелося заново доводити відповідність своїй категорії. Для цього вона проходила відповідний тест.
Роботу за словами жінки, вона шукала сама. Зрештою, знайшла. А ось чоловік Олени досі не працевлаштований.
«Дається взнаки вік. Всім потрібні досвідчені молоді, а досвідчені у віці — нікому», — зазначила Олена.
Вона додала, що на допомогу держави ані в питанні житла, ані в питанні працевлаштування розраховувати не доводиться.
«Образливо відчувати себе непотрібними. Люди, які постраждали за свою громадянську позицію, які намагалися щось зробити для України, повернувшись на Батьківщину, жодної підтримки не відчувають. Соціальні гарантії існують лише на папері. В життя вони не втілюються», — наголосила жінка.
Та ще одна гостра проблема, яка стоїть перед українською владою — це звільнення тих, хто досі перебуває у полоні бойовиків. За офіційними даними СБУ, в заручниках на окупованій території Донбасу досі залишається 301 людина, з яких 31 жінка.
Координаторка напрямку «Проблема заручників в ОРДЛО» організації «МІПЛ» Тетяна Катриченко зібрала 12 історій звільнених з полону жінок, аби привернути увагу до жахів, які переживають заручники та заручниці в незаконному ув’язненні окупантів.
Та деякі історії, каже пані Тетяна, поки детально розповісти не можна. Це історії тих жінок, які продовжують утримуватися в незаконному ув’язненні.
Тетяна Катриченко переконана, що суспільству потрібно нагадувати імена людей, утримуваних у полоні.
Одна з таких заручниць Марина Юрчак з Донецька. Її батьки виїхали на підконтрольну Україні територію, але вона сама залишилась, бо вірила, що українські військові звільнять її місто і вона буде їх зустрічати.
Марина — хімік-технолог. Залишаючись в Донецьку, вона регулярно писала у Twitter — розповідала про життя свого міста в окупації. За це її й затримали в листопаді 2019 року.
Зі свідчень Олени Лазарєвої, яка була в полоні разом з Мариною, дівчину звинуватили у шпигунстві на користь СБУ та образах перших осіб "республіки". Її засудили до 15 років тюрми.
До обмінних списків Марина Юрчак досі не потрапила.
Олена Федорук — ще одна заручниця. Працівники так званого МГБ затримали її влітку 2017 року невдовзі після повернення з підконтрольної Україні території. Олена залишалася у своєму місті Кальміуське (колишній Комсомольськ), бо не хотіла залишати стареньку маму.
В серпні 2019 року Олені Федорук незаконно винесли вирок — 11 років ув’язнення. Дітям вона повідомила, що її не катували, бо вона підписала зізнання, знаючи, чого можна очікувати від бойовиків.
Як розповіла Тетяна Катриченко, нині Олена Федорук так само як і Марина Юрчак, перебуває в жіночій колонії у місті Сніжне.
«Там страшні умови утримання. Ув'язнених змушують тяжко працювати. До того ж там присутній тиск на «політичних», бо в колонії утримуються і жінки, які потрапили туди до подій війни», — розповіла пані Тетяна.
За її словами, Олена Федорук вже тричі була в обмінних списках, однак бойовики досі її не віддали на обмін.
Ще одна заручниця — Людмила Гусейнова. Як зазначила, Тетяна Катриченко, жінка допомагала дитячому будинку в сірій зоні. Часто перетинала контактну лінію.
«Людмила також возила гуманітарну допомогу з Маріуполя на окуповану територію. Тоді вона й потрапила в поле зору бойовиків, а згодом її затримали», — розповіла Катриченко.
Людмилу звинуватили у кількох найтяжчих статтях за «законом» окупантів: шпигунство, екстремізм, тероризм. В полоні її утримують з жовтня 2019 року.
«Про ці історії важливо говорити. Бодай коротко нагадувати про них», — резюмувала Тетяна Катриченко.
На її переконання, це один зі способів прискорити можливий обмін.
35-річна військова медикиня Галина Сєвєріна з позивним «Гаєчка» зустріла 24 лютого 2022 року в Слов’янську.… Read More
Світлана Рибалко — родом зі Словʼянська. Вже понад 18 років вона створює розмальовані шовкові хустки,… Read More
Марина Богун — соціальна підприємниця, волонтерка, громадська діячка з Луганщини. Крім цього — експертка з… Read More
Учора в Києві відбувся масштабний мітинг рідних полонених українців та небайдужих громадян. Для того, аби… Read More
Яку допомогу переселенці з Волноваського району отримують у Центрі підтримки ВПО «Пліч-о-пліч»? У яких містах… Read More
Ольга Семибратова — волонтерка з Красногорівки, Донецької області. З перших днів повномасштабного вторгнення її чоловік… Read More
This website uses cookies.