"6 тисяч людей на обидва приміщення": як виживало одне з найбільших бомбосховищ під час блокади у Маріуполі

Євген Тузов до 24 лютого працював начальником загону рятувальників на круїзних лайнерах, а також спортивним тренером в одному з найбільших спортивних залів Маріуполя “Терра спорт”. З початком повномасштабного вторгнення діяльність довелось змінити, Євген став допомагати утримувати три бомбосховища у блокадному місті. 

Університет, спортзал та кінотеатр у Маріуполі стали надією людей на порятунок

Після 24 лютого керівники спортивного закладу “Терра спорт” облаштували у підвалі приміщення сховище для людей. З перших днів сюди  почали з’їжджатись жителі приміських селищ. Наприклад, із Сартани чи Старого Криму, які тоді вже сильно обстрілювались ворогом.

Коли місць у “Терра спорті” вже не було, довелось думати про нові шляхи розміщення людей. Тоді звернулися до підвальних приміщень кінотеатру “Савона”, який був у ста метрах поруч зі спортивним залом. Навпроти через дорогу від “Терра спорту” та “Савони” розташовувалась будівля Донецького національного університету економіки й торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського. Пізніше там також облаштували підвали, щоб була змога приймати більшу кількість людей. 

Євген Тузов розповідає, що за “Терра спортом” у дворах житлових будинків був дитячий садок, у підвали якого також приходили люди. Тому доводилось організовувати допомогу людям у чотирьох сховищах одночасно. 

“Керівництво нашого міста абсолютно нічого не зробило для підготовки сховищ чи інших міст для укриття громадян. Я приїхав спочатку до спортивного залу, бо там були мої учні. Я хотів подивитися, як вони там, як їхні справи. Бо на околицях міста вже сильно бомбили. Люди шукали порятунку”, – згадує Євген Тузов. 

Загалом в усіх приміщеннях сховищ тоді могло знаходитись до шести тисяч людей. Євген розповідає, коли домівки маріупольців починали горіти, а на вулиці був сильний мороз, усі бігли до місць, де була змога хоч трохи зігрітися та отримати невелику допомогу. 

“Більшість залишались. Хтось приходив, хтось йшов. Були три родини у нас, які втомилися бути у сховищі, бо тут і умови, розумієте, які, коли тисячі людей в одному приміщенні. Вони поїхали до себе додому, бо начебто стихло, але через декілька днів приїхали знову до нас, бо їм у двір ракета прилетіла і розбомбила пів домівки. На щастя, люди не постраждали”, – розповідає Євген. 

Організація умов для 6 тисяч людей

Прямих влучень у сховища, на щастя, не сталося. Але у двох метрах від спортивного залу “Терра спорт” прилетів снаряд. Так само і з будівлею університету, на задній двір якого відбувся сильний “прильот”, в результаті якого залишись величезна вирва, а вікна будівлі повилітали. 

Євген Тузов разом з командою організували подачу воду для усіх бомбосховищ. З початку березня у місті вже не було водопостачання через пошкодження окупантами комунікацій. Чоловік зв’язався з міським водоканалом з наполегливим проханням організувати привіз води до приміщення “Терра спорту”. Тоді кожного ранку до будівлі почала приїжджати машина з кількома сотнями літрів води. Це дало змогу забезпечити водою не тільки людей з бомбосховищ, а й прилеглих домівок. Кожен ранок біля “Терра спорту” вишукувалась величезна черга людей з балонами для води – усі могли отримати трохи для себе та своїх сусідів.

Питанням тоді стало забезпечення людей їжею. Хтось приходив зі своїми харчами, хтось готував окремо. На задніх дворах сховищ була організована “польова кухня”, де на відкритому вогнищі готували різні страви, газопостачання у місті тоді вже не було. Євген розповідає, що тоді багато підприємців міста просто так привозили їжу зі своїх складів, бо знали, що тут знаходиться багато людей. 

Найскладніші дні та виїзд з міста

Найскладніші дні для 17 мікрорайону Маріуполя, де і розташовувались усі сховища, прийшлись з 12 до 16 березня. Тоді кожен день район зазнавав обстрілів з усіх видів зброї, у тому числі авіації. Навколо сховищ горіли домівки, автомобілі.

16 березня до будівель сховищ під’їхало два російські танки. Тоді люди й почали поступово виходити зі сховищ. 

“Ми розуміли, якщо ці танки залишаться тут, то сюди можуть бути прильоти. А поховати тільки в одному підвалі дві тисячі людей… Ми ніяк не могли дозволити цьому статися”, – говорить Євген. 

З укриття люди почали виходити з міста. Хтось гуртувався на автомобілях, хтось вирішив пішки дістатись приміських селищ. Євген Тузов розповідає, тоді людям було байдуже, куди саме йти, головне – вибратись з того пекла. 

“Говорили, що біля ТРЦ “Порт сіті”, який згорів тоді вже вщент, знаходяться автобуси “днр” для евакуації. Вони везли людей у Новоазовськ та Бердянськ. Тоді це були два основні рейси. А так хто як, якщо це люди похилого віку, які не могли йти, їх вивозили на візках з супермаркетів, так само робили й з маленькими дітьми”, – розповідає Євген.

У більшості випадків, люди виїжджали спочатку у селища Ялта, Мелекіне, Мангуш, а потім тримали шлях на Бердянськ. Там були умови для розміщення людей на перший час. 

Постійне волонтерство та допомога людям

У той же момент, як Євген виїхав з Маріуполя до Дніпра, почалась діяльність з пошуку гуманітарної допомоги до ще частково блокадного міста. За допомогою водіїв у місто та приміські села доставлялись харчові набори, засоби гігієни та обігрівачі, при поїздці у зворотний шлях виходило брати з собою ще людей для вивозу на підконтрольну Україні територію. 

Доставлення гуманітарної допомоги та вивіз людей ускладнились, коли по той бік були введена фільтрація та спеціальні перепустки. Їздити стало уже небезпечно та складно.

Натомість Євген у місті Дніпро вже у квітні організував шелтер для тих, кому потрібна була домівка. Великою проблемою тоді було розміщення людей, які тільки виїжджали з окупованих територій. У шелтері була можливість залишитись, отримати гарячий обід, медичні засоби. 

Паралельно Євген з командою інших волонтерів їздить у прифронтові та деокуповані населені пункти. Сюди вони привозять гуманітарну допомогу, вже готову їжу для розігріву та споживання, теплі речі й інші потрібні засоби для допомоги людям. Одна з останніх поїздок Євгена – Бахмут, куди до Пунктів незламності були привезені страви швидкого приготування.

Постійну допомогу людям Євген планує продовжувати й надалі. Якщо у вас є змога допомогти його діяльності, ви можете скористатися наступними реквізитами: 4441 1144 5840 6202.

***