Як змінились промислові міста колишньої НДР? Уроки для Донбасу

Німецька Демократична Республіка, вона ж НДР, вона ж просто Східна Німеччина виникла внаслідок переходу частини німецьких земель з-під контролю Радянського Союзу у 1945 році.

І хоч серед інших країн соцтабору рівень життя у НДР був досить високим, а багато товарів НДРівського виробництва були в СРСР на вагу золота, у порівнянні з економікою Західної Німеччини справи у НДР йшли кепсько. За сучасними оцінками, продуктивність підприємств у НДР відповідала приблизно третині від тієї, що мали підприємства у ФРН.

Основною причиною відсталості була інша, планова економічна модель та фокус на великій промисловості. Структура зайнятості в НДР у 1988 році була на рівні тієї, що існувала у ФРН у 1965 році — більшість людей працювали на великих фабриках, заводах, комбінатах, які контролювались державою. Так само як в СРСР, планова економіка спричинила істотне відставання від країн Заходу, і, так само як і всі республіки колишнього СРСР, у 1990-х роках Німеччина пройшла через важкі часи економічної та соціальної трансформації.

Особливо важко цей процес проходив у промислових містах, де майже все життя кипіло навколо кількох важливих підприємств. Та якщо більшість промислових міст у колишньому СРСР сьогодні виглядають депресивно, мають купу соціальних проблем і мало перспектив, то такі міста як Галле, Дрезден, Лейпціг, Йена чи Хемніц наразі є розвиненими та успішними. То як же Німеччині вдалось?

"Лихі 90-ті" у Німеччині

Перші роки після падіння Берлінського муру та возз'єднання Німеччини були надзвичайно важкими для колишньої НДР в цілому, і для промислових міст зокрема. Кількість людей, задіяних у науково-промислових роботах впала з 85 000 у 1989 році до 15 000 у 1993. Розрив ланцюжків постачання, конкуренція з більш розвиненими підприємствами західної Німеччини та всього світу призвели до закриття багатьох промислових підприємств сходу. 

Погано почували себе і промислові підприємства — план уряду щодо розділу занадто великих заводів та їх подальшої приватизації не виявився успішним, і більшість таких підприємств в результаті були зупинені. Ті ж, що пережили приватизацію — модернізувались, і прогресивні технології на виробництві вимагали куди меншої кількості робочої сили, ніж була потрібна підприємствам до цього. 

Усе це призводило до постійного зростання безробіття, пік якого сягнув 18,8% у 2005 році. І хоча ріст ВВП на території колишньої НДР був стрімким і відповідав показникам “економічного дива” у Західній Німеччині у післявоєнні часи, різниця у розвитку між Західною та Східною Німеччиною відчувається й досі. 

Так само досі відчуваються наслідки відтоку населення зі Сходу на Захід. Не маючи роботи та перспектив вдома, багато німців колишньої НДР переїхали в західні землі в 1990-х роках. У багатьох колишніх промислових містах смертність й досі перевищує народжуваність, а кількість населення може бути меншою за показники 1989 року на 20% чи навіть більше.

Що зробили німці?

Проте, багато промислових міст Сходу оновились і стрімко розвиваються в наш час. Багато з них переорієнтували свою економіку та розвивають туризм, сектор послуг та підтримують підприємства, що працюють з новітніми технологіями. 

Міста, що колись вважались одними з найзабрудненіших у Європі, тепер мають чисте повітря та воду. Великий промисловий центр Хемніц обраний Європейською столицею культури у 2025 році, а університети Лейпціга, Дрездена та Єни приваблюють багатьох студентів як з Німеччини, так і з усього світу.

Ось кілька кроків, які були зроблені на рівні держави та окремих міст для того, аби покращити рівень життя у колишній НДР.

💡 Економічна реструктуризація

Хоч приватизація заводів та фабрик колишньої НДР виявилась не дуже вдалою, стрімкий розвиток підприємництва зробив саме малий та середній бізнес основою економіки в таких містах. Ці ж підприємства є основними роботодавцями для населення в наші дні.

Поява великої кількості товарів масового споживання та інтеграція з ринками інших країн Європи спричинила швидке зростання таких секторів економіки, які були дуже малорозвиненими у НДР. Все це дозволило містам Сходу побороти безробіття та пережити кризові 90-ті роки. 

💸 Нові джерела прибутку

Оскільки величезні фабрики та заводи не могли приносити містам прибуток, новостворені підприємства шукали нові напрямки для розвитку. 

Так, наприклад, неподалік міста Біттерфельд-Вольфен, яке було центром хімічної промисловості, сьогодні видобувають та перероблюють кремінь. Ця речовина є основою для виробництва сонячних батарей, і оскільки відновлювальна енергетика розвивається в усьому світі, ця справа приносить хороший дохід, а околиці Біттерфельд-Вольфена називають “Фотогальванічною долиною”. 

Так само багато було зроблено на рівні міст для розвитку туризму — і міжнародного, і внутрішнього. Зараз, десятки мільйонів туристів відвідують колишні землі Сходу —- Бранденбург, Мекленбург-Форпоммен, Тюроингію. 

🌳 Турбота про довкілля

Перша екологічна партія в ФРН виникла з об’єднання громадських організацій ще у 1980-му році, а після об’єднання Німеччини вона знайшла однодумців і у східних землях.

Проблемою багатьох промислових міст НДР було забруднення довкілля внаслідок роботи підприємств. Так само як і в промислових містах України, місцеві мешканці не могли вивішувати білизну надворі, оскільки повітря з заводів несло у собі пил та частки важких металів, і перетворювало білий одяг на рудий. Нові екологічні стандарти та заходи з обмеження викидів підприємствами призвели до значного покращення екологічної ситуації в містах колишньої НДР. 

🚆 Розвиток інфраструктури

Для того, щоб зробити життя в містах комфортнішим, багато коштів було вкладено у міський транспорт. Не забули й про велосипедну інфраструктуру, оскільки велосипеди допомагають розвантажити вулиці від заторів, не викидають шкідливих речовин у повітря та позитивно впливають на здоров’я людей. 

І хоч за рівнем достатку землям колишньої НДР так і не вдалося наздогнати землі колишньої ФРН, рівень життя на Сході істотно покращився. Головний фактор успіху — те, що в центрі стратегій та планів тепер знаходяться не промислові гіганти, а люди, що мешкають в цих містах та містечках.

Уроки для України

З одного боку, порівнювати досвід Німеччини з нашою ситуацією не досить коректно. Перш за все, у Східної Німеччини була Західна, в якій ринкові механізми існували десятиліттями.Звісно, трансформація Сходу не була ані безболісною, ані миттєвою, проте розуміння того, куди потрібно рухатись було чітким. 

По-друге, у ФРН вже був досвід трансформації промислових регіонів, найвідомішим з яких є Рурський басейн. Закриття вугільних шахт та зміна економічної структури в цьому регіоні теж не були проведені ідеально, але цей процес, як мінімум, підготував державу до низки проблем, з якими довелося зіштовхнутись на землях колишньої НДР. 

По-третє, Німеччина в принципі була і залишається куди багатшою за Україну: з 1991 по 2013 рік, із Західної у Східну Німеччину було інвестовано понад 560 млрд євро. Для порівняння — це в 5 разів більше за загальний обсяг ВВП України 2019 року, і важко уявити, щоб інвестиції такого масштабу стали реальними в Україні найближчим часом.

З іншого ж боку, промислові Хемніц чи Галле не так-то вже й відрізнялись від Краматорська чи Сєвєродонецька. Багато кроків, спрямованих на трансформацію цих міст були прийняті в самих містах — і багато чого можна повторити в Україні навіть без надвеликих інвестицій. Це успішно доводить приклад активістів та небайдужих громадян у Маріуполі, Слов’янську, Костянтинівці та багатьох інших містах, які створюють стартапи, відкривають освітні простори, турбуються про довкілля, тощо. 

І звісно ж, надзвичайно цінним для України є досвід реінтеграції колись втрачених земель у спільний політичний та культурний простір. Разом з досвідом економічної трансформації, цей досвід стане нам у пригоді одного дня, коли наша держава знову стане єдиною та цілісною.

Данило Герасимов