"Готовий до нових викликів": Сергій Гайдай про звільнення з посади начальника Луганської ОВА та нове призначення

— Сергію Володимировичу, чому ви вирішили залишити посаду начальника Луганської обласної військової адміністрації? 

— Тому що потрібна певна ротація. Президентові видніше згори все, що відбувається у нашій країні та в інших країнах. Тому було ухвалене таке рішення. Наша ситуація на Луганщині зрозуміла. Мене побачили на іншому напрямку роботи. Зараз війна, я не сперечаюсь з цього приводу. Можливо після перемоги я зможу вже погоджуватися або не погоджуватися з певними пропозиціями. А зараз — ні. Тому я погодився, написав заяву і буду влаштовуватися на нову роботу. 

— Які рішення за часів вашого очільництва області ви вважаєте найважливішими та найефективнішими? 

— Під час пандемії COVID-19 я був першим і єдиним в Україні, хто застрахував усіх медиків, які мали справу безпосередньо з інфікованими. Це було таке собі ноу-хау. Моїм рішенням ми закрили область, закрили усі ринки. Я теж був тоді єдиним, хто так зробив у країні. І ми потім дивились по статистиці, ситуація зі стриманням COVID-19 у нашій області була однією з кращих в Україні.

Тоді я не тільки брав на себе відповідальність, у мене була й можливість. Я все ж був керівником військово-цивільної адміністрації. У мене не було депутатського корпусу. Плюс, я прийняв рішення ввести військово-цивільні адміністрації у Сєвєродонецьку, Лисичанську і ще деяких громадах. Це так само посприяло розвитку області й можливості обороноздатності після повномасштабного вторгнення. 

— Попри те, що більша частина Луганщини окупована, обласна військова адміністрація постійно надає допомогу переселенцям, зокрема це гуманітарна допомога у хабах. Можете підсумувати, яка допомога надається зараз для жителів Луганщини, що евакуювалися?  

— Це була виключно наша ідея. Ми подивились, що виїхала величезна кількість людей. Вони роз’їхались по усій країні. Ми подивились офіційну статистику і побачили, що у кожній області є жителі Луганщини. Тому виникло рішення відкрити гуманітарні центри у кожній області. За кожним центром я закріпив певну громади. Домовились з меценатами, спонсорами, фондами, міжнародними партнерами, і почали забезпечувати ці центри усім необхідним. На сьогодні вони забезпечені гуманітарними наборами. Іноді додатково завозять посуд, ковдри, постіль. Але це не для всіх хабів. Це виключно певний фонд може допомогти хабу.

Кожен центр забезпечений зв’язком, генератором, всім необхідним. Ми не планували зупинятись, розвивали це далі. Зараз якраз закінчили перемовини, будуть ще додаткові центри психологічної підтримки та комп’ютерного розвитку. Будуть надавати юридичну допомогу та медичні консультації. 

— У цих центрах допомогу ж можуть отримати мешканці усієї області? Вони не закріплені територіально за конкретним населеним пунктом Луганщини? 

— Так. Кожним хабом опікується певна  громада. Але у кожному хабі можуть отримати допомогу всі мешканці Луганської області, не залежно від того, з якої вони громади й де вони раніше проживали. Допомагають усім без виключення. 

— Яку ще вели діяльність за останній рік на посаді очільника Луганської ОВА?

— Це евакуація. Гуманітарна допомога тим, хто до останнього залишався у тих населених пунктах, які пізніше були окуповані. Допомога з оформленням документів нашим підприємцям, які планували релокацію бізнесу. Це перевезення медичних закладів у інші області, щоб вони не залишились під окупацією. Це співпраця з усіма представниками Сил оборони. З усіма, хто нас захищав, ми були постійно на зв’язку та допомагали. Ремонтували зброю, привозили човни, дрони, тепловізори, автомобілі звичайні та броньовані, буси, гуманітарну допомогу, ліки. Це була постійна робота, яка не зупинялась.

Плюс робота з нашими міжнародними партнерами. Поки була активна фаза бойових дій на Луганщині, це були питання гуманітарних наборів та допомоги військовим. А зараз вже переговори з приводу майбутнього та відновлення Луганської області. 

— Ще з початку року є інформація про можливість вашого призначення як посла України в Казахстані.  Скажіть, чи відповідає це дійсності?

— Поки що мене нікуди не призначили. Якщо призначать, це буде певною мірою підвищення. Це все зовсім інший рівень роботи. Не рівень в межах області, а стосунки між країнами. Нові виклики для мене. Новий досвід. Я готовий. Якщо Президент доручить мені виконувати певні завдання саме у такому статусі, я готовий. 

— Тобто розмови про це йдуть, але конкретного рішення поки не було прийнято?

— Ось коли прийде з Казахстану документ, що вони готові призначити мене прийняти. І коли я стану послом, то обов’язково напишу про це.

***