"Я однозначно залишаюся у місті": інтерв'ю з мером Краматорська Олександром Гончаренком

Журналіст Східного Варіанта поговорив з мером Краматорська Олександром Гончаренком і дізнався про ситуацію на фронті, життя та потреби міста у воєнний час. А ще про те, чому люди досі залишаються у місті та чому їм треба переглянути своє рішення.

— Яка зараз ситуація у Краматорську та на східній Україні?

— У місті загалом досить спокійно, якщо порівнювати з місцями бойових дій, як-от з Попасною та Бахмутом, — куди російські окупанти вже підійшли впритул, на відстані артилерійського обстрілу 10-12 кілометрів від міста.

Однак ми захищені річкою Сіверський Донець, через яку росіянам буде важче переправитися у разі відведення наших військ.

Також є загроза у разі відведення наших солдатів з Лиману, у цьому випадку вони зможуть артилерією вже дістати до Слов'янська та до околиці Краматорська. Це тактика росіян у Лимані. Вони стріляють по містах з дистанції 15-20 кілометрів, а потім уже відправляють танки. У нас не вистачає зброї — від нас прилітає один снаряд, у відповідь ми отримуємо 20.

Наприклад, під час прильотів на початку травня постраждали 30-40 житлових будинків, 1500 квартир. Коли 500-кілограмова бомба прилітає за 150 метрів від будинків, вилітають вікна, простінки, двері. Ці будинки непридатні для житла.

Водночас місто намагається жити нормальним мирним життям. І через це, на жаль, приблизно 5 тисяч людей вирішили повернутись. 65 тисяч людей виїхали. Часто люди повертаються, щоб забрати літні, а також цінні речі, оскільки багато хто їхав дуже швидко після обстрілу залізничного вокзалу 8 квітня.

Вода та електрика є, працюють поки що лише тролейбуси, бо ми намагаємось зберегти дизельне паливо, якого не вистачає загалом у країні сьогодні. Ми зробили проїзд безплатним 25 лютого, розуміючи складність для багатьох людей.

Область втратила 23 травня газ, це єдина проблема. Проте зараз уже літо, і жити без газу, в принципі, можна.

30% супермаркетів працюють, банкомати поповнюються. 10 аптек відкрито, з 30 відділень пошти працюють лише чотири, але для сьогоднішньої кількості людей цього достатньо.

З розрахованого населення 55 тисяч, 40 тисяч людей уже одержали гуманітарну допомогу. Пенсії у нас виплачують, комунальні структури працюють, виконуємо вже понад півтора місяця ямкові роботи, займаємося покриттям асфальту на дорогах, парки доглядаємо, у місті чистота та порядок. Мало хто сьогодні на сході в цей час працює над дорогами.

— На вашу думку, чому жителі Краматорська не бажають евакуюватися?

— Декому їхати нікуди, декого навіть онуки та діти не можуть переконати, вони бояться, що мародери нападуть на будинки й речі вкрадуть. Це питання менталітету.

— Міська адміністрація якось намагається переконати цих людей?

— Уже пізно. Ми за три місяці війни кого могли переконати — вже переконали. Наразі навіть нема потреби у безплатних евакуаційних автобусах. Після того, як ми зрозуміли, що багато хто ними користується без валізи туди назад у Дніпро, ми згорнули цю роботу. Охочих евакуюватися просто немає.

Розумієте, поки тихо і немає обстрілів — усі забувають про те, що потрібно евакуюватися. Наразі досить сумна ситуація в Лимані. За моєю інформацією, там залишилося 5-6 тисяч людей у ​​зоні бойових дій, і евакуювати їх звідти вже неможливо. Наразі надходять меру одиночні дзвінки, але їм допомогти неможливо.

— Серед населення, яке вирішило залишитись, є проросійські настрої?

— Питання стандартне. За нашими оцінками, якщо, наприклад, у 2014 році 30-40% краматорчан були лояльні до росії, до «днр», то після того, як нас звільнили п'ятого липня 2014 року, після понад двох місяців окупації, 80-90% цих людей змінило свою думку і про росію, і про «днр». Жителі побачили весь жах, який вони привезли.

На сьогодні тих, хто чекає на росію або до неї «толерантні» — це від 2-3% до 5%. До масштабного вторгнення росії, може, 5 тисяч людей цього чекали. Хтось із них виїхав, все ще лояльних десь 2-3 тисячі. Я думаю, це успіх. Вісім років тому йшлося про 30-40% населення, а зараз 2-3%.

— Якщо дивитися на вибори 2020 року, ОПЗЖ була найбільшою політичною силою у міській раді. Чи вважаєте ви, що це показник підтримки росії у місті?

— Це не обов'язково підтримка росії. Це питання у гаслах, якими вони підкуповували свій електоральний контингент. Третина депутатів нашої ради з ОПЗЖ, але це не означає, що третина краматорчан підтримують росію або повторну окупацію «днр». Це електоральне поле ОПЗЖ і не більше. Усіх депутатів знаю. Більшість із них — це директори наших підприємств, вони жодного відношення до росії та до «днр» не хочуть мати, вони патріотично налаштовані.

— Ви кажете «більшість». Деякі депутати можуть бути потенційними колаборантами?

— Ні, кожного депутата знаю особисто, і серед них не бачу жодного колаборанта.

— У квітні, після того, як війська росії почали відступати від Київської області та від півночі країни, експерти говорили про те, що буде інтенсифікація боїв на Донбасі. Як змінилася ситуація за останні два місяці?

— Ми бачимо три дуже активні напрямки у наступі російських окупантів. Це посилення наступу на Лиман, який знаходиться трохи більше 40 кілометрів від нас, з явною метою наблизитися до Слов'янська та Краматорська. Є напрямок на сході Попасна-Бахмут, є спроба відрізати нашу групу військ у Сєвєродонецьку та Лисичанську.

Відповідно, якщо за два-три тижні не почне приходити важка артилерія, системи ППО, тоді нам буде важко утримати й Сєвєродонецьк, і Лисичанськ. У нас два-три тижні, не більше. Головне завдання росії — оточення наших військ на півдні Луганщини. Туди кинули всі сили росії, це очевидно, і наші військові сьогодні на межі своїх можливостей.

— Яким чином люди можуть виїхати з міста на цю мить?

— У нас є регулярні автобуси, які виїжджають у Дніпро. Раз на два-три дні виїжджає один автобус, у якому в середньому по 20-30 людей. Також вони можуть виїхати до Покровська, а потім звідти дістатися електричкою до Дніпра. Люди, які хотіли виїхати, це вже зробили, тому такий маленький потік.

Поверненням назад до міста ми не займаємось, і жителям не радимо це робити.

Ми не вороги собі й не лікарі самі собі. Люди, які залишаються, можуть використовуватися як живий щит — росіяни люблять ставити зброю у житлових районах, через що ЗСУ відповісти не може.

— У чому полягає сьогодні робота міської ради?

— У міських депутатів сьогодні питань немає, тому що рішення у воєнний час може швидко приймати виконавчий комітет у дистанційному режимі, не збираючи сесію. Необхідності сьогодні у сесійних рішеннях немає з огляду на те, що більшість баз даних, реєстрів закриті або доступ до них обмежений. Тобто, різні земельні питання, господарські, пов'язані з капітальним ремонтом, зараз не розглядаються.

У нас, які у всій області, зараз не працюють ні РАЦСи, ні нотаріуси. Земельні питання ніхто не виносить і ніхто не може зараз переоформити та зареєструвати землю. Тому міський корпус сьогодні найчастіше займається волонтерством та допомогою.

— За які капітальні питання відповідаєте саме ви?

— Я насамперед відповідаю за забезпечення комфортного проживання наших жителів та надання всього спектру послуг, який вони мають отримувати.

Ми допомагали охороною, оскільки працівники боялися виходити на роботу. Ми допомагали пошті роздавати гроші, пенсії, охороняти її. У мирний час цього робити не треба було, оскільки місто не втручається у бізнесові справи. Але зараз часи інші.

— Ви описали ситуацію щодо транспорту, води, газу, електрики, пошти та банкоматів. А як щодо лікарів? Їх у місті достатньо?

— Кількість лікарів та медсестер достатня, і всі одержують необхідну допомогу. Проблем сьогодні у цій сфері немає. Все може змінитись у разі загострення ситуації. Деякі лікарі повернулися, бо у них більше не було грошей  —  ми підвищили їм зарплату в півтора раза з початку масштабного вторгнення.

— Ви зараз все ще в місті й виконуєте свої зобов'язання. У разі загострення ситуації ви маєте намір залишатися до кінця?

— Ми, мери міст Донбасу, для себе вирішили, що поки ми зможемо виконувати свої прямі обов'язки — ми залишимося в місті. Якщо почнеться такий самий жах, як і в Маріуполі,  —  це вже інше питання, тому що в цьому випадку неможливо виконувати завдання. Поки що я однозначно залишаюся.

— Що б ви хотіли сказати краматорцям?

—  Жінки та діти мають обов'язково виїхати, для підстрахування. Ніхто не знає, що може пізніше статися, і можна буде не встигнути. Чим менше у місті жінок та дітей, тим легше нашим військовим воювати.

Кирило Амурський