"Сниться, що знову малюю". Художник з прифронтового села на Донеччині мріє повернути зір

Пейзаж на паркані або журавлі, що злітають на воротах гаража. Так виглядають місця, яких торкнувся пензель Івана Глушка. Він і б і далі прикрашав село, що стало другою домівкою. Якби міг бачити хоч щось.

У свої 65 Іван Іванович хворий і самотній. Його історія — історія людини, можливо занадто довірливої та не зовсім пристосованої до життя.

Від «писарчука» до художника

Він родом із Запорізької області, народився в місті Гуляйполе. Маленький Ваня любив малювати, скільки себе пам'ятав. Був самоуком. Але розкрився його талант …  в армії.

«Я в армії вже працював художником. Служив при штабі, оформляв документи, потім карти, плакати, кімнати оформляв. Одним словом, «писарчук», — з посмішкою згадує той час Іван Іванович.

Після армії, каже, працював художником на заводах, свого часу жив в тоді ще Дніпропетровську — там теж влаштувався на радіозавод. Оформляв школи та садочки.

«Портрети теж малював. Тоді лінійки були різні урочисті в таборах, виставляли портрети. Як зараз пам'ятаю, попросили намалювати 36 портретів “Молодої гвардії” і героїв-піонерів. Гарна у мене була робота…  Потім союз розпався і художники стали не потрібні. Перебивався різними заробітками, ось грубки навчився класти», — розповідає пенсіонер.

У 90-ті переїхав у Донецьк до сестри. Каже, вона захворіла і попросила допомоги. Так і залишився на Донбасі. Коли сестра померла, переїхав в Новобахмутівку.

«Був один офіцер, він в міліції працював. Він мене попросив: “Ваня, будеш мою дачу охороняти, буду платити”. Так я потрапив в Новобахмутівку. Тут малював — коли на паркані, займався. Люблю малювати природу, пейзажі, тварин», — пояснює художник.

Стрес від війни

З дитинства у нього були проблеми із зором і доводилося носити окуляри. Сам Іван Іванович пов'язує це з ускладненнями після перенесеної в школі «свинки». У будь-якому випадку «мінуси» в діоптріях росли. З початком бойових дій зір падав стрімко:

«Спочатку був зір -0,5. Потім вже впало до -7. Мені офтальмологи говорили, що не можна очі напружувати, потрібно міняти роботу. Ну а потім ось катаракта або глаукома — загалом, плівка на очах. А потім тут такі обстріли були, тільки й свистіло над головою, пригнувшись ходили. Стрес від війни теж позначився».

Уже рік Іван Іванович зовсім не бачить. Приходить допомогти по господарству сусідка. І сам вже пристосувався, може щось зробити в побуті, наприклад, розтопити піч:

«Рухаюся потихеньку, пристосувався. Сусідка іноді говорить: “Ти наче іноді бачиш, справляєшся нормально”. Можу і сам попрати. Але весь час сниться, як я працюю, малюю. Кольорові такі сни …».

Рідних, додає пенсіонер, у нього немає. Друга дружина померла, з першою давно розлучився. Діти від першого шлюбу — син і дочка — дорослі, але зв'язок з батьком не підтримують.

“Був тільки паспорт з минулого століття”

Допомагають художнику і представники гуманітарної місії «Проліска». Новобахмутівка знаходиться практично на лінії розмежування, у благодійників тут багато роботи.

«Нам розповіли, що є такий чоловік. Коли ми з ним познайомилися, у нього не було таких проблем із зором. Він носив окуляри, але бачив, міг орієнтуватися. Коли зір зовсім впав, такий працівник став не потрібен. Його прихистив чоловік з інвалідністю. Але тепер і він помер, Іван Іванович залишився один», — згадує фахівчиня із соціального супроводу гуманітарного центру «Проліска–Авдіївка» Ольга Юдіна.

У Івана Івановича була ще одна проблема: він не отримував пенсії та взагалі ніяких соціальних виплат. Тому що не було українського паспорта.

«У нього був старий радянський паспорт, ще стояла прописка в Гуляйполе. Почали допомагати йому з документами, довідка за довідкою. Тут і карантин нам трохи допоміг. Якби не карантин, нам би довелося вести його в Запорізьку область, за пропискою відновлювати документи. Однією поїздкою б точно не обійшлися, потрібно як мінімум 3. Це було б затратно і незручно. А в карантин можна було звернутися в будь-яке відділення міграційної служби. Зробили йому паспорт, ідентифікаційний код, подали документи на соціальні виплати, поставили на облік до сімейного лікаря», — розповідає Ольга.

Спільно з партнерами з благодійного фонду «Право на захист» команда «Проліски» допомогла Івану Івановичу у вересні 2020 року одержати ID-паспорт. Але з'ясувалося, що офіційного трудового стажу у нього для пенсії не вистачає. Тому оформили допомогу. Нещодавно він отримав першу виплату і може хоча б купити собі продукти.

Завдяки допомозі Іван Іванович зміг пройти обстеження в приватній клініці.

«Виявилося, що в одного ока повністю атрофувався нерв і відновити його неможливо. А друге ще можна врятувати. Лікарі кажуть, шанси є. Але потрібна операція», — говорить Ольга.

Операція обійдеться в 17 тисяч гривень. Для того, хто отримує невелику допомогу, сума непіднімна. Іван Іванович буде безмірно вдячний кожному, хто зможе допомогти. І обіцяє намалювати портрети своїх благодійників. А ще знову робити прифронтове село трохи яскравішим своїми картинами. Як тільки зможе бачити фарби та пензель.

✅ Реквізити для допомоги

5168 7427 2501 6681 

Юдіна Ольга

Фотографії надані гуманітарною місією «Проліска»

Читайте також: Тендітна "залізна" леді. Активістці та волонтерці з Сєвєродонецька потрібна допомога