Вперше переселенці будують багатоквартирний будинок. Як їм це вдається і в чому головна проблема

Проблема з житлом знайома не з чуток кожному переселенцю. Орендовані квартири, три сім'ї в «двушці» і оголошення в дусі «переселенцям будинок не здаємо»… Саме тому у Вінниці переселенці вирішили побудувати власний кооперативний багатоповерховий будинок.

Гроші на будівництво збирають самі, буквально по копійці, але й від допомоги не відмовляються. А вірніше самі стукають в усі двері та просять допомогти в будівництві будинку на 105 квартир. Через п'ять років допомогла місцева рада, а ось Міністерство реінтеграції, за словами переселенців, все ще їх не чує.

«У мене таке відчуття є, що переселенці стоять на узбіччі, а держава — це машина, яка мчить на швидкості повз», — проводить аналогію голова громадської організації «Об'єднання переселенців “Спільна справа”» Юрій Зиков.

«Східний варіант» розібрався, чому з житлом для переселенців все так складно через 7 років від початку збройного конфлікту? І чи зможуть вони коли-небудь знайти власний дім?

🏡 Житловий парадокс

Юрій Зиков — переселенець з Горлівки. У 2014 році він переїхав до Вінниці разом з дружиною і трьома дітьми. Як і багато переселенців, вони тоді думали, що це ненадовго і через кілька місяців можна буде повернутися додому. Але ситуація все загострювалася, а накопичені на життя запаси поступово танули. Юрій разом з дружиною почали облаштовувати побут у Вінниці.

У 2015 році він з однодумцями зареєстрував громадську організацію «Спільна справа». Спочатку вони думали, що у Вінниці немає інших переселенців, але виявилося, що на той момент їх було 17,5 тисячі.

Основна проблема переселенців — житло. Парадокс: на окупованій території у багатьох залишилися квартири з хорошим ремонтом, які люди облаштовували кілька років, а у Вінниці приходиться переїжджати з місця на місце в пошуках нового дому.

«Ми вирішили організувати житлово-будівельний кооператив і в рамках цього кооперативу будуємо будинок для 105 сімей. Це буде житло, яке залишиться у власності переселенців. На сьогодні жодного такого проєкту в Україні немає», — запевняє Юрій.

У 2017 році вони створили свій ЖБК, але до реального будівництва було ще далеко. 

Юристка організації «Спільна справа» Вікторія Мовчан згадує, що спочатку робота йшла повільно. По допомогу переселенці зверталися в різні інстанції. За роки у них накопичилися сотні листів, звернень, відписок і відповідей від всіляких відомств.

У 2018 році влітку переселенці вийшли на мітинг під Вінницьку міську раду, їх підтримали й інші громадські працівники міста. Вони просили виділити землю під майбутнє будівництво. Мітинг викликав великий резонанс в місцевих медіа, причому як з позитивного, так і з негативного боку. Потім знову настала тиша.

На розв'язання питання вплинув… виборчий кодекс

Так зійшлося, що справа зрушила з мертвої точки в грудні 2019 року, коли парламент вніс зміни до виборчого кодексу і переселенцям дозволили голосувати на виборах.

«Це буквально за три дні все вирішилося. 27 грудня дають право голосу і 29 грудня дзвонять з Вінницької міської ради та кажуть, що готові розглядати питання про виділення земельної ділянки під будівництво», — згадує Вікторія Мовчан.

І вона, і Юрій вважають, що таким чином чиновники хотіли задобрити новоутворений електорат.

В ході подальших переговорів «Справі» виділили й землю, і 1,1 мільйона гривень на розробку проєктно-кошторисної документації.

Забудовника шукали довго, було два тендери, тому що, як припускають переселенці, вартість будівництва була неконкурентною і замалою для підрядників. Ніхто не хотів братися за такий проєкт.

Ціна мрії — 61,5 мільйона гривень

Зрештою підрядник знайшовся, а в березні почали заливати фундамент. Але справа все одно йде дуже непросто. На будівництво потрібно 61,5 мільйона гривень.

Переселенці хотіли б, щоб до питання під'єдналося Міністерство реінтеграції. Щоб воно посприяло виділенню коштів на пільговий кредит для вінницьких переселенців.

Переселенці зверталися до Офісу Президента, а коли президент України Володимир Зеленський приїжджав до Вінниці, хтось із переселенців безпосередньо попросив його допомогти. Минуло пів року, але, за словами Юрія, ніякої допомоги не було.

Довгий час «Спільна справа» писала і до Мінреінтеграції.

«Основне прохання зараз — це кредитування. У них [при владі] ж як завжди — грошей немає ні у кого. Офіс Президента говорив, щоб звернулися до Міністерства фінансів, а ті кричать в три голоси, що у них грошей немає », — каже юристка Вікторія.

З 13 квітня вона почала дзвонити на гарячу лінію Мінреінтеграції, яка працює два рази на тиждень. Вдалося домогтися перших відповідей — Вікторії сказали, що листи зареєстровані.

Також переселенці запрошували на офіційний початок будівництва для перерізання червоної стрічки міністра реінтеграції Олексія Резнікова. Відповіді не було.

«Долучаться вони чи ні — будинок буде побудований. Ми будемо далі рухатися до своєї мети. Просто в моєму розумінні, Мінреінтеграції б ось ці успішні кейси, які роблять люди, брати за приклад», — вважає Вікторія.

Попри всі складнощі Юрій, Вікторія та інші переселенці вірять в цю ідею.

«У кожного нашого учасника за плечима дуже сумна історія. Але люди не здаються, ти дивишся в їхні очі та бачиш, що вони тобі вірять і бачать надію. І це дуже підігріває — ти йдеш далі, напролом. Тому що з бюрократичною машиною дуже важко боротися. Але за сім років ми навчилися», — впевнено каже Вікторія.

Планується, що будинок буде повністю готовий до 31 травня 2022 року.

А що держава?

«Східний варіант» відправив запит до Мінреінтеграції, але поки відповіді немає. Ми спробували самі розібратися, наскільки реально переселенцям отримати гроші, нехай і в кредит, але все-таки на своє власне житло.

Сказати, що вже зовсім нічого не робиться, було б несправедливо. Наприклад, недавно Кабмін затвердив порядок надання пільгових іпотечних кредитів внутрішньо переміщеним особам коштом гранту в розмірі 25,5 млн євро, наданих німецьким банком KfW. Гроші видаються на термін до 20 років під 3%-у ставку. Житло можна вибирати як на первинному, так і на вторинному ринку. В рамках проєкту у 2021-2022 роках планується забезпечити житлом приблизно 680 сімей або 1768 осіб з-поміж внутрішньо переміщених осіб.

Водночас відбір переможців з-поміж кандидатів у черзі відбуватиметься шляхом випадкового вибору, який проводиться за допомогою генератора випадкових чисел.

Крім того, в Україні діє програма «Доступне житло»: держава оплачує 50% вартості квартири, решта 50% — покриває ВПЛ. Переселенець може скористатися пільговою іпотекою. Водночас в програмі беруть участь тільки новобудови. Детальніше на сайті «Держмолодьжитла».

Держава підтримує будівництво житла в селі для всіх українців, але ВПЛ в ньому віддається першочергове право. Програма передбачає пільгові кредити на термін до 20 років (але для позичальників, які за цей час не досягнуть пенсійного віку) і на 30 років для людей молодше 35 років. Кредит надається під 3% річних.

У листопаді 2020 року заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Інна Голованчук заявила, що більше 270 квартир для проживання близько 800 ВПЛ було придбано з 2017 по 2019 рік. А недавно нардеп Дмитро Лубинець повідомив, що лише 10% переселенців забезпечені власним житлом. Але якщо врахувати, що в Україні всього офіційно зареєстровано близько 1,5 мільйона ВПЛ — це крапля в морі.

Важливо розуміти, що всі, хто переїхав на підконтрольну Україні територію в перші роки війни, швидше за все, залишаться тут назавжди. І лише держава може допомогти їм знайти власний кут тут, в Україні. Без свого даху над головою переселенці не відчуватимуть себе потрібними та важливими членами українського суспільства.

Читайте також: 

«Я хочу побачити маму»: три історії переселенців, які їдуть через КПВВ на Великдень

Сантиметр за сантиметром: як Європа допомагає Україні в розмінуванні

З Харкова до Донецька: шлях довжиною у 22 години