"Ми не згаснемо": режисерка кінострічки про молодь прифронтового сходу Аліса Коваленко про створення фільму

Світова премʼєра фільму “Ми не згаснемо” відбудеться 22 лютого. Знімальна команда та деякі головні герої представлять кінокартину перед закордонною аудиторією. До того ж фільм номіновано на престижну нагороду фестивалю як “Кращий документальний фільм”. 

Про те, як знімався фільм, особисту історію та біль війни Східний Варіант поговорив з режисеркою стрічки Алісою Коваленко.

Фільмувала війну ще з 2014 року

Аліса Коваленко родом із Запоріжжя. Першу журналістську освіту отримала у КНУ ім. Т. Шевченка, а потім вступила до Київського національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенко-Карого, щоб вивчитись на режисерку документального кіно. Дівчина розповідає, завжди любила кіно та процес його фільмування.

До моменту створення стрічки “Ми не згаснемо”, Аліса Коваленко режисирувала документальну кінокартину “Сестра Зо”, яка була дипломною роботою та була присвячена двоюрідній сестрі-футболістці Аліси. 

“Перший саме міжнародний дебют був у 2015 році. Це був фільм “Аліса у країні війни”, його було представлено на найбільшому фестивалі документального кіно. Це був досвід, який ми пережили з моєю колегою. Я знімала багато подій, які відбувались у 2014 році. Я теж була у фільмі, як героїня. Це був симбіоз наших матеріалів”, – розповідає Аліса для “Східного Варіанту”.

Ще один документальний проєкт Аліси “Домашні ігри” був присвячений жіночому футболу. Режисерка хотіла глибше зануритись у тему жіночого спорту та показати його зсередини. Фільм був представлений у Великій Британії на фестивалі Sheffield.

Фільмування “Ми не згаснемо” розпочались у 2019 році та закінчились у 2022 році, вже після повномасштабного вторгнення рф в Україну.

 Багато кадрів стрічки присвячено населеним пунктам Луганщини, а саме Станиці Луганській та Золотому. З 2014 року селища були на лінії фронту, у 2022 році після пекельних боїв вони були окуповані росіянами.

“Я дала обіцянку, якщо війна буде більшою, я відкладу камеру та візьму до рук зброю”

Про повномасштабне вторгнення режисерка Аліса Коваленко дізналась у потягу, коли прямувала до Луганщини. Тоді вона планувала записати додаткові звуки та сцени для фільму. Планувала їхати зі звукорежисеркою Марією, але вона захворіла за день до цього. 

“Мені подзвонили о 5-й ранку мама і сказала, що ракети вже летіли на Київ. За кілька годин я приїхала до Рубіжного, де мене забрав батько одного з моїх героїв. Ми разом їхали у Золоте. Був сюрреалізм, бо по радіо постійно лунали заклики про евакуацію з області, а ми їхали майже на лінію розмежування”, – розповідає Аліса Коваленко події того часу.

Аліса почала думати, як допомогти людям з Золотого з евакуацією. Дівчина розповідає, що перші дні проходили дуже швидко. Тоді ж вона зрозуміла, що треба виконати обіцянку, яку дала у 2015 році. 

“Ще у 2015 році, коли я знімала добровольчий батальйон у Пісках та у Донецькому аеропорті. Тоді була дилема – як зберегти дистанцію, адже ти режисерка, і постійно все це бачиш, знімаєш, показуєш. Та постійно здається, що цього недостатньо. Я дала обіцянку, якщо війна буде більшою, я відкладу камеру та візьму до рук зброю”, – розповідає Аліса.

Дівчина дізналась, що її знайомий командир формує батальйон української добровольчої армії. Попрощавшись з мамою та сином, Аліса поїхала на київський фронт.

Одного разу, перебуваючи на навчанні, базу батальйону розбомбили. Один із товаришів по службі Аліси загинув. Після цього підрозділ було розформовано, Аліса після довгих роздумів вирішила продовжити кар’єру режисерки.  

“Ця дилема нікуди не зникла, я й досі іноді думаю повернутись на фронт”, – говорить Аліса Коваленко. 

Ніжний та емоційний мультипортрет молодого покоління зі прифронтових містечок сходу України

Як пояснюють творці фільму, це “ніжний та емоційний мультипортрет молодого покоління зі прифронтових містечок сходу України”. Це історія про дорослішання підлітків на фоні війни. Головні герої Андрій, Руслан, Ілля, Ліза та Лєра шукають щось цікаве  житті, намагаються боротися з нудьгою. Довкола них зростає загроза ескалації війни, інколи чутні вибухи, шахти в їхніх населених пунктах закриваються. Та вони прагнуть змін та свободи. Саме тому рушають у подорож до Гімалайських гір.

“Майбутня подорож стає для них новим ковтком надії та віри в себе, освітлюючи темряву, яка поволі стискається довкола них”, – пояснюють творці кінокартини. 

Історії у фільмі перетікають з одного героя на іншого. Творці намагались об’єднати ці історії, але водночас розкрити кожного з персонажів. 

“Їхні містечка віддалені один від одного, але вони існують в одному просторі. Це про силу мрій дітей на Донеччині. Коли здавалось, що дуже важко мріяти про щось у таких місцях, важко прагнути чогось у місцях, де постійна загроза, але ці діти справжні бунтівники, вони мають велику жагу до життя. І фільм якраз про це, як мрії допомагають освітлювати ці найтемніші моменти життя”, – розповідає Аліса Коваленко.

Фільм є повнометражним, триває годину та сорок хвилин. За це час буде розказана історія, як мрії допомагають у складні моменти досягати вершини, навіть Гімалайських гір.

“Фільм скоріше про внутрішні Гімалаї. Про внутрішнє досягання гір. Кожен долає якусь гору у нашому житті. Подорож грає фінальну роль у фільмі, але насправді вона буде не ключовою, але це я вже спойлерю”, – каже Аліса.   

Режисерка підкреслює, цей фільм тепер ще й чергова можливість розказати та показати світу, як Україна потерпає від російського вторгнення ще з 2014 року.

“Я хотіла донести цей меседж до людей. І, звичайно, документальний фільм допомагає розповісти про це на більш емоційному рівні. Коли людина переживає цей досвід з фільму, вона глибше це розуміє. Ми пробуємо торкнутися сердець наших глядачів”, – каже Аліса.

Наразі після прем’єри заплановано ще декілька показів для глядачів та для преси. Аліса сподівається, що буде можливість показати фільм на фестивалі Docudays UA. Про прокат у кінотеатрах команда поки не думає, але Аліса каже, що це можливо.

***